Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам’яті вчителів та однокласників.
Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.
У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест. У четвер 12-го вересня 2024 року Юра, повернувшись з роботи, сказав, що потрібно завершувати робочі справи та доєднатися до війська, оскільки ворог постійно наступає і потрібно боронити незалежність України. А вже наступного дня у п’ятницю 13-го вересня 2024 року його мобілізували до війська працівники Варашського ТЦК та СП. За розподілом Юрій потрапив у 153-тю окрему механізовану бригаду в/ч А4955. Служив у званні – солдат, посада у війську навідник (переносного кулемета). Позивний мав «Хемінгуей», оскільки сина звали Ернест.
Солдат Савчик Юрій Володимирович загинув 26 січня 2025 року в с. Андріївка Волноваського району Донецької області. Виконуючи бойове завдання на спостережному пункті в момент зміни караулу, Юрій замінив в оглядовому вікні побратима і в цей момент по бліндажу ударили ворожі ракети. Юрій закрив собою оглядове вікно прийнявши своїм тілом усі осколки та кулі, що летіли по бліндажу, таким чином зберіг життя побратимів.
У Героя залишилися батьки, сестри, дружина та син.
Похований на місцевому кладовищі у с.Тутовичі.
Публікації про Савчика Ю.
“Висловлюємо щирі співчуття всій родині, друзям та бойовим побратимам загиблого. Нехай Господь дасть вам сили пережити цю тяжку втрату.Юрій віддав життя, щоб Україна жила. Його подвиг навіки викарбуваний у нашій пам’яті. Його ім’я вписане в історію боротьби за вільну і незалежну державу.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя”, – йдеться на офіційному сайті Сарненської міської територіальної громади.
«Юрій був справжнім сином своєї землі — мужнім, добрим і відданим. Його життя стало прикладом глибокої людяності, сили духу та самопожертви заради Батьківщини. Він був спокійною, неконфліктною людиною, завжди відкритий до діалогу, але здатний твердо й гідно відстояти свою думку. Його слова завжди були зваженими, а вчинки — гідними поваги. Мав гарне почуття гумору, яким часто розряджав напружені ситуації, підтримував друзів і дарував усім навколо посмішку. Його любили за щирість, відкритість і вміння бачити в людях найкраще.
Юрій надзвичайно цінував свою родину. З великою любов’ю ставився до батьків та сестер, завжди був поруч, коли вони потребували підтримки. У сімейному житті він проявив себе як найкращий чоловік — надійний, турботливий, ніжний. Але найголовнішою його гордістю був маленький синочок Ернест, якого він безмежно любив і вкладав у нього все своє серце, мріючи про щасливе майбутнє для нього.
Також Юрій захоплювався туризмом. Він підкорював гірські вершини, серед яких — Говерла та Піп Іван, любив екстремальні пригоди: катання на лижах, сплави по гірських річках. Його пристрасть до свободи й краси рідного краю була глибокою, справжньою — він умів бачити велич навіть у дрібницях.
Загинув Юрій, захищаючи Україну, її незалежність і кожного з нас. Він не шукав слави — лише миру й справедливості. Його подвиг — це біль для нас, але також і гордість. Він віддав своє життя заради майбутнього, і ми не маємо права забути його ім’я», – згадує родина Героя.
Джерело: Книга памяті “Вічні захисники”Список публікацій
На Донеччині загинув солдат з Рівненщини Юрій Савчик // Рівненські новини
Поліг на фронті солдат з Полісся // Рівне вечірнє
На Рівненщині попрощалися із трьома Захисниками // Час дій