Жук Юрій Володимирович, народився 4 травня 1998 році, в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.
Юрія мав ще та двох братів Василя та Андрія.
В 2004 році пішов до 1 класу Томашгородської школи 1-3ст. № 2. Після закінчення дев’яти класів, у 2013 році вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22. У 2018 році закінчив навчання, здобувши професію «Слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії С».
Війна застала Юрія у Києві, де працював на будівництві. І в перший же день війни, він повернувся додому, а 25 лютого звернувся до військкомату ,бо мав непереборне бажання захищати свою землю та рідних. Проте йому відмовили, адже зовсім молодий і не пройшов строкову службу в армії.
3 червня він знову пішов до військкомату. Мама плакала, просила, серце було не на місці, а у відповідь почула: «Мамо, ти повинна зрозуміти… Мені треба. Не можу я вдома сидіти. Я йду захищати свою землю».
26 червня 2022 року Юрій прибув на навчання у Кам’янець-Подільський, в інженерні війська, де навчали працювати з «БАТ-2». Через місяць після навчання він потрапив у військову частину NA 4350, 46-ї окремої аеромобільної бригади, 9-го батальйону, 2-го взводу.
Побратими розповідали, що Юрій хотів вступити до вишу, продовжити навчання і мати більше перспектив, тому що неодноразово бачили, як у вільний час хлопець займався навчанням, але не судилося.
Воював у Миколаївській області, у таких населених пунктах, як Миколаївка, Слов’янськ та Соледар. Останній раз на зв’язок виходив 3 січня 2023 року. Через тиждень, мама поїхала до військкомату і написала заяву про розшук.
10 січня 2023 року в районі Соледару, Донецької області, в результаті вогневого контакту з противником, Юрій помер від численних вогнепальних осколкових та кульових поранень тіла.
Обмін тілами загиблих військовослужбовців відбувся 31 січня 2023 року. Весь цей час він вважався зниклим безвісти. Поверненням тіла Юрія з тимчасово окупованої території України займався Червоний хрест. 8 лютого 2023 року на опізнання у Вишгород їздив брат Андрій. Тяжко Андрію було сказати мамі, що Юрчика в живих немає.
Поховали захисника на цвинтарі села Томашгород
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Уаказом Президента України № 272/2023 ЖУКА Юрія Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).
14 квітня 2023 року, в холі адмінприміщення Рокитнівської селищної ради розмістили портрети воїнів з Рокитнівської громади, які загинули з початку повномасштабного вторгнення, захищаючи Україну від ворога. А у травні, з метою увічнення пам’яті про загиблих захисників, біля селищного будинку культури оновилася стела героїв.
Публікації про Жука Ю.
“Ми всі будемо пам’ятати подвиг Героя, який пожертвував найціннішим заради нашої свободи. Щирі співчуття рідним і близьким Юрія. Вічна пам’ять воїну! , – повідомляєРокитнівська селищна рада.
Живим коридором слави жителі Рокитнівської громади зустріли загиблого Героя Юрія Жука. Прощання з воїном відбулося 16 лютого 2023 року, у Свято-Іоанно-Богословському храмі села Томашгород.. 16 лютого було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Юрієм Жуком.
Спогади:
Розумний, щирий, відповідальний, дружелюбний, справедливий, небайдужий, любив спорт та життя. Мав власну точку зору, яку переконливо відстоював – тільки такими словами відгукуються про нього вчителі, друзі, рідні, побратими та всі, хто знав Юрія.
«Мій син довів, що Україна, в якій живемо ми з вами для нього важливіша. Бог дав життя і молодість, а смерть дала безсмертя. Перед смертю у нього був мабуть вибір, але він не зламався і до кінця залишився патріотом України», – слова мами Людмили.
«Дорогий племінник, люба дитина та брат, вірний друг та побратим і тепер наш вічний Герой, віддав своє надто юне життя за нас та Україну. Ти великий приклад для мене, життєстверджуючого світла та доброзичливості. Я дзвонив тобі, щоб дізнатися про труднощі і потреби на війні, а ти щоразу казав мені декілька бадьорих і безтурботних слів і повертав розмову про мене і мою сім’ю…Завжди піднесений і натхненний, навіть без тіні занепокоєння, хоча знаходився у самому глибокому пеклі цієї потворної війни. Земний уклін твоїй мамі і нашій сестрі Люда Попок, що сама виховала трьох гарних синів і понесла найбільшу жертву – життя дитини! Мене втішає переконливе знання, що всі наші полеглі любі синочки спочинуть у мирі в царстві нашого Небесного Отця», – слова дядька Андрія.
Вірш присвячений сину, від матері
Мене нема. Я тінь серед хрестів. Не бачу сонця - тільки мертві квіти.
Найбільше горе усіх матерів сина, ще молодого пережити...
Букет троянд червоних, аж горять. А чорна стрічка навпіл серце крає.
Тобі сьогодні, сину 25. Десь, в небесах, Господь тебе вітає…
Я на колінах, до могили, у сльозах. Ніби тебе, мій сину обіймаю.
Ти тут завжди. Живий в моїх думках. - Синочку, рідний, я тебе вітаю!!!
Двадцять чотири і кінець життя. Я так молилась, вірила, чекала.
Свої надії, мрії, майбуття з тобою, в домовині поховала…
Ти тільки починав своє життя. Кати прокляті десь, в полоні вбили.
Пішов у інший світ, без вороття, від тих, хто тебе так чекали і любили...
Не з нами 25 свої зустрів. Сльозами тебе будемо вітати.
Ой, сину, сину, мало ти прожив, нам усім горя залишив багато…
Щодня про тебе згадують брати. Андрій, Василь, приходять до могили.
Не вірять, що спочив ти. навіки Живим тебе чекали і любили...
А ти веселим, жвавим підростав. Маленьким був - хотів допомагати.
Так запитань багато задавав, все хотів чути, бачити і знати.
В школі навчався ти так, як всі. Футбол любив із хлопцями ганяти.
Підріс - траву косив у лузі по росі і техніку вже брався майструвати...
Веселий, добрий до усіх, простий. Мав руки золоті і був вродливий.
А я просила в Бога, сину мій, щоб ти здоровим був і був щасливим.
Завжди старався. Добре серце мав. Друзів багато і ладнав з братами.
До всіх привітний, старших поважав. Був крила і опора він для мами...
Юри нема! Я плачу: - Сину мій. Дощем, чи вітром повернись до хати.
Якби ж я знала, що ти є живий, летіла б на край світу привітати.
Ти кривди й зла нікому не робив. Допомагав усім, коли просили.
Свій дім, свою країну боронив.. За що тебе кати в неволі вбили?!
Двадцять чотири буде назавжди... Лишилась пам'ять і світлини сина.
За який гріх мені тої біди, що я пережила свою дитину…
Слова всі полином в душі гірчать. Змиритись з болем тим мені не сила.
Мої вітання в небеса летять, переді мною хрест твій і могила...
Друзі не вірять, що тебе нема. Брати щодня твій номер набирають.
Великий світ. Без тебе в нім одна. Не правда, що Герої не вмирають.
Якби ж ти не загинув. З нами жив. Ми б тисячі вітань тобі казали.
Любив життя і жити так хотів. Як рано небеса тебе забрали.
У 24 спинила куля крок. А я ще досі вірити не хочу.
Щодня шукаю серед зірок, такі знайомі, сина рідні очі.
Ніколи не приїдеш у рідний дім. Не буде в нас веселої гостини.
Не усміхнешся, як бувало, всім. Став пам'яттю і смутком для родини.
Війна твоє забрала майбуття. І 25 ніколи не зустріти.
Мені з тим болем жити все життя й носити на твою могилу квіти.
Блукаю, ніби тінь, серед хрестів. Горе своє в словах не передати.
Не дай вам Боже щоб своїх синів із Днем народження, на цвинтарі вітати…
Людмил, мама Юрія, 4 травня 2023 рік
к.
Список публікацій
Жук Юрій Володимирович // Рокитнівська селищна рада:сайт
Вважався зниклим безвісти: у боях за Соледар загинув 24-річний боєць з Рівненщини Юрій Жук // Espreso.tv
Мужній, сміливий і ще такий молодий… Під Соледаром загинув 24-річний воїн з Рівненщини // Радіо Трек
Військовика з Рівненщини вважали зниклим безвісти, а він загинув на Донеччині // Рівне вечірнє
Вважали зниклим безвісти: у Соледарі загинув воїн із Сарненського району // СарниNews.City.
У Донецькій області загинув молодий воїн з Рокитнівщини // Сфера-ТВ