Сущенко Валентин Володимирович народився 26 серпня 1974 року у місті Костопіль. У 1991 році закінчив Костопільський ліцей №1 ім. Т.Г. Шевченка . Далі з 1992 – 1994 роки Валентин проходив строкову військову службу у Національній гвардії України. Працював майстром в ПАТ “Костопільський ДБК”. Згодом вступив до Технологічного коледжу Українського державного лісотехнічного університету за спеціальністю « Обробка деревини», який закінчив у 2001 році. А у 2005 році закінчив Український державний лісотехнічний університет і отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки « Лісозаготівля та деревообробка» та здобув кваліфікацію бакалавра. У 2006 році отримав диплом про повну вищу освіту. З квітня 2014-2018 роки воював на сході України.
Валентин Сущенко був за кордоном, коли розпочалася повномасштабна війна він повернувся в Україну, щоб стати на захист рідної землі.
27 лютого 2022 року пішов захищати Батьківщину. Дуже обережний і дуже відповідальний. Не боявся завдань і завжди піклувався про людей.
Валентин служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу головним сержантом, командиром гранатометного взводу. Від воював на трьох напрямках фронту: захищав Миколаївщину, Херсонщину та Донеччину. Валентин побував на найнебезпечніших ділянках, у важких боях отримав кілька поранень.
Головний сержант Валентин Сущенко свій останній бій прийняв 13 лютого 2024 року. Він загинув поблизу Курдюмівки Бахмутського району на Донеччині.
Поховали Валентина Сущенка на місцевому кладовищі « Нове», поряд з Воїнами Небесного Легіону.
У Валентина залишились батьки, сестра Андріана, дружина Анна, похресниця Валерія, дочка Юлія.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №498/2022 СУЩЕНКА Валентина Володимировича — штаб-сержанта нагоджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно )
Публікації про Сущенко В
Біль втрати складно заспокоїти, та напевне іще більше він пече, коли втрачаємо справжніх та щирих. Саме таким був Валентин Сущенко.
Вшанувати пам’ять захисника прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, представники влади та жителі громади.
17 лютого чин похорону відбувся у храмі святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.
По завершенню чину поховання з захисником попрощалися на майдані Т.Г. Шевченка,
Розповідає сестра Андріана.
«На війну пішов добровольцем. Завжди розумів, що велика війна з РФ неминуча. І саме на ній нам доведеться виборювати свою незалежність.
Брат був справжнім. Жив за девізом: «Якщо не я – то хто?» Валентин був принциповою та справедливою людиною, хорошим братом. Він захищав людей, допомагав у складних ситуаціях. На нього завжди можна було покластися. Наша родина втратила велику людину, він був для нас єдиним захисником. ВАлентин завжди був для мене взірцем та наставником. Мама вчила нас любити і цінувати один одного, підтримувати в будь якій ситуації, адже рідніших ніж ми з ним, немає нікого.
Мій брат дуже любив читати книги, він завжди говорив. – « Книга – це найкращий і найцінніший подарунок». Раніше ці слова, я не сприймала серйозно а коли сама отримала в подарунок книгу, тоді зрозуміла свого брата, наскільки це приємно!»
Командир Валентина Сущенка.
« Був дуже патріотичною людиною, мав характер спокійної та виваженої людини, як боєць, він був без страху, завжди обдуманий та виважений. Без вагань ішов в бій. Тому, як людину, я його можу характеризувати – тільки з дуже позитивної сторони. Насправді таких мало».
Побратим Денис.
« Як би ви спитали його чому він воює, він би не зрозумів питання. Через рік повномасштабки ми стали називати його Дідо, бо війна висмоктувала його, але ніхто не вірив, що колись зможе висмоктати до кінця. Він був сталевим, незламним, з невичерпною енергією і оптимізмом. Я ніколи не забуду його, не зможу, не схочу, хоч ця рана на моєму серці назавжди, мені болітиме завжди. А Азі вже ніколи нічого не болітиме. Він наснився мені того чорного дня, він посміхався мені очима, як вмів тільки він ».
За матеріалами Костопільської міської ради
Спогади похресниці Валерії:
« Спогад має назву « Зелена зупинка». Місце зустрічей та прощання, коли я була в шкільному віці, проводжала Хресного на війну, ми разом сідали на лавку, він діставав з рюкзака два снікерса один собі, один мені, остання зустріч була « На щиті».
Спогади дружини Анни:
« Про свого чоловіка я можу говорити тільки все хороше. Скажу як жінка, дружина, я дякую долі, що в моєму житті з’явився такий чоловік як Валентин. Він був ніжним, турботливим і коханим чоловіком. Він багато читав і завжди розказував щось цікаве. Чоловік постійно влаштовував мені сюрпризи. Міг піти в магазин за хлібом і прийти з подарунком. Квіти в нашому будинку були постійно!!! Дарував квіти по гарних датах і просто без причини.
Пам’ятаю, як у 2018 році Валентин був в зоні АТО а я була вдома. У двері дзвінок, відкриваю, стоїть хлопець з великим, гарним букетом квітів! Пізніше чоловік розповів, як це було: – Каже, сидимо всі без грошей. Я кажу, хлопці взавтра свято, а моя дружина без квітів…я так не можу…і всі скинулися в кого скільки було. Ось так я отримала від свого чоловіка квіти.
Валентин завжди переживав за мене. Був випадок, коли у мене 2 дні пропав зв’язок… Я за кордоном…Він так за мене переживав, що передзвонив усім знайомим, кого знав. Підняв Інтерпол України, Польщі, Туреччини,Угорщини. Все ж таки вдалося зі мною зв’язатися. Чоловік мій був легкий на підйом, ми постійно з ним кудись їздили. В ліс по гриби, то це взагалі окрема тема !!!
Я пишаюся, що поряд зі мною був саме такий чоловік, як Валентин… Сміливий, справедливий, відповідальний, м’який, турботливий і люблячий…
Сонечко моє, ти назавжди в моїй душі, в серці, в думках…»
Список публікацій
Сущенко Валентин Володимирович // Костопільська міська рада
Костопільська громада попрощалась із Валентином Сущенком // Костопільська міська рада
На фронті загинули Іван Соловей, Павло Супрунець та Валентин Сущенко з Рівненщини // Суспільне Рівне
Загинули двоє військових із Костополя: Павло Супрунець та Валентин Сущенко // Район Рівне