Хто буде захищати моїх дітей, якщо не я.
Олександр Теленський народився 28 квітня 1983 року в селі Вовковиї???
Такі слова казав Олександр Теленський рідним, які просили його не йти на війну, маючи на те законне право, як багатодітний батько, коли отримав військову повістку. Говорив дивлячись на своїх діток, тестеві: «Батьку, як то буде, як вони прийдуть сюди?».
А в той день, коли принесли офіційне сповіщення про загибель Олександра Теленського, його середня донечка Іринка задувала свічечки на іменинному торті. Цього дня якраз її виповнилося 10 років. Вона нікому не давала спокою і все допитувалася, чому не телефонує і не вітає її любий таточко. Рідні уже знали, що таточко уже ніколи не зателефонує, та все ж вирішили, аби не засмучувати у цей день іменинницю, переборюючи свій біль, не порушувати сімейних традицій.
Олександр сам родом з села Ялтушків Барського району Вінницької області. Із своєю майбутньою дружиною Іванною познайомився в Києві, де був на роботі. Після двох років зустрічей, вирішили одружитися. І 9 серпня 2010 року зареєстрували свій шлюб. На той час у Іванни уже був від першого шлюбу восьмирічний синочок Назарчик, якому Олександр став люблячим батьком, як згодом і своїм чотирьом діткам. Взимку 9 грудня 2010 року народилася Олександра – перша дівчинка – красунечка, якою не могли натішитися, а через півтора року, влітку 11 червня 2012 року, Господь дарував подружжю Іринку. 24 квітня 2014 року народилася Валерія. Багатодітний тато тішився своїми дівчатками, опікувався ними. У родині говорили, що то татові доньки. Та все ж Олександру дуже хотілося ще й сина і , коли дружина знову завагітніла, дуже чекав на появу синочка і був безмежно щасливий, коли 10 червня 2015 року народився Максимко. Батькової уваги вистачило на всіх. Він ходив з дітками до дитсадка, школи, займався оформленням усіх необхідних документів. І навіть, коли було яке святкування, при потребі, до маленьких потішок перший біг таточко. Односельці навіть жартували, що Іванці тепер з чоловіком повезло. А й справді, в їх домі панував затишок та добробут. Бо таточко старався, щоб у його п’ятеро дітей було все необхідне.
Якраз за два дні до того, як йому вручили повістку, тільки приїхав із заробітків із Польщі. Іще й не встиг натішитися своїми кровиночками, як змушений був їх залишити. Залишити назавжди…..
Відразу після вручення повістки у військкомат, він пройшов медкомісію і 12 березня був командирований на проходження навчання у Кам’янець – Подільський. Після чого, єдиний з тих, хто разом з ним навчався військової справи, потрапив на Східний напрямок. Спочатку відправили в Краматорськ, під Рубіжне, пізніше Лисичанськ. Довго не виходив на зв’язок. Останній дзвінок був із Сєвєродонецька 29 травня. Тоді по відео зв’язку досхочу порозмовляв із кожним з діток, та де знаходиться , не казав. Після цього знову були довгі важкі дні тиші, після чого більше його голосу ніхто не чув: тільки скупі листування через Messenger. За тиждень до загибелі і ця ниточка, яка з’єднувала рідні душі обірвалася. Сьомого червня о 19 годині гаряче серце Олександра зупинилося. У похоронці зазначено, що загинув при виконанні бойового завдання, потрапив під артобстріл, внаслідок чого отримав осколочні та опікові поранення, несумісні із життям. Сталося це у Сєвєродонецьку Луганської області.
15 червня тіло Героя України, обпалене російськими окупантами, доправили додому у село Вовковиї, де зустріли свого односельчанина – земляка навколішки , з похиленими головами та слізьми на очах. Ніхто не стримував сліз, і коли 16 червня, з почестями, морем квітів, пелюстками яких встеляли дорогу, молитовним Богослужінням благочиння ПЦУ, сумними акордами духового оркестру, залпами побратимів випроводжали Олександра Теленського в останню дорогу. Приїхала попрощатися із братом сестра, 71 річний батько оплакував свого сина вдома на самоті, мами не стало ще у 2005 році. Оплакували захисника України дружина, дітки, родина, односельці, краяни… Через кровожерливих орків 39 – річний чоловік у розквіті сил, багатодітний батько, більше ніколи не переступить поріг свого рідного дому, не пригорне дружину, не обніме маленьких кровиночок, не вислухає та не дасть поради найстаршому синові, ніколи ні в чому не допоможе….
Та в серцях рідних, для яких того дня почорнів світ, Олександр Теленський назавжди залишиться їх Ленським, як його скорочено називали, світлою, сонячною людиною, турботливим батьком, дбайливим господарем, надійним помічником, людиною свого слова. Таким, яким він був за життя. Який навіть після смерті виконав свою обіцянку, що дав дружині, коли говорив: «Не переживай, я вернуся до вас».
«Повернувся мій рідний, тільки в труні», – голосить тепер молода вдова. А дітки, як пташенятка, туляться до своєї заплаканої матусі, втішаючи: «Мамо, не плач. Ми ще ж у тебе є».
Дитячі сльози на землю не впадуть. Вони проростуть , ще більшою любов’ю, якою наповнив їх сердечка їх батько – герой, здатною перебороти всю ненависть , із якою окупанти прийшли знищувати цвіт України. Герої не вмирають!
Мулько, Л.
Мулько, Л. Хто буде захищати моїх дітей, якщо не я … [Текст] /Мулько Л. // Вісник Демидівщини : громадсько-політична газета. – 2022. – № 23 /24 черв./. – С. 1,3
Минулого тижня Дубенщина попрощалась із чотирма загиблими військовослужбовцями [Миколою Савчуком з Смиги, Олександром Гавулою з с. Ужинець Млинівської громади, Володимиром Томком з Дубна, Олександром Теленським з с. Вовковиї на Демидівщині] [Текст] // Дзеркало плюс : (Дубно). – 2022. – № 25/23 черв./. – С. 6