Жданюк Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок, виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей.
Поховали захисника в Золотолині, на місцевому цвинтарі
Публікації про Жданюка Р.
У Котополі попрощалися із Жданюком Романом.
9 січня 2026 року Костопільська громада попрощалася зі своїм захисником на майдані Шевченка в Костополі. Відспівали воїна у Свято-Дмитріївській церкві в Золотолині, поховали на місцевому цвинтарі.
Спогади Тетяни, сестри :
«Мій брат був у мене один-єдиний. Різниця між нами була лише один рік, тому майже все дитинство ми проводили разом. Куди йшла я — туди йшов і
він. У нас були спільні друзі, спільні ігри, спільні мрії та безліч щасливих моментів.
Досі згадую, як ми бігли на гору біля нашого будинку і зачаровано дивилися на захід сонця. Пам’ятаю, як чекали теплих вечорів, коли вилітали хрущі, і ми,
сміючись, бігали вулицею та збивали їх шапками. Тоді здавалося, що попереду ціле життя і ці моменти будуть вічними.
Мій брат був дуже спокійною, доброю та щирою людиною. Він ніколи не залишався байдужим до чужого болю, завжди намагався допомогти кожному,
хто цього потребував. Що б я не попросила — він завжди знаходив для мене час, підтримував і допомагав.
Сьогодні мені дуже не вистачає його. Не вистачає наших розмов, йогодоброго серця, його присутності поруч. Але у моїй пам’яті назавжди залишаться наші дитячі спогади, його усмішка і тепло, яке він дарував усім навколо. Люблю і сумую безмежно».
Спогади Валентини Василівни, мами :
«Мій син був доброю, щирою та чуйною людиною. Змалку батько прищепив йому любов до техніки та автомобілів, навчив усього, що знав і вмів сам. Він
ріс старанним, працьовитим і слухняним сином, завжди готовим допомогти рідним.
Особливо згадуються його дитячі роки. Він із нетерпінням чекав жнив, щоб разом із татом їхати молотити зерно. Постійно перепитував: «Мамо, ще довго?
Мамо, ще довго?» — так сильно хотів бути поруч із батьком. Любив прокидатися зі сходом сонця і відразу біг до діда чи тата зі словами: «Давайте
щось робити, я буду вам допомагати».
Він був нашою радістю, нашою гордістю і нашою надією. Дуже боляче усвідомлювати, що він покинув нас так рано. Час не лікує цього болю, і рана в
серці ніколи не загоїться. Але наш син назавжди залишиться жити у наших спогадах, у наших серцях і в кожній миті, яка нагадує про нього. Він завжди
буде з нами».
Спогади Ганни, дружини:
«Щасливих моментів було багато. Адже він був хорошим чоловіком та люблячим батьком. Скорив мене своєю щирою усмішкою та добротою яка
відображалася в очах. Дуже вдячна йому за любов, підтримку, турботу і шлях який ми пройшли разом. З ніжністю пригадується той момент, коли з’явилась
на світ наша донечка. Саме його присутність надала мені сили. І та сльоза яка з’явилася на його щоці з криком дитини підтвердила силу, мужність і чуйність
чоловіка. Він назавжди залишиться у наших серцях».«Чоловік кожного разу повідомляв мені, що їде на завдання, і коли з нього повернеться. Востаннє ми розмовляли увечері 24 грудня, Роман казав, що у
нього все гаразд і що виходить на завдання. І зник з мережі. Я не мала номерів телефонів його побратимів та командира, тож телефонувала на гарячу лінію
підтримки. Мені кожного разу відповідали, що мій чоловік на бойовому завданні і що у нього все гаразд. Телефонувала не один раз, востаннє – 5 січня,
відповідь була та ж сама. А наступного дня мені сповістили, що Роман загинув», – розповіла дружина воїна Ганна Жданюк.
Твої останні слова –
я отримав документи,
скоро прийду у відпустку…
так близько було щастя,
так поруч – ще один день разом.
Але на другий день – тиша, ти загинув…
і світ ніби став іншим,
без тебе – чужим і порожнім.
В ніч перед Різдвом
наша остання розмова,
ти обіцяв подзвонити зранку…
я чекала, я вірила,
я слухала кожен звук –
та дзвінок так і не пролунав.
І більше вже не подзвониш…
і більше не скажеш «привіт»,
і більше не буде тих слів,
що гріли сильніше за сонце.
Як важко без тебе –
ще не можу повірити,
що це не сон,
що це правда така болюча.
Та я молюся за тебе щодня,
щоб ти був з Богом,
щоб світло тебе обіймало,
щоб спокій знайшов ти там…
А тут – залишилась пам’ять,
любов і тиша в душі…
і слова, що назавжди зі мною:
«скоро прийду у відпустку…»
Тетяна Онищук, сестра
Наш янгол,назавжди в наших серцях
https://youtube.com/shorts/8zoemTSneKA?si=NBjJFDXHUR5V967D
Світлини із домашнього архіву.
Список публікацій
Жданюк Роман Валентинович// Костопільська міська рада
Костопільська громада зустріне загиблого захисника Романа Жданюка //Костопільська міська рада
Герої не вмирають:[Жданюк Роман Валентинович ]
Захисника з Рівненщини убив ворожий дрон // Рівне вечірнє