Зварич Максим Олександрович (15.01.1992-19.12.2022)

.Зварич Максим Олександрович народився 15 січня 1992 року в місті Костополі. Навчався в Костопільському ліцеї №5 з 1999 по 2009 рік. Активно займався волейболом.
З 2009 – 2014 роки здобував вищу освіту в Національному університеті водного осподарства та природокористування, за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво та гідроенергетика». Трудову діяльність розпочав на підприємстві «Свиспан Лімітед», спочатку майстром дільниці, пізніше працював на посаді інженера – будівельника. Працював із задоволенням і був шанований в колективі, колеги гарно про нього ідзивались.
У 2016 році Максим Зварич одружився, у молодої пари народилася донька Ангеліна.
У квітні 2022 року проходив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львів, а з 14 травня 2022 року призначили командиром 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 107 окремого механізованого батальйону 63 окремої механізованої бригади корпусу резерву сухопутних військ збройних сил України.
З перших днів Максим Олександрович почав захищати рубежі Миколаївської області, в листопаді звільняли Херсонську область. У грудні їхню бригаду відправили на онеччину, а 16 грудня видали наказ про висування в місто Бахмут. Уже 19 грудня там почалися важкі бої за східну околицю міста.
Герой Максим Зварич загинув 19 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання у східній околиці Бахмута.
Дружина, мама, тато, сестра та вся родина все ж мали надію, що Максим живий. Брали участь у численних акціях родин зниклих безвісти у різних містах, їздили на зустрічі до уповноважених органів і шукали, як могли.
2 роки 9 місяців він рахувався зниклим безвісти за особливих обставин. 20 вересня 2025 року полеглого воїна відспівали у храмі Петра і Павла в Костополі.
Поховали Максима Зварича на «Новому» цвинтарі в Костополі.
У Максима Зварича залишилися маленька донька, дружина, батьки та сестра.

Максим Олександрович Зварич нагороджений почесною відзнакою «За оборону міста Бахмута»(посмертно) та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Публікації про Зварича М.

Костопільська громада попрощалася з Максимом Зваричем

20 вересня 2025 року полеглого воїна відспівали у храмі Петра і Павла в Костополі. Пішою ходою воїна провели до майдану Т.Г.Шевченка, де з ним прощалася громада. Поховали Максима Зварича на алеї почесних поховань на «Новому» цвинтарі.

Спогади мами, Зварич Наталії, та батька, Зварича Олександра:
«Максим – наш первісток, наше щастя, радість і надія, безмежна гордість тата, бо син народився – продовжувач роду та збереження прізвища. Зростав добрим, щирим, люблячим сином. З дитинства був дуже непосидючим, старався всюди і всім допомогти, а з народженням сестрички став першим помічником мамі, подорослішавши – уже не відходив від тата і його автомобілів. Мав різносторонні інтереси, дуже полюбляв їздити своїм гірським велосипедом на рибалку, по гриби та просто подорожувати околицями Костополя. Пробував свої здібності у різних гуртках: вирізання по дереву, соломоплетіння, спортивні гуртки, відвідував музичну школу. Після закінчення школи вибрав більш серйознішу професію, пов’язану з будівництвом. Любив планувати, займався проектуванням приватних будинків. Сам спроектував будинок для своєї сім’ї, але втілити мрію не встиг. Ніби відчував і поспішав жити своє життя на повну: якщо працювати, то з повною віддачею і на хороший результат; якщо відпочивати, то весело і з хорошими людьми, як казав «відірватись». Максим завжди був відкритою,
товариською людиною, мав багато друзів зі школи та університету. А коли пішов воювати, то старався все, що від нього залежало як командира взводу,
зробити для своїх хлопців, щоб зберегти їхнє життя.
Для нас Максим залишиться найкращим сином, чоловіком, татом, братом».

«Мій син дуже відповідально ставився до служби, вболівав за побратимів. Удома він не відпочивав – займався придбанням зимових речей своїм хлопцям та поточним ремонтом машини, щоб повертатися з усім необхідним. Його командир також відгукувався про Максима як про справжнього чоловіка, військовослужбовця з максимальною відповідальністю.

Максим завжди був дуже відкритою, товариською людиною. Шкільна дружба з однокласниками перенеслася в доросле життя і залишається підтримкою одне одного до сьогодні. І на роботі, і на службі про сина завжди відгукувалися як про хорошого надійного друга. А для нас він був і назавжди залишиться найкращим чоловіком, татом, сином і братом», – пані Наталія, мама Максима..

Спогади дружини Зварич Юлії та донечки Зварич Ангеліни:
«Максим був чудовим чоловіком та татом, його кохання завжди відчувалось. Він старався для сім’ї зробити все якнайкраще. Ми з Максимом познайомились у гуртожитку, він мені відразу сподобався: високий, красивий з почуттям гумору. Майже три роки ми зустрічались, а потім він зробив мені пропозицію. Він завжди любив щось придумувати, і освідчення було також чудовим, запросив друзів, зробив все таємно. Одразу після одруження в нас народилася донечка. Максим був зі мною на пологах, підтримував мене, і сам дав їй ім’я. Ми хотіли свій будинок, почали його будувати, але почалась війна.
Чоловік пішов воювати, ми кожного дня були на зв’язку, все що потрібно було відправляла, шукала. Він дуже переживав за хлопців, коли його відпустили на
декілька днів, він думками був там, казав: «Це ж мої діти». Він був справжнім чоловіком, захисником, назавжди залишиться нашим Героєм».