Байчура Роман Миколайович народився 6 червня 1986 року в селі Поліське Березнівського району Рівненської області. У 2001 році закінчив Поліську ЗОШ І-ІІ ступенів. Після школи навчався У Соснівському ВПУ №8 де здобув професію столяра-будівельника. Роман у мирному житті працював на різних будівельних роботах.
Коли розпочалося масштабне вторгнення до України пішов добровольцем на війну. Спочатку був направлений у Володимир Волинський, військова частина А 1008, а потім у Донецьку область.
Загинув Роман Байчура 25 липня у боях з російськими окупантами поблизу населеного пункту Берестове Донецької області.
Батьки втратили сина, дружина – чоловіка, двоє малолітніх синів – тата.
Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у Свято-Михайлівській церкві села Поліське.
Публікації про Байчуру Р.
Прощання з Байчурою Романом в с. Поліське.
фото надані із сімейного альбому
Так буде – постріли заснуть, зів’януть квіти нашої печалі
Десятки легковиків, бусиків, у довгий ряд яких затесався навіть віз, застигли обіч дороги на під’їзді до Поліського. Запрудженим транспортними засобами і людьми виявився і простий луг біля крайнього обійстя. Коли ми теж повернули сюди, на мене війнуло віддалено знайомим, так, наче я тут була.
Ввійшовши у двір, впевнилася: а й справді, я тут не вперше. Це вже потім, коли сіла з ручкою в руках перед листком чистого паперу, почала згадувати, якого ж то року відбувся той мій перший візит? Але з достеменною точністю так і не пригадала, ну хіба років так 5-6 тому. А причиною його був швейний цех, що його організувала у Поліському дочка Ніни Степанівни і Миколи Несторовича Байчур Ірина Говорова, яка проживала на той час, власне, і тепер проживає, в Одесі. Про це і велася тоді мова, щодо ж Романа, то не пригадую, чи про нього згадувалося. Ще запам’яталося, що було дуже холодно, чи то лютневий, чи березневий вітер пронизував до кісток і дихав похмурістю.
Тепер же… Бог послав на землю гарячий липневий день, золоте поткання якого, однак, пронизували чорні нитки скорботи. Адже на цьому залитому сонячною повінню подвір’ї, село прощалося з Романом Байчурою – воїном, звитяжцем, захисником рідної землі, життя якого в розквіті сил обірвали жорстокі зайди, яким захотілося встановити в Україні за прикладом німецьких фашистів не просто новий порядок, а “русскій мір”. Роман загинув в районі села Берестове на Донеччині. Неможливо було без сліз дивитися, як припадали до покритої жовто-блакитним прапором домовини сина батьки Ніна Семенівна та Микола Несторович, сестра Ірина, брат Олег і дружина Настя, як горнулися до мами шестирічний Максим і чотирічний Микита, бо не могли дитячим розумом втямити, що це коїться, чому поклали в цю дерев’яну скриню тата, зачинили його і він не може вийти. Я дивилася на сплакану Настю і з голови не йшли рядки з пісні “Чорні квіти” у виконанні Оксани Білозір:
Неначе чорна квітка польова,
Обпалена жорстокими громами,
Звикає жити молода вдова –
Самотня жінка і самотня мама.
У ці слова впліталося голосіння Романової мами:
- Доню, донечко, ми тебе нікому не віддамо, ні тебе, ні ваших з Романом діточок, наших внучат, ви будете назавжди найріднішими, найдорожчими!
А довкола хвилювалося людське море: попрощатися з Героєм, вклонитися його пам’яті йшли і йшли односельчани, бойові побратимі, колишні однокласники, вчителі, представники влади. На це оповите печаллю і жалобою подвір’я попрощатися з романом прийшли батьки і тезки Романа Харчука теж загиблого в бою з рашистами і похованого у Моквині напередодні.
На домовину лягали нові і нові букети квітів, що їх дівчатка не встигали ставити у наповнені водою відра. Хористи місцевого Свято-Петропавлівського храму Православної Церкви України процес прощання супроводжували зворушливими піснеспівами духовно-патріотичної тематики. Після короткої молитви, виголошеної настоятелем храму отцем Ігорем Івасейком, похоронна процесія під траурні мелодії духовного оркестру, під наспіви хору, з квітами, прапорами вирушила до храму, де відбувалася прощальна панахида, яку під керівництвом благочинного Мирослава Синиці здійснили священники храмів ПЦУ Березнівського благочиння.
Після військового салюту тіло захисника Романа Байчури віддали рідній землі на місцевому кладовищі. І так хочеться вірити, що невдовзі наші звитяжці здобудуть перемогу над ворогами, змовкнуть постріли, вибухи, виття ракет і в Україні уже ніколи не цвістимуть чорні квіти втрат і печалі. Бо ми – мирна країна і її воїнам належить не вмирати, а жити, зводити міста, вирощувати хліб, виховувати дітей в ім’я світлого майбутнього.
Надія Ярмолюк
Список публікацій
Ярмолюк Н. Так буде – постріли заснуть, зів’януть квіти нашої печалі / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2022. – N 31/4 серп./. – С. 2.
Громада на Рівненщині прощатиметься з полеглим воїном Романом Байчурою //Rivne media
У боях під Донецьком загинув житель Рівненщини //NTV