Народився Олександр Йосипович 12 серпня 1983 року року в селі Неньковичі Зарічненського району. У 1989 році пішов до Неньковицької школи, яку закінчив в 1998 році. Після закінчення школи, в листопаді 2001 року проходив строкову службу у військовій частині А 1971 міста Рівне. Здобув спеціальність тракториста, навчаючись в Мутвицькій автошколі. Працював на сезонних роботах. Не одружений.
В лютому 2021 року уклав контракт про військову службу в Збройних силах України. Служив у 24 бригаді старшим механіком. Загинув Гордійчук Олександр Йосипович 4 січня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Бахмут на Донеччині.
Похований 11 січня 2023 року на сільському кладовищі в селі Неньковичі.
Публікації про Гордійчука О
Сумна звістка вкотре прийшла на Зарічненщину – захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність, загинув наш земляк, житель села Неньковичі Олександр Гордійчук. Сьогодні Героя в його рідному селі провели в останню путь. Поховали воїна на місцевому кладовищі. Вічна пам’ять. Щирі співчуття рідним!
Спочивай зі Святими
Назавжди в наших серцяза матеріалами Газети «Полісся» №3, від 19.01.2023
Лист-звернення до брата Олександра сестри Валентини Менько (посмертно)
Шок… нерозуміння того, що це відбулося чи це просто сон… Тяжко? Безмежно… Чи можемо ми на щось вплинути ? Ні. Чи можу я стримати весь потік емоцій, обурення, розпачу, що бурлить у мене всередині? Однозначно ні. Ні. І ще раз ні. Хіба так моя сім΄я хотіла зустріти Різдво? Без брата, дядька, діда та невід΄ємного члена нашого сімейства…хочеться кричати від безпорадності і безвиході… Ми так тебе ЛЮБИЛИ, Саша ! І цю любов ми пронесемо через роки, збережемо память про такого відданого, щирого, працьовитого, щедрого і люблячого чоловіка, яким ти був.
Ти так турбувався про нас, про маму, тата, не забував нікого і нічого… і діло не у фінансах, а у самовіддачі, вона була величезною…Майже 2 роки, як ти підписав контракт…було б на моє день народження і залишилося всього-на-всього рочок…скільки пекла ти пройшов: Попасна, Херсон, Миколаїв і залишився в Бахмуті на передовій в холодному окопі. Ми щиро молилися весь час, подавали молебень за твоє здоров’я і вірили…вірили, що тебе захистить, пронесе, що вернешся до дому і втілиш свої плани в життя… Так ти хотів облаштувати своє «гніздо», бути господарем і спокійно жити, забувши реалії з якими ти стикався в минулому. Ніби відчуваючи свою швидку кончину, останні два тижні ми спілкувалися по 5-10 разів на день, ти не міг наговоритися з нами, а ми не могли по відеозв΄язку надивитися на тебе… Ти сидів підперши руками голову, а в очах були сльози… чи то від того, що ти просто хотів бути поруч з нами, чи від передчуття, що скоро покинеш нас… Ми пишаємося тобою, наш рідний, ти помер ГЕРОЄМ!
Із спогадів: Сестри Валентини Йосипівни Менько:
Втрата рідної близької людини часу давності не має! Скільки б не відкладали цю розмову з Валентиною, емоції переходили край…
В родині Йосипа Семеновича та Ольги Арсентіївни Гордійчуків було 6-ро дітей. Було… бо вже не має ні батьків, ні трьох із дітей. З них наймолодшого – Сашка. Ніхто не міг повірити в те, що Саша прийме рішення після строкової служби в армії, яку він проходив з листопада 2001 року у військовій частині міста Рівне, укласти контракт про подальшу службу в ЗСУ. Він, котрий відрізнявся від всіх своїм трепетним, ніжним характером! Він, котрий завжди турбувався про всіх, навіть про кожного кота придорожнього, а особливо про домашню улюбленицю Пусю. «Повернуся до дому. Збудую будинок, заберу Пусю туди і буду її доглядати, купати, розчісувати та шерсть підстригати,» – говорив Саша.
«Перший раз налагодили з ним відеозв΄язок 28 грудня 2022 року коли він перебував в селі Миколаївка. З того часу ранок-вечір завжди спілкувалися з ним.
Брат служив у взводі технічного забезпечення. Їхнім завданням було ремонтувати техніку, що вийшла з ладу і повертати її на бойові позиції. Подзвонив останній раз 3 січня 2023 року. Саша сказав, що можливо не буде зв’язку, бо ідуть на Бахмут. Коли повернеться зателефонує. Ми заспокоїлися, бо були попереджені. Як потім стало відомо, він з трьома побратимами були на нульовій позиції за 200 метрів від русні. Їхнє становище ускладнювалося через постійний обстріл ворога.
Потрібна була рація, щоб передати необхідні, важливі дані. За нею, за рішенням старшого по званню солдата, пішов Саша. Чекання дзвінка від Сашка ставало нестерпним і вже в четвер 5 січня ми почали шукати номери телефонів його побратимів. Телефон брата був весь час поза зоною досяжності. Згодом від них прийшло смс «Співчуваємо. Саша загинув». Це сталося 4 січня. Він повертався із завдання, як почався мінометний обстріл. Ніхто з побратимів не міг уявити, що його немає, думали він поранений. Довго шукали, але не втому місці де його бачили останній раз. Один із його побратимів під час пошуків почув, що ніби його хтось кличе: «Мирко!». Коли звернули в той бік, то дійсно побачили тіло Саші.
(До речі Мирослав (позивний «Мирко») загинув 7 січня 2023 року)…
Ось таке страшне горе спіткало нашу родину. Він у нас був такий гарний, високий, кучерявий… Будував плани на мирне життя, та все залишилося у мріях – новий будинок, кохання, щаслива родина та його кішка Пуся…»
Більше Валентина не могла говорити бо сльози заливали її лице.
Вічна світла пам’ять Герою!
Записала Оксана КРАСНЮК 19.06.2023
– Коли він надумав підписувати контракт, – розповідає сестра Олександра, Валентина Йосипівна, – ми його питали «Для чого це тобі?» Він лише говорив, що це його рішення, а ми, як родина, маємо це рішення прийняти. Спочатку він був у Старичах на навчанні, а потім у Яворові проходив службу. Дещо згодом, у травні, їх відрядили на Луганщину, в район Попасної. Пригадую, він розповідав, що його побратими їздили у Попасну фотографуватися на документи, щоб отримати посвідчення УБД. Він, щоправда його і не встиг отримати. Після початку повномасштабного вторгнення його підрозділ передислоковують під Бахмут. Це вже було весною, здається у травні. З 26 липня він був у відпустці і приїхав додому, їхню бригаду відвели у Черкаси на відновлення. Але всю відпустку йому не вдалося дома провести, бо зателефонували з частини і сказали, що потрібно повертатися, оскільки їхню бригаду будуть відправляти назад на фронт. Щоправда вони ще поїхали у Дніпро, де провели два тижні і тоді їх відрядили на херсонський напрямок. Там перебували приблизно два місяці. Потім їх знову передислокували для відновлення, на цей раз у Бородянку. І на початку листопада їхню бригаду переводять під Бахмут. Саша розказував і про місцевих жителів. Говорив, що зустрічалися всякі люди. Були щирі, які допомагали їм, інколи просили хліба, бо тоді місцевому населенню вже було складно його купити. А були і такі, що ходили, щось розпитували, як згодом з’ясувалося, то ці люди передавали їхнє місце розташування рашистам. А були й такі, які відкрито заявляли, що військові – це «бендери», і що тут їм нічого робити.
Ми із Сашком постійно тримали зв’язок. Навіть, коли був у Попасній, то йому вдавалося якимось чином з нами зв’язуватися. Інколи це були телефони побратимів, інколи ходив і шукав місцевість, де є зв’язок і з свого номера телефонував. Особливо багато він спілкувався з нами останнім часом, можливо відчував, що його скоро не стане. А коли дізнався, що його відправляють на «нульову» позицію, то зателефонував до всіх друзів і родичів. Того дня з нами він говорив разів п’ять. І зі мною, і з племінницями. Саша був у складі роти забезпечення. Він їздив на передок, забирав техніку, часто займався її відновленням, перевозив певні вантажі. Але у кінці грудня він зателефонував і сказав, що декілька хлопців з тої хати, де вони мешкали, забирають на перед, і додав, що його скоро також можуть так забрати. У переддень Нового року моя дочка з ним зв’язалася і ми спілкувалися у режимі відеозв’язку, бо з моменту відпустки ми його не бачили.
У вівторок, 3 січня, він до мене зателефонував і сказав, що його забирають у Бахмут, але не сказав, що то буде саме пекло. Заспокоював мене і додав, що коли повернеться, то зателефонує. Їх мали забирати на позицію на три дні. У той момент з Сашком уже не було зв’язку. У четвер ввечері ми зв’язалися з побратимом Саші, Дмитром. Дмитро багато не писав, всього декілька слів: «Мої співчуття. Саша загинув». Уже згодом ми дізналися, що під час бою Саша пішов на іншу позицію по рацію. Під час повернення на свою позицію він потрапив під мінометний обстріл. З того моменту його ніхто з побратимів не бачив. Наступного дня під обстрілами і дощем, вони його шукали, і знайшли.
У нашого Сашка було багато планів. Але після смерті брата, з яким проживав, він передав нам все своє господарство. Після війни він хотів купити хату, облаштувати житло. Хотів все мати своє. Але не судилося…
Я дякую хлопцям, які не залишили його на полі бою, знайшли його і змогли забрати в таких умовах. Дякую всім односельчанам, які прийшли провести Сашу в останню дорогу.
Записав Семен Полюхович
Фото із сімейного архіву
Список публікацій
На Бахмутському напрямку загинув воїн Олександр Гордійчук // ЧаРівне
У Вараському районі в останню путь провели захисника-контрактника Олександра Гордійчука // Район Вараш
Біля Бахмута загинув захисник-контрактник із Вараського району // Район Вараш
На Рівненщині прощатимуться із загиблим захисником України Олександром Гордійчуком // Рівне 1