Олексій Романчук народився у Якутії в місті Нерюнгрі. Саме там на той час працювали батьки. У Якутії Олексій закінчив школу, вищу освіту здобував вже у Рівному — навчався у МЕГУ ім. С. Дем’янчука.

Від 2014 року, коли почалися перші прояви російського вторгнення, був готовий стати на захист країни. У 2015-пішов у військкомат, щоб записатися добровольцем. Отримав відмову.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Олексій почав займатися волонтерською діяльністю, а вже 21 березня його запросили до військкомату.

Цілеспрямований, активний, надзвичайно комунікабельний Олексій легко і швидко знаходив спільну мову з людьми. Тож спершу допомагав на місці з ремонтом техніки, але врешті вирішив перевестися у бойову бригаду.

Рідних Олексій завжди оберігав, захищав від усіх негараздів — батьки до останнього не знали, що син знаходиться у зоні активних бойових дій, бо ж він не хотів, щоб вони зайвий раз хвилювалися.

І лише кохана та сестра тримали руку максимально на пульсі ситуації, аби допомогти у разі потреби..

Олексій дуже любив подорожувати, рибалити та читати. Саме книги просив передавати рідних у посилках. Саме книги були надійними супутниками навіть в окопах…

Я маю тут бути, щоб вам там було спокійно, щоб ця війна швидше закінчилась,” – говорив коханій Олексій. Вони разом будували плани. Перш за все — на спільне життя. Вже 9 грудня 2022 року вони з Оксаною повинні були стати офіційним подружжям. 1 грудня Олексій написав та передав командиру заяву на одруження. І пішов на завдання…

3 грудня 2022 року, зв’язок із його підрозділом був втрачений, відтоді Олексія вважали зниклим безвісти. Завдяки аналізу ДНК одного з тіл, які повернули по обміну 30 січня, вдалося встановити його особу..

Щодня упродовж цих жахливих місяців, поки 43-річний солдат Олексій Романчук вважався зниклим безвісти, рідні не втрачали надії, що він живий… Та на жаль, минулого тижня сім’ю повідомили про попередній збіг ДНК в одному з тіл, які ворог повернув в Україну після обміну 30 січня.

Прощання із Героєм відбулося 2 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Героя на кладовищі “Нове”..

.

Публікації про Романчука О.
Розповідає кохана Героя Оксана;

“Льоша, хоч і народився у росії, завжди вважав Україну своєю Батьківщиною. Від 2014 року, коли почалися перші прояви російського вторгнення, був готовий стати на захист країни. У 2015 році навіть пішов у військкомат, аби записатися добровольцем, хоч мав поганий зір. Проте тоді отримав відмову: чекайте, коли буде потреба — зателефонуємо. І зателефонували вже у березні 2022..

З першого дня Льоша активно почав волонтерити, допомагати. Він займався послугами з перевезення. Тож швидко включився у допомогу воїнам. А вже 21 березня прийшов додому, очі аж світилися — його запросили до військкомату. Він відчував, що його місце там. Казав, що мусить зробити все, аби у нас не було таких звірств, як у Бучі, аби ворог сюди не прийшов.

Я розуміла, що це надзвичайно небезпечно, що Льоша не має досвіду. Але це було його рішення, він так відчував, вважав це правильним — а робити по совісті було його життєвим принципом. Тож поїхав на навчання на Львівщину, за кілька днів вже їхав на Черкащину… А звідти — на Миколаївщину, Херсонщину… Командири бачили його прагнення щось змінити, щось робити. Хлопці казали, що для Льоши не було поняття відмовитися — навіть коли він розумів небезпеку, йшов і виконував завдання, без страху, бо так було треба..

Льоша дуже любив своїх синів — 13 і 19 років — пишався ними, всім розповідав про їхні успіхи. А там, на війні, родиною для нього стали побратими. Він дуже переживав за хлопців. Йому самому завжди всього вистачало, нічого не треба було, а от хлопцям… То вийшли без нічого — хлопцям треба каремати, хлопцям треба спальники… То іще щось треба хлопцям — все для них. І нічого, що і сам міг залишитися без нічого, хлопці були на першому місці.

Ми до останнього не могли повірити. І навіть зараз серце не хоче приймати, що Льоши немає. Але я розумію, що він не міг інакше, він не міг не піти, не міг не стояти до останнього. Освітлюючи дорогу іншим, він згорів сам”.

У Рівному 2 червня на майдані Незалежності попрощалися з 43-річним військовим Олексієм Романчуком.

Освітлюючи дорогу іншим, він згорів сам, бо не міг інакше. Саме за таким принципом жив та героїчно загинув Олексій Романчук, якого сьогодні всім містом провели рівняни в останню земну дорогу.

Мужній воїн знав, що якщо не піде боронити батьківщину, то війна прийде до порогу його будинку, до його родини та батьків…Олексій щиро вірив в те, що зараз у нас є шанс звільнитися від рашиської нечисті, щоб вже його сини 13 та 19 років не повинні були знову йти на війну…

Завжди чинити по совісті, не боятися перешкод, сміливо йти вперед – саме такими принципами керувався у своєму житті 43-річний солдат Олексій Романчук. Його серце перестало битися ще у грудні, а тільки сьогодні його тіло знайде спокій у рідному Рівному.

Щирі співчуття родині та близьким, нехай Бог дарує сили пережити таку непоправну втрату…

За матеріалами Рівненської міської ради

Список публікацій

У Рівному попрощалися з військовим Олексієм Романчуком // Суспільне новини

Читав книги навіть в окопах: у Рівному попрощалися із захисником, який пів року вважався зниклим безвісти. Фото // Obozreyatel

Загинув за кілька днів до весілля: Рівне прощатиметься з бійцем, якого вважали зниклим безвісті // Радіо Трек: новини

Народився в росії, але воював за Україну: У Рівному прощалися з 43-річним солдатом Олексієм Романчуком (ВІДЕО) // Рівне1

Романчук Олексій Олександрович (???1978- 03.12.2022)