Старший солдат Рицький Олександр Юрійович народився 26 березня 2001 року. В 2016 році закінчив 9 класів Бистрицького ліцею і вступив на навчання в Дубенський фаховий коледж культури і мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, який закінчив у 2020 році.
У липні 2020 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Був учасником бойових дій у зоні АТО. Служив командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно–штурмової роти 80-ї окремої десантно–штурмової бригади. Відстоюючи незалежність та територіальну цілісність своєї країни, Олександр, на жаль, загинув в бою 24 липня року неподалік від населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Захиснику було всього 22 роки.
Без сина залишилася мама, без брата дві сестри і брат.
Публікації про Рицького О.
Йому було лише 22: у селі Бистричі попрощалися з молодим захисником України
Церемонія поховання Олександра Рицького відбулась 27 липня у батьківському будинку, відспівування провели священослужителі у Свято-Миколаївському храмі села Бистричі.
Захисника проводжали з усіма військовими почестями. Домовину з військовим несли на руках побратими, друзі, односельчани через центральну вулицю села. Бистричани встеляли дорогу Олександру живими квітами та знак поваги зустрічали процесію на колінах.
На цвинтарі на честь загиблого воїна звучав військовий салют, люди, схиливши голови з молитвою на устах, віддали шану своєму ГЕРОЮ.
У пам’яті кожного він залишиться назавжди молодим. Назавжди ГЕРОЄМ. Назавжди в строю.
Пам’ятаймо якою ціною сьогодні виборюється майбутнє України!
Вічна пам’ять та вічна слава ГЕРОЮ!
За матеріалами Березнівської міської ради
Він залишиться героєм назавжди
З його загибеллю не могли змиритися ні рідні, ні побратими, ні односельчани, ні земля , ні небо. В той вечір, коли його везли на останнє прощай на батьківський ,чи , правильніше буде сказати , на дідівський хутір, де до цього часу проживає сім’я Рицьких, над світом майже непрохідною стіною зависла така злива, яку природа посилає людям не так вже й часто. Можете собі уявити, на що перетворилася непроста і в звичних умовах кількакілометрова дорога до оселі, з якої 2016 році вирушив у широкий світ випускник-дев’ятикласник Бистрицької загальноосвітньої школи, внук учасника Другої світової війни, названий на честь дідуся Олександром.
Хлопець жив великою мрією — стати музикантом духового оркестру. Ще навчаючись у школі, двічі на тиждень долав неблизький шлях з хутора до сільської автобусної зупинки, а звідти до Березного – його кликало незбориме бажання опанувати мистецтвом духової музики. Отож продовжив навчання у Дубенському фаховому коледжі культури і мистецтва РДГУ. Водночас Олександр активно займався волонтерською діяльністю, разом з друзями брав участь в організації концертів для збору коштів – військовослужбовцям- односельчанам потрібен був автомобіль і хлопці таки придбали його. Закінчивши у 2020 році коледж, Олександр одночасно уклав контракт на проходження військової служби в Збройних Силах України. Був учасником бойових дій у зоні АТО, висококласним музикантом у військовому оркестрі.
Після повномасштабного вторгнення московської орди в Україну старший солдат Рицький Олександр продовжив службу командиром протитанкового
відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. І, на жаль, 24 липня загинув у бою неподалік від
населеного пункту Іванівське Бахмутського району. Молоде життя, молоді мрії нелюди-завойовники обірвали у 22 роки. Олександр був турботливим сином, братом, другом. Він любив людей, родину, кохану, всіх, хто був з ним поруч. Тому попрощатися зі звитяжцем прийшло все село. Людей не злякали ні злива, ні незвичний о цій порі холод, ні розмоклі дороги. Бистричани, друзі з Березного, інших населених пунктів добиралися до хутора, хто як міг. А що вже квітів — у їх морі просто потонуло обійстя Рицьких.
І ще на один незвичний, надзвичайно хвилюючий момент цієї похоронної церемонії варто звернути вашу увагу. «Наш герой, – сказав, прочитавши Євангеліє над домовиною перед прощанням, настоятель місцевого Свято-Миколаївського храму УПЦ отець Миколай, – заповів у випадку його загибелі в бою заспівати підчас похорону пісню «Мене вже немає». Коли вона лунала в записі у виконанні групи «Тартак», ридали всі. Не доводиться сумніватися, що у пам’яті кожного з
присутніх Олександр Рицький залишиться героєм назавжди. Відспівування воїна відбулося у Свято-Миколаївському храмі. На цвинтарі в його честь пролунав військовий салют, рідним героя вручили Державний прапор України. А ми всі пам’ятаймо, якою ціною виборюється наше майбутнє.
Надія Ярмолюк
Катерина Петренко
27 липня о 20:37
“Авжеж я вірю в Бога. Він мені не раз допомагав”, – сказав десантник 80-ї бригади Олександр місяць тому в інтерв’ю телеканалу 1+1. І широко бадьоро посміхнувся. Я тоді ще зауважилавійськовому капелану, що прикметно – сильна віра у юних контрактників, які багато років служать та багато пережили у важких боях. У найтяжчий момент вони таки відчували присутність Бога.”Ще маленьким я його водила до церкви. Він тоді був плаксивим та чутливим. І дуже красивим ще з малечку. Так ось тоді якась російськомовна жінка сказала йому: “Кто ето здєсь плачєт, как баба?” Я хотіла, щоб він виріс чоловіком”, – каже сьогодні мені його мама, обіймаючи. А сестра додає: “Я себе заспокоюю тим, що Бог забрав його до себе, бо там йому краще: не чути й не бачити тих куль та вибухів”.
Олександр виріс справжнім Чоловіком і викошував російських окупантів та повертав територію. Старший штурмової групи, штурмовик 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, контрактник з 19 років 22-річний Олександр “Музикант” загинув під Бахмутом 24 липня під час ведення штурмових дій його підрозділом. Він водив бійців за собою повертати своє – загарбані росіянами посадки та населені пункти. Сміливо, без відмови виконувати задачу, з почуттям обов’язку
штурмував. Хто ж буде це робити, якщо не я, мамо?” – казав. Суголосно з гаслом нашої бригади “Ніхто крім нас” правда ж?.. Наша бригада штурмує дуже часто наразі. Немає невдалих штурмів, просто деякі штурми тривають довше. Ціна відвойованих кількасот метрів – кров найкращих. У випадку Сашка – це не фігура мови, а влучна правда. Виконавчий, цілеспрямований, скромний, ревний християнин, який дуже любив свою матір та рідних, дбав про них. Командир назвав його
душею десантно-штурмової роти. І додав, що цю душу не забрати.
Це справжній десантник, який з гідністю виконує задачі та поширює своїми діями бойовий дух бригади. А ще він не шукав слави, а просто скромно робив свою роботу. Одного разу командування попросило прес-службу показати бійців, які реально штурмують та звільняють, бо вони цього достойні. Нам надали відео штурмів з коптерів. Командир визначив Сашу, але він дуже неохоче тоді дав коментар. Єдиний коментар ЗМІ. Далі одягав гоу про, знімав штурми, але
навідріз відмовлявся хвалитися та коментувати роботу. Під час запису того коментаря за 10 хвилин, вперше його побачивши, я відчула, якого калібру ця Людина. Дуже хотіла його записати для своєї рубрики #ОбличчяЛьвівськогоДесанту , бо саме для цього рубрика зродилася. Але все не виходило. А потім не встигла – люто болюча звістка про загибель – і я з почуттям провини вирушила на похорон з Краматорська в інший куток країни. Далі почалась містика. Я не встигла
на три(!) поїзди, а машина зламалась у дорозі. Це знаки? Можливо, Саша не хоче, аби я там була? Я була розгублена, але командир сказав: “Не перевзувайся на ходу! Визначила ціль – йди до неї! Хотіла до Музиканта – їдь!” Доїхала…
А вже коли Олександрову домовину засипали землею, його мама мені сказала: “Він мені завжди казав: “Усе чотінько, мамусь, все ладнєнько, я поїв, мені не холодно, все добре!” Він ніколи не казав, як на війні насправді… Беріг мене… Коли вийшов сюжет на 1+1 про штурми з його участю та коментарем, я побачила. Він подзвонив і з роздратуванням каже: “Ох, ці репортери! Я не хотів, аби ти цього знала!” А я відчула за нього таку гордість, яку тільки може відчувати мати
Воїна, мати Захисника. Я відчула, що належне його виховала”.
Так ось, до чого були ці знаки… Так ти вчиш мене вірити в знаки, наявність життя в іншому світі, наявність Бога. Вибач мені, будь ласка, я вважала твою відмову давати коментар – скромністю, а не наявністю загрози для твоєї мами. Я відчула себе сьогодні такою винною перед тобою, але твоя мама сказала: “Ні, навпаки, дякую, що я побачила, який він там був! Ви приїхали, побратими приїхали і мені стало легше. Я пишаюся ним. І я молитимусь за вас, аби ви були живі
та здорові”.
Яка в тебе чудова мама та родина!!! Саш – ти обличчя львівського десанту. Чиста душею людина. Люблячий син.
Десантник та штурмовик, яких залишилося направду одиниці.
Дякую за службу, пане український військовий!
Тебе дуже бракує, болить дуже-дуже, ти задав високу планку своїм прикладом та ми маємо бути гідні носити з тобою один бойовий шеврон…
Вічна слава!!!
І вічна помста росіянам, які забрали твоє життя!!! Але їм не забрати від нас твою велику душу!!!
Він дуже багато зробив для майбутньої перемоги. Помоліться за нього сьогодні, будь ласка.
Знаєте, буває так, що очі людей говорять більше, ніж будь-які слова…
Це штурмовик 80-ки, який звільняв посадки і населені пункти. Так, саме та людина, яка в ближньому бою вбивала підарів, брала їх в полон та очищала від них наші території..
Тепер він дивиться цими очима з фотографії біля Стіни пам’яті біля Михайлівського Золотоверхого Собору в Києві.
Ніколи не думала, що скріни з першого і єдиного інтерв’ю, на яке ми його ледве вговорили, будуть фотографією на Стіні пам’яті. У цей час, коли так дивився, говорив про підарів. “У їх виправдання не вірю. “Мене загнали”… Відсиди в тюрмі та й будь довольний!” – казав.
Люба моя націє, я сподіваюся, що ми з Вами не просремо незалежність. Бо це не чесно по ставленню до Музиканта і таких, як він. Війна стосується всіх.
А Музикант… Саш, ну ти дуже крутий 
Катерина Петренко
Ан Жюлак та Бігус.Інфо присвятили допис пам’яті Героїв, які загинули за вільну Україну. Серед них – 22-річний Сашко Рицький “Музикант” – штурмовик 80 окремої десантно-штурмової бригади. Минає 41 день по загибелі Саші під час штурму під Бахмутом.
Життя слід прожити так, як Музикант, аби військові кореспонденти, згадували тебе, бачивши всього раз перед штурмом та чіпляючи камеру гоу-про на твій бронік.
Так, аби військовий хірург та волонтер Юлія Кашпуренко ініціювала збір та закупила за кошти великої кількості небайдужих і натхненних твоєю постаттю дрон для твоєї бригади, який служить для знищення підарів та збереження життя твоїх побратимів.
Так, аби журналістка “1+1” Natasya Nagorna, яка бачила тебе всього раз і записала коментар на 10 хвилин, почувши звістку про твою загибель, ініціювала сюжет про тебе для Єдиного марафону “про мертвих як про живих”, “не про біль втрати, а про постать героя і його боротьбу”.
Так, аби в інтерв’ю для рубрики #ОбличчяЛьвівськогоДесанту на фразі твого побратима “Ми робимо все правильно і про це свідчать наші результати та вдалі виходи” – я поставила кадри, де ти киваєш головою командиру роти, а він у відповідь тобі – за секунду до того, як ти йдеш на штурм. Штурм був успішним, як і багато штурмів до того…
Так, аби дорогою на твою рідну Рівненщину я та всі наші люди бачили червоно-чорні прапори – як прояв збройної кровної боротьби за вільну Україну. Так, аби я бачила тебе вживу лише раз, але тепер в цьому прапорі згадувала твоє обличчя…
Боротьба триває…
Слава Олександру Рицькому!
Вічна пам’ять і шана!
Пам’яті Олександра Рицького А яблука вже спіють у саду І пахне терпко свіжа мята… Та знов дощі, як на біду, Стрічаючи кортеж, Оплакують загиблого солдата. Бушує дощ і гуркотить Все небо блискавками та громами. О, як же важко уявить, Як в гробі син вертається до мами. Достигла вже пшениця та жита, Понад дорогою колосся гнеться, А серце крається й болить душа,- До мами вже синочок не всміхнеться. Такий красивий, молодий. Ще б довго жити та любити, Кохану дівчину в дім свій, Принести на руках, синочків народити. Немає правди на війні, Жнива криваві розпочато, Там гинуть доньки і сини, Вмивається сльозами кожна мати. Як підібрати ті слова, Щоб втішити згорьовану родину, Бо в їхній дім прийшла біда, Хоронить нині мати сина. Схилімо ж голови свої, В скорботі, браття всі, схилімо. Перед Героєм, що упав в бою, Навіки пам'ять збережімо. Віддаймо шану й честь йому, Хай соколом увись душа несеться. Легких хмаринок на путі, Нехай на Небесах йому Господь всміхнеться. 25.07.2023р.
Список публікацій
Ярмолюк Н. Він залишиться героєм назавжди / Н.Ярмолюк // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2023. – N 31 /03
серп./. – С. 1.
На фронті загинув 22-річний військовий з Рівненщини Олександр Рицький // Суспільне новини
Йому було лише 22: у селі Бистричі попрощалися з молодим захисником України // Вісті Рівненщини
Березнівщина втратила молодого захисника // Березнівська міська рада
Мріяв грати у військовому оркестрі: історія загиблого героя з позивним “Музикант” // ТСН