Миронець Юрій Петрович (30.01.1964-12 .03.2023 ) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Миронець Юрій Петрович народився 30 січня 1964 р. в с.Друхів Березнівського району Рівненської області. Навчався в місцевій ЗОШ та здобув неповну середню освіту. У 1982 році був призваний на військову службу, був водієм спеціалістом колесних
БТР. 25 травня 1991 року уклав шлюб із Миронець Наталією Миколаївною, яка родом із с.Антонівка Березнівського району Рівненської області . Згодом вона народила п’ятьох дітей (троє хлопців та двох дівчат ). Проживав із своєю дружиною в с.Друхів понад 15 років та пізніше переїхали до с.Антонівка. Працював шофером у колгоспі.

З перших днів повномасштабної війни разом із сином та зятем стали на захист нашої країни. Спочатку перебували у теробороні у селі Антонівка. 12 березня 2022р. призваний на військову службу рядового складу до м. Київ на посаду водія-електрика взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї управління та артилерійської розвідки. На захист України разом з ним стали його син та зять.
З 4 по 14 листопада 2022 р. в навчальному підрозділі проходив підготовку «водій багатоцільових автомобілів » в результаті чого здобув кваліфікацію спеціаліст 3 класу. Всі іспити із військового навчання складав на відмінно. Він завжди гордився тим, що служив у Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького (в/ч А0222). Коли телефонував до рідних, то розповідав цікаві та кумедні історії, які з ним траплялися на службі. Побратими його дуже поважали. Це для нього була друга сім’я, він додому інколи не хотів їхати щоб їх не залишати. Юрій був дуже трудолюбивий, веселий та добрий. Завжди говорив, що коли закінчиться війна то заведе собі велике господарство.
Фізичні та нервові навантаження негативно позначилися на здоров’ї військовослужбовця Юрія Миронця. 12 .03.2023 року він помер.
Поховали Юрія Миронця у рідному селі Антонівка з усіма почестями та гідною шаною. .

Публікації про Миронця Ю.

На Березнівщині попрощались із військовим та багатодітним батьком Юрієм Миронцем

У Березнівській громаді попрощалися з військовим із села Антонівка Юрієм Миронцем, 1964 року народження.

Рідні, односельчани в супроводі прапороносців і оркестру, військових та добровольців місцевого формування територіальної громади провели Юрія в останній земний шлях від його будинку до місцевого сільського кладовища, у капличці якого відбулася заупокійна служба.

Поховали Юрія Миронця під залпи військового салюту.

Остання дорога воїна

Війна з російськими загарбниками завдала багато болю українському народу, який відстоює свою незалежність. Вона вривається у кожну родину, приносячи розпач і нещастя. 14 березня , в День українського добровольця,смутком і журбою наповнилося
обійстя Миронців у Антонівці. На їх подвір’я сходилися люди, обвиті чорною пеленою жалю голосінь. Весняний поривчастий вітер розносив довкола тугу, сповіщаючи про відхід у засвіти українського воїна Юрія Петровича Миронця, 1964 року народження , батька багатодітної родини, який у 2022 році поповнив лави Збройних Сил України і перебував на військовій службі в
Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького. Отримавши відпустку, Юрій приїхав до власної домівки, щоб морально відпочити від військових справ, зустрітися з рідними, обійняти дітей, поспілкуватися з ними. Та невблаганна смерть тут чатувала на нього і безжально обірвала земний шлях воїна. Не почує більше слова підтримки від батька донечка,яка закінчує одинадцятий клас, не побачить він атестат у доросле життя. Не матиме батьківської поради син, який здобуває спеціальну професійну освіту.
Попрощатися з дорогою , рідною людиною, підтримати матір, сестер і братів у хвилини невтішного горя приїхали син і зять, які захищають Україну від російських окупантів на різних фронтах. В останню дорогу від будинку до місцевого сільського кладовища проводжали воїна рідні, знайомі, односельчани разом із прапороносцями, військовими та добровольцями місцевого формування територіальної громади. Сумними акордами духовий оркестр супроводжував Юрія до каплички, де священники ПЦУ провели заупокійну службу.
Останню дорогу встеляли живими квітами прощання. Поховали воїна під залпи військового салюту на сільському кладовищі. Ніжні сонячні промені востаннє обдарували воїна теплом, а рідна земля прийняла його тіло у свої обійми. Світла душа Юрія піднялася у небесну височінь, де він поповнив янгольську родину звитяжців. У такі хвилини немає місця словам, тільки біль і сльози. Тож нехай спомин про українського воїна назавжди залишиться в наших серцях та спогадах його рідних,земляків,побратимів.

Марія Антонюк