Миколайчик Ігор Романович (27.09.1976– 26.01.2024) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Ігор та проживав у м.Сарни. Навчався в Сарненській гімназії, нині ліцей №5. Пізніше отримав вищу освіту в м.Рівне. Працював виконробом у філії «Сарненська ДЕД» Рівненського облавтодору. З дитинства захоплювався риболовлею та полюванням, а також любив збирати гриби.

Захисник був мобілізований у березні 2023 року до лав 42-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

26 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку, Ігор Романович Миколайчик загинув в результаті осколкового поранення, під час масованого артобстрілу.

Світлий, добрий, щирий, самовідданий, саме таким в серцях рідних, близьких та друзів назавжди залишиться полеглий Герой.

У Героя залишилась дружина, донька та онук.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

Список публікацій

“Щирі співчуття батькам Героя, доньці, онуку, дружині, рідним, друзям та бойовим побратимам, які втратили найдорожчу людину… Сумуємо разом з вами, підтримуємо в годину скорботи. Вічна пам’ять Герою!”, – йдеться у повідомленні Сарненської міської ради

Згадує донька: «Тато був вправним мисливцем, добре володів зброєю, з полювання завжди приходив з трофеями. Любив домашніх тварин, завжди тримав мисливських собак і не уявляв свого життя без домашнього пса і котика. Також під час полювання два рази рятував маленьких котиків, яких знаходив в полі та забирав до дому. Тато завжди був зі мною, так як мама довгий час була на заробітках в Польщі. Ще з малечу частенько брав мене з собою на полювання чи риболовлю. Навчив мене стріляти, як правильно закидати спінінг і ставити закидушки на рибу, навчив ловити раків. Разом ми полювали на бобра

Пішов на війну відразу, як вручили повістку, хоч і мав проблеми зі здоров’ям, але сказав, що я буду захищати доню тебе і внучка, що б вороги не прийшли до нашого дому. Він не скаржився на службу, але розповідав як важко бачити смерті попратимих, як важко не могти обняти доню і внука. Не міг стримати сліз коли говорив про те, що не думав що в свої 47 років прийдеться брати зброю і захищати Україну. Це страшне пекло з якого люди вертаються геть іншими. Війна не відпускає без травм. До останнього не віриться що тато помер…».