chitalka – Сторінка 2 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Петренко Павло Іванович («Бані») (3.12.1989 – 29.08.2014)

Народився Павло Петренко 3 грудня 1989 року в м. Здолбунів. Навчався у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3. Після її закінчення вступив до Полтавського інституту бізнесу Міжнародного науково-технічного університету та отримав диплом менеджера. У 2010–2013 рр. проходив військову службу за контрактом у місті Хмельницький. 14 червня 2014 року був зарахований добровольцем до військової частини Національної гвардії України у батальйон «Донбас». У липні під час виконання бойового завдання боєць був поранений. Після лікування повернувся в зону АТО. Потрапив під обстріл біля села Катеринівка Донецької області. Довгий час вважалося, що він зник безвісти.

Обставини загибелі: ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу “Зеленим коридором” з Іловайського котла, пожежна машина рухалася в автоколоні батальйону «Донбас» з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільське пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ої окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Павло стріляв з кулемету «Джесіка». Дістав 2 кулі в район серця та 1 в ногу. Тіло воїна було забране 29-го вересня 2014 р.… Читати далі

Пиясюк Роман Володимирович (19.08.1975 – 10.03.2015)

Пиясюк Роман народився в 1975 році в м. Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №3. Закінчив ПТУ у Камінь-Каширському що на Волині, де здобув професію столяра. 3 грудня 1993 року призваний на строкову службу. 16 червня 1995 року звільнений у запас. 19 жовтня 1995 року пішов по контракту в Костопільську військову частину. 15 лютого 1998 року звільнився і став працювати далекобійником. Працював у приватних підприємців області (перевозив вантажі в межах України).

5 вересня 2014 року добровольцем пішов на захист України Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). 10 березня 2015 року військовий підірвався на «розтяжці» під час виконання бойового завдання у селі Златоустівка (Волноваський район) Донецької області. Поховали справжнього патріота 15 березня 2015 року на його Батьківщині, у селі Пісків Костопільського району, де проживають його батьки. У Романа Пиясюка залишилася дружина та двоє дітей.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р.… Читати далі

Рєпін Євген Вікторович «Геркулес» (18.08.1994 – 20.03.2015)

Рєпін Євген Вікторович народився 18 серпня 1994 р. у с. Коршів Здолбунівського району. Пізніше жив у м. Рівне по вулиці Івана Франка. Закінчив Рівненський технічний коледж Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості». Служив у 80-ій окремій аеромобільній бригаді м. Львів. Добровольцем пішов в АТО. З листопада 2014 р. – кулеметник-розвідник розвідроти Новоград-Волинської аеромобільної бригади.

Показав виняткові здібності, за що його перевели на посаду снайпера розвідувальної групи, пізніше він її очолив. Під його командуванням був проведений не один вдалий рейд. Загинув 20 березня 2015 року. Трагедія сталася поблизу села Водяне (Ясинуватський район), неподалік Донецька. Євген разом з групою бійців пішов на виручку товариша, потрапив у засідку та був смертельно поранений. Поховали Євгена Рєпіна 25-го березня 2015 року в м. Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Є.… Читати далі

Рильський Владислав Олександрович (20.07.1992 – 13.08.2014 )

Владислав Рильський народився 20 липня 1992 року в м. Вінниця в сім’ї військових; його батько – військовий, викладач Острозького військового ліцею. Владислав закінчив Острозький НВК «Школа І-ІІІ ступенів – гімназія». Навчався у Львівській академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 2013 році закінчив її за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ». Став офіцером. Поїхав у зону АТО як старший лейтенант, командир другого механізованого взводу 24-ої окремої механізованої бригади з Яворова.

Брав участь в АТО з 24 травня 2014 року. З перших днів у зоні проведення операції взвод під керівництвом офіцера ніс службу на блок-постах в Донецькій області. Уміле керівництво взводом та постійне вдосконалення навичок підлеглого особового складу дало змогу керівництву бригади створити зі взводу штурмову групу для знищення терористів у безпосередньому зіткненні з противником.

Загинув 13 серпня 2014 року від артилерійського обстрілу терористами під час виконання завдань в зоні бойових дій біля Новосвітлівки.

20 серпня на центральній площі Острога відбулось останнє прощання. Похований у м. Острог Рівненської області.

21 жовтня 2014 року Указом Президента України № 817/2014 від 21.10.2014 року старший лейтенант Рильський В.О.… Читати далі

Салівончик Руслан Сергійович (31.01.1983 – 29.08.2014)

Руслан Салівончик народився 31 січня 1983 р. у м. Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Закінчив Костопільську філію медколеджу, Харківський юридичний університет. Був капітаном міліції. Шість років працював у секторі кримінального розшуку в Каховському РВ УМВС України в Херсонській області. З початку проведення на сході України антитерористичної операції записався добровольцем у батальйон патрульної служби особового призначення «Херсон».

Капітан міліції Руслан Сергійович Салівончик загинув 29.08.2014 року в зоні проведення антитерористичної операції в районі м. Іловайська Донецької області під час спроби вийти з оточення так званим «зеленим коридором» на дорозі між с. Многопілля і с. Червоносільське. 3 вересня 2014 року тіло бійця разом з іншими було привезено у Дніпропетровський морг. Упізнаний бойовими товаришами і рідними. Похований 6 вересня в Костополі. У сім’ї залишилися дружина та маленька донька

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р. Салівончик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Сапожніков Олексій Юрійович (“Сапог”) (29.03.1989 – 14.05.2015)

Сапожніков Олексій Юрійович, позивний «Сапог» народився 29 березня 1989 р. у м. Здолбунів Рівненської області. Жив у Здолбунові (мікрорайон залізничників). Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». У 2007 році закінчив Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту. До батальйону пішов добровольцем у листопаді 2014 року. Був снайпером в 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар».

8 травня 2015 року в селищі Новотошківка Попаснянського району Луганської області, на 29-му блокпості біля Бахмутки, отримав важке осколкове поранення. Відразу доставлений у м. Лисичанськ і прооперований, а пізніше переведений до шпиталю міста Харків. 14 травня, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень у Харківському шпиталі. 16 травня з воїном попрощались на Майдані Незалежності у Києві, того ж дня бійця зустрічали у Здолбунові. Був одружений, виховував двох дітей. У родині залишилися батьки та молодший брат.

Свідерський Дмитро Олександрович (15.10.1994 – 06.04.2015)

Свідерський Дмитро Олександрович народився 15 жовтня 1994 р. в м. Рівне. Проживав з мамою у Басовому куті, м. Рівне. Закінчив економічне відділення Рівненського державного аграрного коледжу. Мобілізований у серпні 2014 року. Після проходження навчання, Дмитро вже з жовтня 2014 р. перебував у зоні АТО. У батальйоні «кіборгів» Дмитро був наймолодший. Важке поранення отримав 3 квітня 2015 р. (м. Авдіївка), виконуючи бойове завдання. З тяжкими травмами його доставили в шпиталь м. Красноармійська. А вже звідти бійця перевезли в Дніпропетровську лікарню ім. Мечнікова, однак врятувати його життя медикам не вдалося. 6 квітня 2015 р. Дмитро помер. У бійця залишилася лише матір. Поховали Дмитра Свідерського 10 квітня 2015-го в Басовому куті, поряд з батьковою могилою.

Указом Президента України № 461/2015 від 31 липня 2015 року «за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Д. Свідерський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Також нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Дмитру Свідерському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».… Читати далі

Свіржевський Роман Петрович (18.09.1994 – 01.05.2016)

Народився Роман Свіржевський 18.09.1994 року в с. Корнин Рівненського району. У 2012 році закінчив Корнинську загальноосвітню школу. 6 листопада 2012 року був призваний на військову службу до лав Української армії. Після закінчення строкової служби зарахований на військову службу за контрактом. Служив за контрактом, відмовлявся демобілізуватись. Молодший сержант Свіржевський Роман Петрович – командир відділення командно-штабних машин, начальник радіостанції взводу командно-штабних машин центру зв’язку. Військова частина А-1671. На війні з 19 років, з самого початку. У липні 2014 року отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Загинув 1 травня 2016 році в смт Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області. Похований у с. Корнин Рівненського району.

Указом Президента України №522/2016 від 25 листопада 2016р. «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та териториальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р. Свіржевський нагороджений медаллю за «За військову службу Україні» (посмертно).

Також нагороджений знаком народної пошани – орденом «За мужність і відвагу»( № 160 від 1.06.2016 р., посмертно).… Читати далі

Сова Іван Васильович (19.01.1976 – 5.09.2014)

Сова Іван Васильович народився 19 січня 1976 року в селі Бригадирівка Радивилівського району Рівненської області. У сім’ї Сови Василя Григоровича та Сови Ольги Григорівни він був другою дитиною. Мама працювала в дитячому садку майстром з прання білизни, тато – диспетчером у місцевому колгоспі. У 1980 році сім’я переїжджає жити в новозбудований будинок у сусіднє село Зарічне. Іван з 1983 року навчається у Козинській середній школі, з 4-го класу – у Козинській музичній школі по класу акордеона. З 1991 до 1995 року навчався в Рівненському музичному училищі, після закінчення якого проходив військову службу в Шепетівці Хмельницької області. Здобув військову спеціальність – навідник гранатомета. Після повернення з армії одружився, жив і працював учителем музики в Здолбунові. В 2000 році повернувся додому в село Зарічне. Разом із братом брали участь у Помаранчевій революції 2004 року.

Після захоплення Криму «зеленими чоловічками» записався добровольцем. 8 серпня Івана відправили на навчальний полігон в м. Яворів Львівської області. 28 серпня 2014 року 80-ту аеромобільну бригаду, у якій служив Іван Сова навідником гранатомета, відправляють на Схід.… Читати далі

Сокол Юрій Вікторович (9.12.1988 – 15.06.2015)

Юрій Вікторович Сокол народився 9 грудня 1988 року в селі Людинь Дубровицького району в сім’ї робітників. У 1995 році пішов у перший клас Людинської загальноосвітньої школи, закінчив її у 2006 році. Ще й досі у школі згадують про Юрія як спокійного, скромного, врівноваженого учня. Повага до людей – це те, що зароджувалося у нього з дитинства. У 2007 році був призваний до лав Збройних сил України, служив у Вінниці. Після повернення з армії деякий час їздив на заробітки у Київ та Харків.

В 2013 році працював на заводі «Торф Ленд Україна» в селі Людинь. 28 серпня 2014 року був мобілізований в Національну гвардію, проходив підготовку в м. Львові. Через місяць переведений в м. Харків для продовження навчання. У жовтні перебував на блокпосту в Запорізькій області. Згодом, 16 листопада 2014 року був відправлений в зону АТО поблизу села Кримське Луганської області, де перебував до 5 січня 2015 року. На Різдвяні свята юнак мав тритижневу відпустку, ходив на зустріч з учнями Людинської ЗОШ, багато спілкувався з друзями та родичами.… Читати далі