Революція гідності. Війна. Рівненщина

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

… Детальніше

Ігор Васильович Седляр народився 26 січня 1977 року у селі Дубляни Демидівського району. Після закінчення Демидівської школи вступив до Львівського медичного університету, де здобув освіту за спеціальністю «лікувальна справа».

Після закінчення університету працював у Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній службі на посаді завідувача токсикологічної лабораторії. У 2012 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю «землевпорядник» у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, після чого очолював власну справу – Західну землевпорядну компанію.

У березні 2022 року Ігор Васильович добровольцем пішов до 68-ої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, де служив лікарем – ординатором лікувального відділення медичної роти у званні «старший лейтенант медичної служби», виконував обов’язки заступника командира медичної служби.
Із початку повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках Донецької області – Покровськ, Курахове, Авдіївка, місті Борова Харківської області та рятував життя побратимам.
19 травня 2024 року Ігор Васильович загинув, захищаючи свою Батьківщину, у місті Покровськ Донецької області.

Похоронений у селі Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, де проживав із сім’єю – дружиною та дітьми.

6 грудня 2024 року в Демидівському ліцеї відбулося освячення меморіальної дошки Седляру Ігорю Васильовичу

… Детальніше

Каленюк Богдан Богданович народився 20 лютого 1987 року в м. Рівне. З 1994 по 2004 роки навчався в ЗОШ №19 м. Рівне. В 2004 році вступив в Національний університет водного господарства та природокористування. У 2008 році отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Інженер – механік», та здобув кваліфікацію бакалавра з інженерної механіки. У 2009 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Підйомно – транспортні будівельні, дорожні меліоративні машини та обладнання» та здобув кваліфікацію інженера – механіка.
З 2010 по 2013 роки працював начальником зміни в цеху неконцентрованої азотної кислоти ВАТ «Рівнеазот».
З 2013 по 2014 роки працював на посаді інженера конструктора ТЗОВ «РЗВА».
З 2014 по 2020 роки працював продавцем непродовольчих товарів в торговому центрі «Епіцентр К».
З 2020 по 2023 роки працював монтажником на шиномонтажі.

26.06.2023 року був призваний до лав ЗСУ.
31 жовтня 2023 року Богдан Каленюк загинув. Похований у с. Лішня, звідки родові корені його батька.

… Детальніше

 САСКО  Микола  Володимирович  народився 24 листопада 1980 року в селі Перекалі Демидівського району Рівненської області. Після закінчення 9 класу у Княгининській середній школі, навчався у Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув спеціальність електрика. До початку повномасштабного вторгнення проживав із родиною у селі Перекалі Демидівської територіальної громади. Разом із дружиною Наталією Володимирівною виховали доньку Юлію. 

08 березня 2023 року  Микола Володимирович приєднався до війська. В лавах ЗСУ кулеметник механізованого батальйону  обороняв Українську державу від рашистів.  А вже 01 липня зв’язок із ЗАХИСНИКОМ обірвався  Рідні  більше  року проводили пошуки  через різні інстанції. Загинув боєць 1 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу росіян.

    Довгим був шлях ВОЇНА до рідної домівки у с. Перекалі.  І вже 05 серпня 2024 року односельчани  «на щиті» зустрічали свого земляка, який  загинув 01.07.2023 року у с. Невське Сватівського району Луганської області. Дорога через все село аж до Свято-Покровської церкви була встелена квітами. Згорьований батько Володимир Степанович, сестра Людмила, дружина Наталія, донька Юлія, родичі, сусіди, а ще жителі із навколишніх сіл Княгинин, Вишневе, Дубляни, а також із Демидівки провели в останню земну дорогу ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ.… Детальніше

Героями не народжуються, ними стають. Так справедливо можна сказати про Анатолія Бухала, який народився 22 квітня 1990 року в селі Ільпибоки Рівненської області Дубенського району. Він ріс допитливим та веселим хлопчиком, який ніколи не любив гратися у війну з хлопчаками, і постійно допомагав мамі з бабусею по господарству.
З 1996 по 2005 рік навчався в Рудківській ЗОШ І-ІІІ ст. За роки навчання в школі приймав активну участь у спортивних змаганнях, співав в ансамблі хлопчиків. Був щирим та вірним другом, однокласником. Після закінчення школи, навчався в Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув професію муляра-штукатура, після закінчення навчання пройшов строкову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя, шукав кращої долі за кордоном, однак уже у серпні 2019 році вирішив повернутися до лав ЗСУ та підписав контракт на проходження служби у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, де обіймав посаду оператора БПЛА. За творчі здібності, веселий характер та любов до музики отримав від побратимів позивний «Бах». БУХАЛО Анатолій, старший солдат, оператор відділення радіоелектронної боротьби, вірний військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 21 червня 2024 року під Кліщіївкою на Донеччині.… Детальніше

Процюк Олександр Федорович народився 1 липня 1987 року в мальовничому селі Лисин на Рівненщині. З самого дитинства він вирізнявся добротою, щирістю і відкритим серцем. Рідні, друзі й односельчани пам’ятають його як сміливого, чуйного і життєрадісного юнака, який завжди прагнув до знань і допомагав усім, хто цього потребував.
   Навчання в Хрінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. Після закінчення школи Олександр продовжив здобувати освіту в Рівненському державному гуманітарному університеті.    У 2022 році, коли над Україною нависла тінь війни, Олександр без вагань став на захист Батьківщини. 10 березня він поповнив ряди Збройних Сил України. Як солдат і електрозварник інженерної ремонтної майстерні ремонтного взводу військової
частини А7117, Олександр два з половиною роки сумлінно виконував свій обов’язок, доводячи, що любов до рідної землі – це не просто слова, а справа честі.
   Його працелюбність, майстерність і відвага стали запорукою успіху багатьох завдань, а його людяність і доброта надихали побратимів. Олександр ніколи не залишав товаришів у біді, завжди підставляв плече й вірив, що разом вони здолають усі труднощі.… Детальніше

Роман Якимюк народився в с. Лішня. Старший водій інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу загинув 22 січня цього року під час
виконання бойового завдання на території Луганської області. Навчався у Львівській Українській академії друкарства, згодом працював модератором на одному із каналів у соціальних мережах. Ромі було 26 років, коли від добровільно вступив до лав Азову. Серед усіх можливих підрозділів обрав саме цей за дисципліну, порядок та цінності любові до України і свободи. За словами друзів, це була надзвичайно добра та спокійна людина. Проте небайдужість та прагнення до справедливості спонукали молодого патріота піти захищати. Україну та все, що любив. Військовослужбовець із позивним «Родрі» у війську вирізнявся бойовими здібностями та сміливістю.

Рома, який завжди грав футбол на позиції лівого напівзахисника, бігав та долав великі дистанції на велосипеді, успішно пройшов курс молодого бійця (КМБ)та став піхотинцем-гранатометником 12-ої бригадиспецпризначення Національної Гвардії України «Азов».

Останнє ранкове сонце Роман зустрів 22 січня 2024 року в Серебрянському лісі Луганської області. Роман загинув на бойових позиціях, а два побратими, які були тоді з ним, отримали серйозні поранення.… Детальніше

Міщенко Микола Олександрович народився 16 вересня 1973 р у селі Теслугів Радивилівського району, де здобув повну середню освіту, школу закінчив із
золотою медаллю. Згодом вступив до Національного лісотехнічного університету у Львові, де здобув спеціальність інженера-технолога.
Демидівчанина МИКОЛУ МІЩЕНКА знали й поважали мешканці селища. Вся його трудова діяльність була пов’язана з виробничим управлінням житлово-
комунального господарства Демидівської селищної ради, де з 2007 року працював на посаді інженера. Як фахівець своєї справи відзначався професіоналізмом, відповідальністю, сумлінним ставленням до виконання службових обов’язків. Добрий, чуйний, веселий, розумний чоловік. Таких, як  він, було мало, і стає ще менше.
На службу був призваний 10 лютого 2023 року. Упродовж трьох місяців проходив навчання у 421-ому окремому стрілецькому батальйоні на посаді
гранатометника. З травня по серпень 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та
інтересів держави у звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутського району, місті
Торецьк. Життя Миколи Олександровича обірвалось 2 серпня 2023 року біля населеного пункту Північне Донецької області.… Детальніше

Кожушко Олексій Олегович народився 25 березня 1984 року в місті Рівне. З дитинства Олексій вирізнявся добротою, щирістю та бажанням допомагати іншим. Після завершення навчання у школі Олексій вступив до Рівненського інституту слов’янознавства, де здобув спеціальність маркетолога-логіста.
У 2018 році Олексій створив сім’ю з коханою дружиною Юлією. У 2019 році на світ з’явилася їхня донечка Яночка, яка стала справжнім світлом у житті
батька. Олексій ніжно любив свою родину, приділяв багато уваги вихованню доньки та завжди підтримував близьких.
Того ж 2019 року Олексій підписав контракт зі Збройними Силами України та приєднався до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Він служив старшим солдатом на посаді радіомінера-гранатометника відділення керованого мінування 2 інженерно-саперного взводу інженерно- саперної роти групи інженерного забезпечення. Олексій вирізнявся хоробрістю, людяністю та був тим, хто завжди підставляв плече побратимам у складні моменти. Його відданість справі, щире серце та готовність допомагати стали основою його поваги серед товаришів
Повномасштабне вторгнення застало Олексія та його побратимів у місті Попасна. 29 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр на Донеччині, Олексій отримав важкі поранення.… Детальніше

Уродженець села Вербень Демидівської територіальної громади

Юрій Петрович Ковальчук народився 17 квітня 1993 року в селі Вербень Демидівського району, тепер Демидівська територіальна громада, Рівненської області. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25. Одружився, жив із родиною в селі Перемиль Волинської області. Працював на птахофермі. Вільний час присвячував сім’ї.

Під час повномасштабного російського вторгнення, 2 травня 2023 року, чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Служив на посаді стрільця-номера обслуги відділення.

23 червня 2023 року ЗАХИСНИК УКРАЇНИ стрілець-номер обслуги 4, десантно-штурмового відділення 1, десантно-штурмового взводу 2, десантно-штурмової роти 1, десантно-штурмового батальйону військової частини А0284, солдат КОВАЛЬЧУК ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ прийняв свій останній бій: загинув, захищаючи Україну поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського
району, Донецької області.

Поховали військового в рідному селі на Рівненщині.

В Юрія залишилися мама Галина, дружина Олена, донька Вікторія, сестри Ольга і Марія, брат Іван.

Юрію назавжди буде 30 років.

.

… Детальніше