Революція гідності. Війна. Рівненщина

Праведний Володимир Олександрович народився 12 березня 1985 року в місті Глухів Сумської області. У 1985 році сім’я переїхала до Дубна.
У 1992 році пішов у Дубенську ЗОШ № 7. Продовжив навчання у ПТУ №27, де отримав професію електрозварника та водія. Працював з батьком, на будовах. У 2011 році одружився, у 2012 році народилась донька Юля.
З 2015 по листопад 2016 року був учасником АТО.
9 березня 2022 року у зв’язку з початком повномаштабного вторгнення росії в Україну був призваний до 71-ої окремої єгерської штурмової бригади.
Старший солдат, розвідник-радіотелефоніст загону спеціального призначення Володимир Праведний 6 березня 2023 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі ведення бойових дій біля н. п. Богданівка Донецької області отримав поранення несумісні  з життям в результаті бойового зіткнення з противником.
Похований у місті Дубно на кладовищі по вулиці  по вулиці Кременецькій.   
У воїна залишились мама, донька та сестра.

  Рішенням Дубенської міської територіальної громади Праведному Володимиру Олександровичу присвоїли найвищу міську відзнаку-звання «Почесний громадянин міста Дубно» (посмертно). … Читати далі

Гусак Юрій Сергійович народився 11 травня 1993 року у місті Дубно.
Навчався у ліцеї №7, після закінчення якого вступив в Кременецький лісотехнічний коледж, де здобув фах лісника. У подальшому певний період часу працювати тренером, так як головним захопленням Юрія була важка атлетика. Також його пристрастю були автомобілі і все, що з ними пов’язано.
Останні роки Юрій з дружиною проживали у місті Києві, активно будували плани на майбутнє, але коли настав день повномасштабного наступу, пара вирішила повернутись до рідного міста.
Не маючи військового досвіду, Юрій сам добровільно з’явився у військомат і відразу ж долучився до лав Збройних Сил України. Займав посаду водія автомобільного взводу забезпечення інженерно-позиційного батальйону військової частини.
Друзі, побратими і знайомі Юрія відзначають його, як приклад для наслідування, як відданого, чесного, справедливого і мужнього воїна.
Життя Юрія обірвалось 6 грудня 2022 року, на день Збройних Сил України, поблизу Бахмуту від артилерійського обстрілу противника.

Вдома на Юрія чекали дружина, дідусь, батько і брат. Похований на Алеї Слави в місті Дубно на Семидубському кладовищі.… Читати далі

Кірчик Максим Володимирович (позивний “Дирчик”) народився 3 лютого 1990 році в  Кременці на Тернопільщині, згодом проживав у місті Дубно.
Випускник Дубенського ліцею №2.
З 2005 року навчався в Дубенському вищому художньому професійно-технічному  училищі. У 2008 році став студентом Національного університету водного господарства та природокористування, факультет «Економіка підприємств». У дорослому віці мешкав у Києві.
З 2013 року працював у національному музеї народної архітектури та побуту України майстром з гончарства. Максима цікавило все, що пов’язане з українською культурою. Був активним учасником Революції Гідності.
З квітня 2019 року працював оператором висотного баштового крана на підприємстві «Рента-кран».
Незадовго до повномасштабного вторгнення pocіян Максим одружився, будував плани на майбутнє.
Не маючи військового досвіду, з 24 лютого 2022 року в складі 204-го батальйону територіальної оборони захищав місто Київ. Звільняв місто Ірпінь, Чернігівщину, Миколаївщину, брав участь у бойових діях зі звільнення Херсона. Служив стрільцем другого стрілецького відділення першого взводу третьої роти. Далі – втримання кордону з Бєлгородською областю, з початку 2023 року – на Бахмутському напрямку.
Загинув 13 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання в жорстоких боях біля населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області.… Читати далі

Козюра Олександр Дмитрович народився 1 червня 1980 року у місті Дубно.
У 1986 році розпочав навчання в першому класі Дубенської ЗОШ №8. Після закінчення 9 класу подальше навчання продовжив в Дубенській гімназії №1. У 1997 році вступив до Академії пожежної безпеки України, яку закінчив у 2002 році та здобув вищу освіту за спеціальністю “Пожежна безпека”.
Службову діяльність розпочав з посади інспектора служби держпожнагляду, а в подальшому, з 2003 по 2013 роки пройшов шлях від судового експерта до начальника сектору вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Рівненській області.
У 2013 році одружився та продовжив службу в УМВС Херсонської області.
З 2014 року брав активну участь в АТО/ООС з забезпечення вибухобезпеки та розмінування території України. У 2018 році очолив відділ вибухотехнічної служби ГУНП в Херсонській області.
Після повномасштабного вторгнення, спільно з підлеглими, продовжив очищати від вибухових пристроїв територію Миколаївської області, а після деокупації здійснював розмінування Херсонської області.
Полковник поліції Олександр Козюра особисто зумів знищити не одну сотню вибухонебезпечних предметів та ворожих мін, які більш ніколи не завдадуть шкоди і тим самим зумів врятувати не одне життя та забезпечити безпеку громадянам України.… Читати далі

Школярчук Олександр Анатолійович народився 7 квітня 1987 року у місті Дубно. З 1993 по 2004 роки навчався в Дубенській ЗОШ №1. З 2004 по 2011 роки отримував повну вищу освіту в Львівському державному аграрному університеті за спеціальністю “Землевпорядкування та кадастр”. У 2009 році був призваний на строкову військову службу у Збройні Сили України АР Крим. У 2010 році – звільнений у запас старшим матросом. До 2012 року працював заступником начальника підготовчого цеху в Дубенському заводі ГТВ, наступних 2 роки – фахівцем із земельних питань в ТзОВ “Райз-Захід”.
У 2014 році був мобілізований до лав ЗСУ в зону проведення АТО. Як “найкращому моряку сухопутних військ” побратими дали йому позивний “Морячок”. Воював у найбільш гарячих точках на Донбасі. Після демобілізації з 2015 року продовжував службу за контрактом в військових частинах, підрозділи яких перебували в зоні проведення АТО/ООС, на посаді старшого солдата. З 2016 по 2022 роки проходив службу за контрактом в Дубенському об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Олександр як справжній воїн ніколи не любив знаходитись в тилу, тому під час служби неодноразово був у відрядженнях в зоні проведення АТО/ООС.… Читати далі

Олександр Дудік народився 23 квітня 1975 р. Проживав у селі Сестрятин Радивилівської територіальної громади.

У 1982 році пішов у перший клас Закінчив  Радивилівську  школу №2, навчався у професійному ліцеї спеціальності токаря. . Він був хорошою, відповідальною людиною, талановитим майстром. Його знали як майстра із золотими руками. Мав синочка, і коли почалася війна, одразу подався у військкомат, бо хто, як не він,  мав захищати спокій своєї родини.

У Збройних Силах він перебував від початку повномасштабного російського вторгнення, був призваний на захист Батьківщини по мобілізації 1 березня 2022 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Проходив службу на посаді майстра-акумуляторника ремонтного відділення артилерійського озброєння ремонтного взводу озброєння, ремонтної роти військової частини А – 4789.

27 вересня 2023 року перестало битися серце матроса Дудніка Олександра Васильовича. Йому назавжди 48

Поховали Олександра на кладовищі с. Сестрятин

… Читати далі

Анастасія народилася у Радивилові. Закінчила школу ЗОШ із срібною медаллю, відвідувала музичну школу, танцювальний колектив, хор. Мама Анастасії працювала вчителем музики  у Радивилівському ліцеї №1, організовувала масові заходи, концерти, до яких, звісно, залучала й доньку. Цікавитися психологією та навіть здобула призове місце на обласній олімпіаді з неї.

Під час навчання у ліцеї Настя була удостоєна нагород «Надія року» та «Талант року».

Молода українка була великої душі людиною. Щира, завжди усміхнена, життєрадісна, вона світила промінчиком, що несе радість людям. Була єдиним сонечком для своєї мами Саленко Юлії Віталіївни.  Дитинство дівчинки було активним. Анастасія закінчила школу зі срібною медаллю та вступила до Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова на бюджетну форму навчання. Проживала в Києві, працювала у маленькій ІТ-компанії, пізніше займалася рекрутингом, приєдналася до компанії DataRobot . Директоркою з рекрутингу в компанії, яка була заснована фаундером DataRobot Джеремі Ачіном.. Була великою книгоманкою, любила подорожувати, займалася спортом.

З початком війни Анастасія залишилася у Києві та вирішила  волонтерити.  Разом з друзями допомогала 40 дітям з дитячого садку у Броварах, які залишилися без їжі, підгузків і серветок, відвозила допомогу воєнному шпиталю, купувала корм для собак з притулку.… Читати далі

 Народився Михайло Оленюк 27 лютого 1988 року у місті Радивилові. У 2004 році Михайло закінчив 9 – й клас Радивилівської ЗОШ №2 (нині Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г Стрижака), затим вступив до Кременецького лісотехнічного фахового коледжу на спеціальність автомеханіка. Працював механіком у Радивилівській філії Дубенського лісгоспу.

З початком повномасштабного російського вторгнення не став шукати причин, як уникнути служби в Збройних Силах, а як справжній патріот пішов боронити Батьеківщину.

Мобілізований до лав Збройних сил України у квітні 2023 року. Службу у війську проходив солдатом механізованого відділення механізованого взводу. За його плечими – нелегкі тяжби війни: був призначений командиром підрозділу, брав участь у пошуку загиблих , привозив полеглих Героїв до рідних. ( місія “На щиті”). Розбираві завали після влучання ракет та обстрілів.

Допомагав пораненим в лікарні.

На жаль, захисник передчасно помер 1 квітня 2024 року в м. Києві. На початку квітня 2024 року із  Героєм попрощались у рідному місті. Спільна молитва за упокій душі Михайла ОЛЕНЮКА проходила в міському храмі св. Олександра Невського.… Читати далі

Михайло разом з родиною навесні 2022 року евакуювався з Барвінкового,що на Харківщині, яке перебувало під обстрілами. Шукав безпечне місце для сина, донечки,  братика, сестрички, дружини, батьків. Знайшов прихисток в с.Підзамче Радивилівської територіальної громади.

А в квітні 2023 року сам став на захист Батьківщини.  Солдат Михайло Безкоровайний був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки. До останнього залишався вірний військовій присязі служити народу України. Загинув внаслідок штурмових дій з боку противника та інтенсивного вогневого впливу росіян поблизу населеного пункту Павлівка на Донеччині 5 березня 24-го року.

24 березня сайт Радивилівської громади  Рівненської області офіційно повідомив: підтвердилась загибель зниклого безвісти ще на початку березня воїна з Радивилівщини, солдата Безкоровайного Михайла Олексійовича. Громада готується з усіма належними почестями зустріти воїна , який повертатиметься з війни “на щиті»…

Пішов у Небесне військо солдат, який дуже любив життя, який мав велике добре серце і намагався обігріти ним весь світ…

Михайла БЕЗКОРОВАЙНОГО поховали у с.Підзамче Радивилівської тергромади з усіма військовими почестями, як і належить Герою.

… Читати далі

Андрій Чижмар народився 4 вересня 1978 року в селі Копани Дубенського району. Закінчив Мирогощанську школу, потім Харківську академію залізничного транспорту в 2000 році. До 2011 року працював за спеціальністю на залізничному транспорті. Пройшов шлях від простого робітника до керівних посад, був головним інженером вокзалу станції Рівне, начальником станції Рівне, начальником технічного відділу Рівненської дирекції залізничних перевезень. Потім працював на підприємствах ПрАТ “РІВНЕАЗОТ”, ТОВ “Мелагрейн”, ВПК Україна. На початку повномасштабного вторгнення відразу звернувся у військкомат та чекав на повістку…

Старшому сину Ярославу, якому 21 рік, батько сказав, що він тепер лишається за головного в сім’ї, тож повинен подбати про рідних та молодшого брата – 15-річного Станіслава.

З 16 серпня 2023 Андрій ніс військову службу на Сіверському напрямку Донецької області.

Відданий справі, обов’язку та Батьківщині, він робив усе, аби його родина почувалася у безпеці, аби на рідну Рівненщину не прийшов ворог, а синам ніколи не довелося брати до рук зброю.

На жаль, 45-річний Андрій Чижмар помер після важких травм 3 червня 2024 року.… Читати далі