Рівненська територіальна громада

На центральному майдані Рівного  провели в останню земну дорогу Захисника України – Едуарда Петрика.

Прощання з Едуардом Петриком відбулося у середу, 21 січня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Поховали військовослужбовця на кладовищі в селі Вересневе Рівненського району.… Читати далі

Костянтин Опальчук народився 17 вересня 1993 року на Кіровоградщині. Коли йому було два роки, родина переїхала до Рівного, де він і виріс. Навчався у кількох школах, закінчив Обласний науковий ліцей в Рівному.

Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де також пройшов військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта.

Працював інженером-будівельником у будівельній компанії «Західспецмонтаж».

У березні 2022 року Костянтина мобілізували. Служив спершу сапером у 104-й бригаді Сил територіальної оборони, згодом — у Національнальній гвардії України.

2024-2025 роках брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії на Покровському напрямку.

Любив свою справу, мріяв розвиватися далі у проектуванні. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком.

На жаль, 31-річний майор Костянтин Опальчук помер під час проходження військової служби 20 липня 2025 року внаслідок травм отриманих у ДТП.

Поховали Костянтина Опальчука – на Алеї Героїв Нового кладовища.

… Читати далі

Люклянчук Андрій народився 3 травня 1982 року у Рівному. Навчався в 11-й школі, згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Згодом працював менеджером з продажу автомобілів, пізніше був приватним підприємцем. У березні 2025 року Андрія Люклянчука мобілізували до лав Збройних Сил України.

«На початку повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов до Територіального центру комплектування – його не взяли, тому що не було достатнього досвіду. Вже цьогоріч під час служби він розповідав, що знайшов себе у війську. І навіть після закінчення війни хотів залишитися у Збройних Силах», – зазначив брат Захисника.

Рідні та друзі запам’ятали Андрія товариською й щирою людиною, справжньою душею компанії.

У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, батьки та брат.

На жаль, 43-річний лейтенант Андрій Люклянчук загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області.

Прощання з Андрієм Люклянчуком відбулося у вівторок, 23 грудня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі.… Читати далі

Григорій Цехмістренко, “Грег”, народився 19 грудня 1994 р. у місті Рівне у доволі заможній родині. Його батько Віталій Цехмістренко – засновник агрохолдингу “Райз”, доларовий мільйонер, один з 200 найбагатших українців, та народний депутат 3-го й 4-го скликань. Багато років тому родина виїхала до Канади. Григорій отримав канадське громадянство, навчався, будував плани на майбутнє…Навчався в школі № 89 Печерського району міста Києва^[3]. З дитинства вивчав англійську та іспанську мови, грав у шахи, регбі та волейбол, займався тхеквондо, плаванням і сноубордингом, ходив на каное та байдарках.

З 2011 року разом з батьком проживав у Канаді та США. У 2013 році сім’я повернулася до України^[6]. Брав участь у Революції гідності^[7].

З початком російсько-української війни намагався потрапити на фронт, однак батько залишив його без документів у Канаді^[6], де проживав спочатку в місті Кіністіно (провінція Саскачеван), а згодом у селищі Порт-Еліс (провінція Британська Колумбія, Ванкувер). У 2019 році набув канадське громадянство^[7][9].

Навчався на військового медика у військовому університеті на Мальті^[10], проходив курси парамедицини і військові тренінги у Польщі, Данії та США.… Читати далі

Олександр Данилюк народився 11 січня 1972 року у місті Рівне. Закінчив 18 місцеву школу, а потім здобув фах “слюсаря-монтажника” у ПТУ №38. Строкова служба в армії проходила на території білорусі у ракетних військах.

“Саша працював багато де, але переважну більшість часу був водієм. Мав право керувати усіма категоріями транспорту. В останні роки працював на СТО, займався ремонтом автівок, адже дуже добре в них розумівся,” – розповідає брат Героя Олег.

Тихий, спокійний, врівноважений Олександр – хороший брат, вдячний син для матері, люблячий батько двох синів — 26-річного Максима від першого шлюбу та 10-річного Дмитра від другої жінки. Він прагнув допомагати людям. Регулярно був донором крові.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, брат в перші дні пішов до військкомату. Хотів стати на захист країни, своїх рідних, дітей. Його записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. Відтоді Саша пішов служити. У нього завжди все було добре. Принаймні саме так говорив, як напевне говорять усі, щоб не нервувати рідних…” – продовжує Олег.

52-річний солдат Олександр Данилюк загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку.… Читати далі

Максим Зайчук народився 10 січня 1985 року у місті Роздільна Одеської області. Згодом разом з мамою та сестрою хлопець переїхав до Рівного. Навчався спочатку у 19-ій, а потім у 20-ій школі.

Після здобуття середньої освіти відслужив в армії. Працював будівельником, зводив котеджі у нових мікрорайонах Рівного.

Захищав Україну ще під час антитерористичної операції у 2015-му році. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав Нацгвардії. Максим ніколи не скаржився на своє перебування у війську. За словами сестри, у нього були можливості за станом здоров’я перевестися у тилову частину, але чоловік розумів свою відповідальність перед родиною та Батьківщиною.

Максим захоплювався спортом, у шкільні роки займав перші місця на змаганнях з дзюдо, пізніше займався боксом. Полюбляв читати та дивитися пізнавальні програми про природу і тварин. Був вірним товаришем для своїх друзів і опорою для нареченої, з якою планував одружитися після повернення з війни. Максим був надійним захистом і міцною опорою для єдиної сестри і шістьох племінників.

На жаль, 39-річний солдат Максим Зайчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника на Донеччині.… Читати далі

Віктор Лозонюк народився 26 лютого 1975 року у Білорусі. Вже за місяць разом з родиною переїхав до Рівного. Навчався у 8-ій школі та сільськогосподарському технікумі.

Згодом була служба в армії та вступ до Національного університету водного господарства і природокористування. Віктор працював мистецтвознавцем у художньому комбінаті, пізніше – у місцевих приватних фірмах.

Ще до війни Віктор був головним помічником для своїх батьків, на вихідні приїздив у село, допомагав по господарству. Мав багато друзів, вирізнявся комунікабельністю та умінням згуртувати людей навколо себе.

Чоловік добровольцем пішов до війська у перші дні повномасштабного вторгнення. За словами матері, Віктор майже не розкривав подробиць свого перебування у Збройних Силах, але заспокоював рідних і казав, що у нього все добре.

На жаль, 49-річний солдат Віктор Лозонюк загинув 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

З найрідніших у Віктора залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Прощання Віктором Лозонюком відбудеться у середу, 15 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховалти Віктор Лозонюка на Алеї Героїв у Рівному.… Читати далі

Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року у Рівному. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей, число 7), навчався у Рівненському ліцеї , число 23.

«Після 10 класу Костя поїхав навчатися у Влодаву у Польщу. Тут чотири роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Вже під час ковіду, повернувся в Україну, лише на екзамени виїжджав, набрав дуже високі бали. Коледж пропонував Кості оплатити навчання в університеті і житло у Влодаві, аби він тільки залишився викладати у них математику. Але він відмовився, навіть за документами не поїхав. Сказав тоді: «Вони хочуть мене перетворити на поляка, я – українець! Нікуди не поїду», – розповідає мама Героя Ольга.

Костя змалечку проявив себе, як справжній патріот України. Під час Євромайдану, хлопець, якому тоді було лише 13 років, активно долучався до революції.

«Він щовечора малював плакати та малюнки, вранці йшов у школу, вчився, звідти йшов на віче на майдан. Тоді намети були прикрашені його малюнками й плакатами. А після – повертався додому, вчив уроки і знову малював.… Читати далі

Олександр Матеяш народився 11 серпня 1992 року в селищі Квасилів. По завершенню школи опанував фах електрогазозварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Працював за фахом на цементно-шиферному заводі.

Отримавши повістку в 2024-му році, прагнучи захистити свою державу та свій народ, без жодних сумнів вступив до лав ЗСУ. Після проходження базової військової підготовки був направлений розвідником до 253-го окремого штурмового батальйону.

Військова служба для нього була не лише обов’язком, а й постійним шляхом розвитку. Олександр наполегливо навчався, удосконалював свої навички, пройшов сержантські курси та мав отримати призначення на посаду сержанта … однак не встиг. Він завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших – завжди йшов першим.

Олександр завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших: завжди сам йшов першим на виконання.

32-річний солдат Олександр Матеяш загинув 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

За відвагу нагороджений відзнакою “Золотий хрест”

Поховали захисника на кладовищі села Здовбиця, Здовбицької територіальної громади

… Читати далі