Революція гідності. Війна. Рівненщина

Чирко Євгеній народився 8 липня 1973 року у Рівному.
Усе життя прожив у рідному місті, Із 1996 року працював стропальником на “Азоті”. Завжди готовий допомогти людям, надзвичайно порядний та чесний. Якщо хтось потрапляв у біду, Євгенія не потрібно було просити двічі, він робив усе, що було в його силах, а іноді й більше…

У нього на першому місці завжди була сім’я — дружина Ірина, син Сергій та дочка Олександра.

“Він надзвичайно любив дітей, віддавав їм всього себе, – пригадує дружина Євгенія. – Проводив із ним максимально багато часу. Разом із сином їздили на риболовлю, якою обоє захоплювалися. Із донькою цікавилися мандрами, а ще часто виїжджали на спільні велосипедні прогулянки. Активний відпочинок — це взагалі про Євгенія.”

“Пам’ятаю, коли була маленька, я захворіла і лежала з температурою. Тато прийшов додому втомлений, бо ж його робота важка, а вранці знову треба було йти на зміну… Але він увесь вечір носив мене на руках, був поряд, аби мені тільки стало краще…” – пригадує донька Олександра.… Читати далі

Василь Пацелюк народився 9 травня 1977 року в Рівному. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Інженер-гідротехнік», закінчив військову кафедру, отримавши лейтенантське звання. Василь присвятив себе роботі у галузі будівництва, разом із дружиною ростили трьох діток – 11-річного сина та донечок 13 та 3,5 років. 

«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Василь казав, що не буде ховатися чи відмовлятися, аби стати на захист. Говорив, що піде, якщо його покличуть. Прийшов час оновлювати дані у ТЦК, його запитали, чи він принесе документи на відстрочку, оскільки є багатодітним батьком, чи готовий йти служити? Він сказав, що готовий служити… Це було його рішення, яке ми прийняли повагою,» – розповідає дружина Героя Оксана.

Як випускника військової кафедри, Василя направили на навчання у військову академію в Одесі, а потім була служба на Миколаївщині, Херсонщині…

«За півтора роки служби Василь опинився на Покровському напрямку. Хоча спершу нас переконували, що він на нулі не служитиме. Та й він сам не розповідав, де він, намагався нас не хвилювати. Навіть не сказав, що отримав контузію, що страшенно мучився від головного болю, від високого тиску… Він все тримав у собі.… Читати далі

Володимир Россінський народився 26 червня 1982 року в Рівному в сім’ї викладачів. Наймолодший з трьох братів, Володя продовжив справу батьків. З відзнакою закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Водні ресурси», вступив до аспірантури. У 2013 році захисти кандидатську дисертацію за спеціальністю «Технологія водоочищення». Працював на різних посадах у рідному виші у Рівному, а в 2015 році був направлений у докторантуру в КПІ.

«Надзвичайно розумний, начитаний Володя – автор 80 наукових праць, 11 наукових розробок – патентів. У 2020 році пішов працювати на Нову пошту. Саме тут і отримав повістку у серпні 2022 року. Це питання якось навіть не обговорювалось – Володя відразу вирішив, що піде служити. За плечима мав військові кафедру, тож спершу його направили на навчання в Академію сухопутних військ. А вже далі – на передову,» – розповідає брат Героя Роман.

Володимир був близький із братами, підтримував племінників, був справжнім другом для кожного з них. Та намагався не розповідати багато про свої військові будні.

На жаль, 28 травня 2024 року 41-річний старший лейтенант Володимир Россінький, відданий військовій присязі на вірність народові України, загинув у бою на Донецькому напрямку…

Поховали Героя на кладовищі «Нове» у Рівному.… Читати далі

На центральному майдані Рівного  провели в останню земну дорогу Захисника України – Едуарда Петрика.

Прощання з Едуардом Петриком відбулося у середу, 21 січня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Поховали військовослужбовця на кладовищі в селі Вересневе Рівненського району.… Читати далі

Костянтин Опальчук народився 17 вересня 1993 року на Кіровоградщині. Коли йому було два роки, родина переїхала до Рівного, де він і виріс. Навчався у кількох школах, закінчив Обласний науковий ліцей в Рівному.

Вищу освіту здобув у Національному університеті водного господарства та природокористування, де також пройшов військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта.

Працював інженером-будівельником у будівельній компанії «Західспецмонтаж».

У березні 2022 року Костянтина мобілізували. Служив спершу сапером у 104-й бригаді Сил територіальної оборони, згодом — у Національнальній гвардії України.

2024-2025 роках брав безпосередню участь у відсічі збройної агресії на Покровському напрямку.

Любив свою справу, мріяв розвиватися далі у проектуванні. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком.

На жаль, 31-річний майор Костянтин Опальчук помер під час проходження військової служби 20 липня 2025 року внаслідок травм отриманих у ДТП.

Поховали Костянтина Опальчука – на Алеї Героїв Нового кладовища.

… Читати далі

Люклянчук Андрій народився 3 травня 1982 року у Рівному. Навчався в 11-й школі, згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Згодом працював менеджером з продажу автомобілів, пізніше був приватним підприємцем. У березні 2025 року Андрія Люклянчука мобілізували до лав Збройних Сил України.

«На початку повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов до Територіального центру комплектування – його не взяли, тому що не було достатнього досвіду. Вже цьогоріч під час служби він розповідав, що знайшов себе у війську. І навіть після закінчення війни хотів залишитися у Збройних Силах», – зазначив брат Захисника.

Рідні та друзі запам’ятали Андрія товариською й щирою людиною, справжньою душею компанії.

У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, батьки та брат.

На жаль, 43-річний лейтенант Андрій Люклянчук загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області.

Прощання з Андрієм Люклянчуком відбулося у вівторок, 23 грудня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі.… Читати далі

Григорій Цехмістренко, “Грег”, народився 19 грудня 1994 р. у місті Рівне у доволі заможній родині. Його батько Віталій Цехмістренко – засновник агрохолдингу “Райз”, доларовий мільйонер, один з 200 найбагатших українців, та народний депутат 3-го й 4-го скликань. Багато років тому родина виїхала до Канади. Григорій отримав канадське громадянство, навчався, будував плани на майбутнє…Навчався в школі № 89 Печерського району міста Києва^[3]. З дитинства вивчав англійську та іспанську мови, грав у шахи, регбі та волейбол, займався тхеквондо, плаванням і сноубордингом, ходив на каное та байдарках.

З 2011 року разом з батьком проживав у Канаді та США. У 2013 році сім’я повернулася до України^[6]. Брав участь у Революції гідності^[7].

З початком російсько-української війни намагався потрапити на фронт, однак батько залишив його без документів у Канаді^[6], де проживав спочатку в місті Кіністіно (провінція Саскачеван), а згодом у селищі Порт-Еліс (провінція Британська Колумбія, Ванкувер). У 2019 році набув канадське громадянство^[7][9].

Навчався на військового медика у військовому університеті на Мальті^[10], проходив курси парамедицини і військові тренінги у Польщі, Данії та США.… Читати далі

Олександр Данилюк народився 11 січня 1972 року у місті Рівне. Закінчив 18 місцеву школу, а потім здобув фах “слюсаря-монтажника” у ПТУ №38. Строкова служба в армії проходила на території білорусі у ракетних військах.

“Саша працював багато де, але переважну більшість часу був водієм. Мав право керувати усіма категоріями транспорту. В останні роки працював на СТО, займався ремонтом автівок, адже дуже добре в них розумівся,” – розповідає брат Героя Олег.

Тихий, спокійний, врівноважений Олександр – хороший брат, вдячний син для матері, люблячий батько двох синів — 26-річного Максима від першого шлюбу та 10-річного Дмитра від другої жінки. Він прагнув допомагати людям. Регулярно був донором крові.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, брат в перші дні пішов до військкомату. Хотів стати на захист країни, своїх рідних, дітей. Його записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. Відтоді Саша пішов служити. У нього завжди все було добре. Принаймні саме так говорив, як напевне говорять усі, щоб не нервувати рідних…” – продовжує Олег.

52-річний солдат Олександр Данилюк загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку.… Читати далі

Юрій Лапчук народився 19 квітня 1987 року у Рівному. Закінчив Вище професійне училище №1. Після навчання відслужив в армії, згодом працював водієм транспортної служби комунального підприємства «Теплотранссервіс».

З липня 2009-го року розпочав службу в органах внутрішніх справ на посаді помічника оперуповноваженого Рівненського районного відділу УМВС.

Понад 16 років свого життя правоохоронець присвятив служінню народу України у лавах МВС, з яких останні шість був поліцейським роти поліції особливого призначення.

Одним із перших виявив бажання проходити службу в батальйоні поліції особливого призначення. У червні 2025 року Юрій був відряджений до Донецької області. За два місяці після цього чоловік отримав поранення під час ворожого авіаобстрілу.

На жаль, 38-річний старший сержант поліції Юрій Лапчук помер 3 листопада 2025 року під час лікування.

Колеги та друзі запам’ятали Юрія свідомим, відповідальним і мужнім поліцейським. Побратими згадують Юрія як надзвичайно добру та спокійну людину, яка дуже любила своїх дітей. Він ніс у собі світло, віру, рішучість, був прикладом мужності та непохитної вірності присязі.

У чоловіка залишилися двоє неповнолітніх дітей, батьки та старший брат.… Читати далі

Максим Зайчук народився 10 січня 1985 року у місті Роздільна Одеської області. Згодом разом з мамою та сестрою хлопець переїхав до Рівного. Навчався спочатку у 19-ій, а потім у 20-ій школі.

Після здобуття середньої освіти відслужив в армії. Працював будівельником, зводив котеджі у нових мікрорайонах Рівного.

Захищав Україну ще під час антитерористичної операції у 2015-му році. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав Нацгвардії. Максим ніколи не скаржився на своє перебування у війську. За словами сестри, у нього були можливості за станом здоров’я перевестися у тилову частину, але чоловік розумів свою відповідальність перед родиною та Батьківщиною.

Максим захоплювався спортом, у шкільні роки займав перші місця на змаганнях з дзюдо, пізніше займався боксом. Полюбляв читати та дивитися пізнавальні програми про природу і тварин. Був вірним товаришем для своїх друзів і опорою для нареченої, з якою планував одружитися після повернення з війни. Максим був надійним захистом і міцною опорою для єдиної сестри і шістьох племінників.

На жаль, 39-річний солдат Максим Зайчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника на Донеччині.… Читати далі