Юрій народився 28 травня 1978 року у місті Рівне. Навчався у школі №13 до 9-го класу, закінчив школу №9. З дитинства був активним, дружелюбним, відвідував гуртки танців та бойового мистецтва. Вирізнявся розумом і ерудованістю, мислив логічно та стратегічно, любив читати книги.

Під час строкової служби в армії захопився різьбленням по дереву. Після повернення відразу почав працювати у службі охорони Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В. Поліщука. 

У 21 рік втратив маму та вирішив спробувати життя за кордоном, але завжди тягнувся додому, в Україну. Після нетривалих поїздок за межі країни у 2002 році, повернувшись із Чехії, зустрів майбутню дружину Юлію. Разом вони створили сім’ю, виховали доньку Злату та сина Ярослава.

Юрій працював консультантом з електротехніки, вантажником, а згодом влаштувався у фірму «Лорі», де пропрацював близько 15 років і об’їздив усю Україну. 

Любив тварин, грав у шахи, шашки та нарди. Був щирим, вірним і життєрадісним чоловіком, батьком та другом, завжди готовим допомогти.

Рідні кажуть, що він завжди був вірним своїм переконанням, не засуджував нікого, намагався всім допомогти.… Читати далі

Андрій народився 22 грудня 2000 року в селі Вітковичі Березнівського району в багатодітній сім’ї. 1 вересня 2007 року вступив до 1 класу Вітковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Закінчив Вітковицький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» у 2018 році. У віці 9 років залишився сиротою. У дитячі та юні роки проживав та був під опікою у сім’ях старшого брата Віктора та рідного дядька Леоніда Рябчуна. Хлопець зростав допитливим, веселим та працьовитим.

У мирний час працював на сезонних роботах, їздив на заробітки за кордон, любив ремонтувати техніку.
Андрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним хлопцем, мав велике коло друзів. Для всіх односельчан він був, є та назавжди залишиться
прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник України.
Молодший сержант Андрій Шевчук захищав Україну з квітня 2022 року.

Андрій загинув 02 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 23 роки.
Довгих 4 місяці Андрій вважався зниклим безвісти. Після тривалого пошуку тіла Герой повернувся додому «на щиті»…
Поховали Андрія на кладовищі у селі Вітковичі.… Читати далі

Юрій Шевчук народився 4 червня 2000 року в Рівному. Навчався у школі №27. Згодом закінчив магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автоматизація, комп’ютерно-інтегровані процеси і робототехніка». Працював у компанії «Реноме».

У липні 2023 року Юрій добровільно підписав контракт із Збройними силами України, ще до досягнення мобілізаційного віку. Він віддано служив, захищаючи рідну землю.

На жаль, 25-річний старший солдат Сил спеціальних операцій Юрій Шевчук загинув 17 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку.

Прощання із захисником відбулося у п’ятницю, 22 серпня, о 10:00 на Майдані Незалежності у Рівному. Заупокійну службу проведено у Свято-Покровському соборі. Поховають Героя на Алеї Героїв кладовища «Нове».

… Читати далі

Олександр Подвишенний жив у Рівному. поет, науковець та військовий з Рівного. 

Навчався в Острозькій академії. Був випускником факультету “Літературна творчість” Після завершення магістратури навчався в аспірантурі Острозької академії, досліджуючи творчість Уласа Самчука.

У доробку поета було дві збірки віршів — “Горизонталі” та “Зажурена ліра”, яка вийшла у 2019 році в рівненському видавництві “Волинські обереги”. Також Подвишенний цікавився журналістикою: на сайті “Горинь.інфо” публікував свої суспільно-політичні матеріали, а також працював позаштатним кореспондентом всеукраїнської газети “День”

Олександр Подвишенний був учасником Революції Гідності .На початку 2018 року Олександр став в.о. керівника рівненської міської організації політпартії «Правий сектор», а восени того ж року очолив обласний осередок «Правого сектору». Він приєднався до сил територіальної оборони на початку 2022 року, ще до повномасштабного вторгнення. Був командиром стрілецької роти 56-го батальйону територіальної оборони. З початку повномасштабного вторгнення обороняв північний кордон України поблизу Часового Яру та в Кринках. Він підписав контракт ще в січні 2022 року, бо передчував початок великої війни. Був випускником першого курсу “Вишкіл капітанів” в ТРО. 

Олександр Подвишенний відзначився як командир, який був єдиним офіцером на лівому березі Дніпра в Кринках і протягом 75 днів відбивав атаки ворога. Він… Читати далі

Олег Удодик народився 17 листопада 1970 року. Навчався у Рівненському ліцеї №13. Після школи закінчив професійно-технічне училище №10, а згодом здобув освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Менеджмент».

З 1987 по 1992 рік займався парашутним спортом у Рівненському авіаційно-спортивному клубі «ТСО» у Вороневі. Виконав 1556 стрибків із парашутом.

У 1989–1990 роках проходив строкову військову службу у десантно-штурмових військах Прибалтійського військового округу в Ризі. Був у складі восьми найкращих парашутистів-десантників округу.

Після служби у 1992 році працював електриком на підприємстві «Азот». Із 1993 року — на підприємстві ТОП ВТП «Агропереробка», де пройшов шлях від електрика та менеджера до начальника зміни.

У 2016–2017 роках проходив військову службу за контрактом у зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

У квітні 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Попри те, що спершу через вік його не хотіли брати на службу, він наполіг на мобілізації. У 2023 році отримав поранення на Запорізькому напрямку. Після лікування повернувся до служби та воював на Курському напрямку. … Читати далі

Андрій Байрак народився 3 листопада 1992 року у місті Чортків Тернопільської області. Опанував професію слюсаря-механіка легкових автомобілів у Квасилівському професійному ліцеї. Спробував себе в різних сферах та галузях.

“Він був моєю підтримкою, єдина дитина. Ростила його сама, адже з його татом давно розлучилися. Андрій завжди дбав про мене, надзвичайно добрий, щедрий, веселий, у будь-якій компанії міг розвеселити”, – розповідає мама Героя Тетяна.

Андрій не мав жодного військового досвіду, проте завжди повторював мамі, якщо мобілізують – піде служити.

“Він мав запальний характер, але завжди стояв за правду та справедливість. У вересні 2024 сина мобілізували. Він був готовий служити, адже тато – військовий запасу. Але так хотілося, щоб він був тут”, – продовжує мама Героя.

Та сталося інакше. Андрій Байрак ніс службу на Донеччині. Було непросто. І хоч найріднішій людині про це не сказав й слова, мамине серце все відчувало…

На жаль, 32-річний солдат Андрій Байрак загинув 7 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку…

Поховали його на кладовищі “Нове”…

Публікації про Байрака А.

Ярослав народився 6 червня 1983 року у селищі Квасилів. Навчався у Квасилівській школі до дев’ятого класу, після чого вступив до місцевого училища.

Після навчання працював у різних сферах. Був мобілізований у січні 2025 року.

Рідні розповідають, що Ярослав мав тиху, добру вдачу. Завжди був готовий допомогти іншим, не відмовляв у підтримці тим, хто цього потребував. Захоплювався їздою на велосипеді.

На жаль, 41-річний солдат Плещук Ярослав загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 31 травня 2025 року.

У Ярослава залишилися сестра та четверо братів.

Прощання з Героєм відбулося 9 червня о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба пройшла у церкві селища Квасилів. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”

… Читати далі

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

… Читати далі

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі