Революція гідності. Війна. Рівненщина

Григорій Цехмістренко, “Грег”, народився 19 грудня 1994 р. у місті Рівне у доволі заможній родині. Його батько Віталій Цехмістренко – засновник агрохолдингу “Райз”, доларовий мільйонер, один з 200 найбагатших українців, та народний депутат 3-го й 4-го скликань. Багато років тому родина виїхала до Канади. Григорій отримав канадське громадянство, навчався, будував плани на майбутнє…Навчався в школі № 89 Печерського району міста Києва^[3]. З дитинства вивчав англійську та іспанську мови, грав у шахи, регбі та волейбол, займався тхеквондо, плаванням і сноубордингом, ходив на каное та байдарках.

З 2011 року разом з батьком проживав у Канаді та США. У 2013 році сім’я повернулася до України^[6]. Брав участь у Революції гідності^[7].

З початком російсько-української війни намагався потрапити на фронт, однак батько залишив його без документів у Канаді^[6], де проживав спочатку в місті Кіністіно (провінція Саскачеван), а згодом у селищі Порт-Еліс (провінція Британська Колумбія, Ванкувер). У 2019 році набув канадське громадянство^[7][9].

Навчався на військового медика у військовому університеті на Мальті^[10], проходив курси парамедицини і військові тренінги у Польщі, Данії та США.… Читати далі

Олександр Данилюк народився 11 січня 1972 року у місті Рівне. Закінчив 18 місцеву школу, а потім здобув фах “слюсаря-монтажника” у ПТУ №38. Строкова служба в армії проходила на території білорусі у ракетних військах.

“Саша працював багато де, але переважну більшість часу був водієм. Мав право керувати усіма категоріями транспорту. В останні роки працював на СТО, займався ремонтом автівок, адже дуже добре в них розумівся,” – розповідає брат Героя Олег.

Тихий, спокійний, врівноважений Олександр – хороший брат, вдячний син для матері, люблячий батько двох синів — 26-річного Максима від першого шлюбу та 10-річного Дмитра від другої жінки. Він прагнув допомагати людям. Регулярно був донором крові.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, брат в перші дні пішов до військкомату. Хотів стати на захист країни, своїх рідних, дітей. Його записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. Відтоді Саша пішов служити. У нього завжди все було добре. Принаймні саме так говорив, як напевне говорять усі, щоб не нервувати рідних…” – продовжує Олег.

52-річний солдат Олександр Данилюк загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку.… Читати далі

Юрій Лапчук народився 19 квітня 1987 року у Рівному. Закінчив Вище професійне училище №1. Після навчання відслужив в армії, згодом працював водієм транспортної служби комунального підприємства «Теплотранссервіс».

З липня 2009-го року розпочав службу в органах внутрішніх справ на посаді помічника оперуповноваженого Рівненського районного відділу УМВС.

Понад 16 років свого життя правоохоронець присвятив служінню народу України у лавах МВС, з яких останні шість був поліцейським роти поліції особливого призначення.

Одним із перших виявив бажання проходити службу в батальйоні поліції особливого призначення. У червні 2025 року Юрій був відряджений до Донецької області. За два місяці після цього чоловік отримав поранення під час ворожого авіаобстрілу.

На жаль, 38-річний старший сержант поліції Юрій Лапчук помер 3 листопада 2025 року під час лікування.

Колеги та друзі запам’ятали Юрія свідомим, відповідальним і мужнім поліцейським. Побратими згадують Юрія як надзвичайно добру та спокійну людину, яка дуже любила своїх дітей. Він ніс у собі світло, віру, рішучість, був прикладом мужності та непохитної вірності присязі.

У чоловіка залишилися двоє неповнолітніх дітей, батьки та старший брат.… Читати далі

Максим Зайчук народився 10 січня 1985 року у місті Роздільна Одеської області. Згодом разом з мамою та сестрою хлопець переїхав до Рівного. Навчався спочатку у 19-ій, а потім у 20-ій школі.

Після здобуття середньої освіти відслужив в армії. Працював будівельником, зводив котеджі у нових мікрорайонах Рівного.

Захищав Україну ще під час антитерористичної операції у 2015-му році. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав Нацгвардії. Максим ніколи не скаржився на своє перебування у війську. За словами сестри, у нього були можливості за станом здоров’я перевестися у тилову частину, але чоловік розумів свою відповідальність перед родиною та Батьківщиною.

Максим захоплювався спортом, у шкільні роки займав перші місця на змаганнях з дзюдо, пізніше займався боксом. Полюбляв читати та дивитися пізнавальні програми про природу і тварин. Був вірним товаришем для своїх друзів і опорою для нареченої, з якою планував одружитися після повернення з війни. Максим був надійним захистом і міцною опорою для єдиної сестри і шістьох племінників.

На жаль, 39-річний солдат Максим Зайчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу противника на Донеччині.… Читати далі

Віктор Лозонюк народився 26 лютого 1975 року у Білорусі. Вже за місяць разом з родиною переїхав до Рівного. Навчався у 8-ій школі та сільськогосподарському технікумі.

Згодом була служба в армії та вступ до Національного університету водного господарства і природокористування. Віктор працював мистецтвознавцем у художньому комбінаті, пізніше – у місцевих приватних фірмах.

Ще до війни Віктор був головним помічником для своїх батьків, на вихідні приїздив у село, допомагав по господарству. Мав багато друзів, вирізнявся комунікабельністю та умінням згуртувати людей навколо себе.

Чоловік добровольцем пішов до війська у перші дні повномасштабного вторгнення. За словами матері, Віктор майже не розкривав подробиць свого перебування у Збройних Силах, але заспокоював рідних і казав, що у нього все добре.

На жаль, 49-річний солдат Віктор Лозонюк загинув 14 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

З найрідніших у Віктора залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Прощання Віктором Лозонюком відбудеться у середу, 15 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховалти Віктор Лозонюка на Алеї Героїв у Рівному.… Читати далі

Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року у Рівному. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей, число 7), навчався у Рівненському ліцеї , число 23.

«Після 10 класу Костя поїхав навчатися у Влодаву у Польщу. Тут чотири роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Вже під час ковіду, повернувся в Україну, лише на екзамени виїжджав, набрав дуже високі бали. Коледж пропонував Кості оплатити навчання в університеті і житло у Влодаві, аби він тільки залишився викладати у них математику. Але він відмовився, навіть за документами не поїхав. Сказав тоді: «Вони хочуть мене перетворити на поляка, я – українець! Нікуди не поїду», – розповідає мама Героя Ольга.

Костя змалечку проявив себе, як справжній патріот України. Під час Євромайдану, хлопець, якому тоді було лише 13 років, активно долучався до революції.

«Він щовечора малював плакати та малюнки, вранці йшов у школу, вчився, звідти йшов на віче на майдан. Тоді намети були прикрашені його малюнками й плакатами. А після – повертався додому, вчив уроки і знову малював.… Читати далі

Олександр Матеяш народився 11 серпня 1992 року в селищі Квасилів. По завершенню школи опанував фах електрогазозварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Працював за фахом на цементно-шиферному заводі.

Отримавши повістку в 2024-му році, прагнучи захистити свою державу та свій народ, без жодних сумнів вступив до лав ЗСУ. Після проходження базової військової підготовки був направлений розвідником до 253-го окремого штурмового батальйону.

Військова служба для нього була не лише обов’язком, а й постійним шляхом розвитку. Олександр наполегливо навчався, удосконалював свої навички, пройшов сержантські курси та мав отримати призначення на посаду сержанта … однак не встиг. Він завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших – завжди йшов першим.

Олександр завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших: завжди сам йшов першим на виконання.

32-річний солдат Олександр Матеяш загинув 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

За відвагу нагороджений відзнакою “Золотий хрест”

Поховали захисника на кладовищі села Здовбиця, Здовбицької територіальної громади

… Читати далі

Олександр Олександрович Радовенчик народився 28 червня 1991 року в Рівному. Навчався в 22-й школі, після закінчення 11 класів поступив у Рівненський автотранспортний коледж. Олександр працював у різних сферах, останнім часом – на фірмі ВІЯр, що займається виготовленням твердих меблів. Мав різнопланові захоплення: в дитинстві захоплювався моделюванням, а дорослим дуже любив рибалити – це було його улюблене заняття і хобі.

29 травня 2025 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він для нас був найкращим татом, найкращим чоловіком, бо завжди старався для сім’ї. Його любов була безмежною. Особливо сильно любив свою донечку – вона для нього була найголовнішою у житті, і він дуже чекав на зустріч з нею”, – каже дружина.

На жаль, 34-річний солдат Олександр Олександрович Радовенчик загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Євген Христич народився 18 серпня 1979 року у м.Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №15, а потім – радіотехнічне училище за спеціальністю “Монтажник радіоапаратури та приладів”. Після закінчення, служив строковиком в Українській армії в м. Києві.

Служба народові України розпочалась з армійської підготовки строковика. А згодом добровольцем пішов захищати країну в зону проведення антитерористичної операції. Упродовж 2015-2016 років брав участь в бойових діях на сході країни, нагороджений медалями і відзнаками Президента України. Із 2019 року Євген служив за контрактом три роки, пройшов навчання на професійного розвідника.

У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році був призваний Рівненським територіальним центром комплектування у зону активних бойових дій.

“Євген командував групою розвідників, з якими разом здійснив не один вихід на завдання. Завжди дбав про своїх бійців, зберіг життя усіх підлеглих. Справжній військовий, до якого за порадою приходили бійці з інших підрозділів”, – розповідають рідні.

Щирий патріот України, він завжди казав “Якщо не я, то хто”. Відповідальний, чуйний і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу побратимам, знайомим та близьким.… Читати далі

Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.

Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.

Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі