Зорянська територіальна громада

Руслан Глова народився 22 серпня 1973 року у селі Грабів неподалік від Рівного. Навчався у Клеванській школі №1, потім – у Зорянській школі. Після 10 класу вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах водія. Працював на м’ясокомбінаті в Зорі, а потім – у ТОВ «КРОНОСПАН РІВНЕ». .

Про страшні будні війни Руслан старався єдиній рідній людині не розповідати. Лише зрідка зізнавався, що довелося пройти крізь пекло…

«Він був бойовим медиком, завжди стояв за побратимів. Наголошував, що вони стали рідними, тож ділилися один з одним навіть шматком хліба. Руслан ніколи не відмовляв у допомозі, дбав за бойових друзів, підтримував. Розповів лише один випадок, коли вибухом товариша відкинуло на кілька сотень метрів вперед, хлопці вагалися, бо це було дуже небезпечно. Але Руслан все ж зумів забрати тіло побратима, аби повернути його рідним,» – продовжує сестра.

За час служби Руслан Глова був двічі поранений, проходив реабілітацію, тож хоч не на довго приїздив додому.

«На початку жовтня, коли брат вже збирався повертатися в частину з лікарняного після поранення, наче відчув недобре.… Читати далі

Тарас Романович Шевчук народився 24 липня 1991 р. в с. Дерев’яне Рівненського району Рівненської області.Зі слів мами, в дитинстві Тарас був
активним, допитливим, веселим хлопчиком, любив рибалити з друзями на місцевому ставу, з татом ходив по гриби, допомагав по господарству та завжди мило посміхався.
1 вересня 1997 року пішов до 1 класу Клеванського ліцею №1, де навчався 9 років.

2006 року вступив до Клеванського професійного ліцею, в якому здобув професію тракторист-машиніст с/г виробництва, але за фахом не працював, адже ще будучи студентом, влаштувався на роботу в готельно-розважальний комплекс «Скольмо». Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну 10 травня 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Тарас був помічником гранатометника.  Виконуючи бойові завдання загинув 11.07.2023 р. поблизу н.п. Старомайорське Волноваського району Донецької області. Довгий час вважався безвісти зниклим. Рідні і близькі сподівалися на краще, але майже через 4 місяці молитв, безсонних ночей та гірко пролитих батьківських сліз повернувся додому «на щиті».

26 жовтня 2023 р. Героя поховали в його рідному с. Дерев’яне.… Читати далі

Народився 14.10.1997р в с.Диків, Зорянської громади, де й промайнули дитячі роки. Навчався в середній загальноосвітній школі с. Білів. Добре навчаючись, неодноразово брав активну участь в олімпіадах та спортивних змаганнях, займав призові місця. В сімʼї він був старанним, допомагав батькам, бабусі та сестрам.

 Працював консультантом у супермаркеті. На дозвіллі займався футболом

.Військовий шлях Михайло розпочався з 2018 року, він склав присягу на вірність та відданість своїй державі – Україні, отримав військове звання сержанта та віддано проходив службу. Був активним учасником бойових дій ще з 2019-2021 років в АТО. В жовтні 2021 року, після закінчення контракту, залишив службу.
Від початку повномасштабного вторгнення, навчав хлопців Зорянської територіальнії громади військовій справі. З квітня 2023 року добровільно приєднався до лав ЗСУ, та захищав українське небо на запорізькому напрямку. Михайло був командиром ракетно-артилерійського взводу 117 окремої механізованої бригади з позивним «койот». Наполегливо та віддано боровся за нашу свободу!
За віддану службу та хороші показники в знищенні ворога Михайло отримав наказ від керівництва на присвоєння йому офіцерського звання «старшого лейтенанта», але ,на жаль, отримає його вже посмертно.… Читати далі

Микола Оліферчук народився 12 грудня 1990 року у селі Новожуків, що на Рівненщині. У 2014-2015 роках він воював під час АТО. Микола, відслуживши строкову службу, з перших днів вторгнення російських окупантів захищав нашу Україну. Пройшов майже всі сходинки пекла. Першим етапом було визволення міст Слов’янськ, Краматорськ в 51 ОМБР, далі пекло Волновахи, Савур-Могила , Іловайський котел

. Пройшовши ротацію, ще певний час служив в 24 ОМБР отримав відзнаку. Отримав медаль за службу Україні.

З 24 лютого знову пішов захищати нашу Незалежність, проходив навчання в Словаччині, в червні 2023 отримав нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного “Золотий Хрест “.
Служив у 54 окремому стрілецькому батальйоні, потому виконував обов’язки головного сержанта взводу у 117 окремій механізованій бригаді, воював у Запорізькій області. 20-го серпня 2023 року військовий загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине.

Був одруженим, в подружжя народився син.

Поховали Миколу в рідному селі.

У захисника залишилися батьки, дружина, син, якому на момент смерті тата не було й семи місяців, брати та сестри з сім’ями, інші рідні, друзі та побратими.… Читати далі

Ярослав народився у с. Серники на Зарічненщині 07.03.1982. Там пройшло його дитинство та молодість. У село Сухівці приїжджав у гості до рідного брата, який був священником у цьому селі. Тут зустрів свою майбутню дружину, одружився, в подружжя народилося троє дітей. Ярослав жив із сім’єю в мирі та злагоді, виховував дітей, будував плани на майбутнє. Коли у рідний дім прийшла війна, взяв до рук зброю та став на захист України.

Загинув сержант Ярослав Боричевський 05 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Північне Донецької області. Цими днями мав би приїхати додому у відпустку до сина на урочисту реєстрацію шлюбу.

Приїхав, вже назавжди В Ярослава Боричевського залишилася овдовіла дружина, дорослий син, молодший син восьмикласник та п’ятикласниця донька.

… Читати далі

Власюк Микола Русланович народився 2 листопада 1998 року в с.Радухівка. Навчався у Сухівецькій ЗОШ 1-2 ступенів Рівненського району, Рівненської області. Спокійний, врівноважений, волелюбний та щирий. Після закінчення школи навчався у Клеванському професійному ліцеї.
21 грудня 2018 року був призваний на строкову службу в Десну. Прослуживши 6 місяців переведений в Командування сухопутних військ ЗСУ, на посаду водія II збройного автомобільного відділення, другого автомобільного взводу, автомобільної роти в/ч А 1937.
15 травня 2020 року звільнений з військової служби. Після звільнення працював у компанії ВітАгро “Зоря”
Призваний на військову службу по мобілізації 26 лютого 2022 року. Микола Власюк був старшим солдатом гірсько-штурмової роти.
11 травня 2023 року загинув, мужньо захищаючи Україну, внаслідок мінометного обстрілу у районі Донецької області.

Указом Президента України від 08 вересня 2023 року No No573/2023 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі, старший солдат Власюк Микола Русланович, житель села Радухівка, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

… Читати далі