Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Володимир у с.Стрільськ, тут і проживав по вул.Вишневій. З 1995 по 2006 роки навчався у Стрільській ЗОШ І-ІІІ ст. Під час навчання приймав активну участь в громадському житті школи, був учасником районних та обласних спортивних змагань з футболу та волейболу. Тривалий час грав у футбольній команді ФК «Колос». З дитинства любив рибалити разом з татом і братом. Був сміливим, щирим, добрим, позитивним, надійним, чесним. Любив своїх батьків та брата з сестрою, допомагав їм у всьому.

Після закінчення школи Володимир вступив до ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів, рихтувальник кузовів, водій автотранспортних засобів». Також в училищі здобув ще фах «Оператор комп’ютерного набору» та влаштувався на роботу у м.Сарни в магазин «Барвінок» оператором-касиром. Тут зустрів свою майбутню дружину з якою виховував її доньку, як рідну. Згодом у подружжя народився син, але сімейне життя не склалось.

У січні 2023 року, Мороз Володимир Володимирович, добровільно пішов до війська. Службу проходив у 33-й ОМБР в/ч А4447 Збройних Сил України.… Читати далі

Олександр народився у Сарни. Від свого народження і до вересня 1991 року проживав за адресою: вул. Калініна (нині вул. Старицького). А з вересня 1991 року проживав за адресою: вул. Технічна. Після закінчення Сарненської загальноосвітньої школи № 2 (нині ліцей) у 1997 році,здобував спеціальність бухгалтера у ВПУ №22 м. Сарни, де отримав свій перший диплом кваліфікованого працівника.

Відразу після закінчення училища, з 23 травня 2000 року по 10 жовтня 2001 року, Олександр проходив строкову військову службу. Служив у прикордонних військах, як оператор радіолокаційних станцій спостереження за ближньоповітряною та надводною обстановкою. Після закінчення служби здобував вищу освіту на базі Рівненської філії Європейського університету. 24 лютого 2007 року за рішенням державної екзаменаційної комісії спочатку здобув базову вищу освіту, за напрямом підготовки “Економіка і підприємництво” та кваліфікацію бакалавра з обліку і аудиту. А менш ніж за рік, 18 лютого 2008 року отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобув кваліфікацію спеціаліста з обліку і аудиту.

Ще під час навчання у університеті Олександр розпочав свою трудову діяльність, аби мати можливість самостійно оплачувати своє навчання та допомагати родині.… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни, тут і проживав. З 1990 по 1999 роки навчався у ЗОШ №6 (нині гімназія №6). Крім нього в родині Жабчиків зростало ще чотири сестри, які обожнювали братика та багато часу проводили разом. Але коли йому ледь виповнилось 11 років раптово померла мама і його виховання лягло виключно на сестер. З дитинства Сашко захоплювався технікою та її ремонтом і після закінчення дев’ятирічки продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». Здобувши освіту він влаштувався працювати у в/ч А0153 слюсарем-ремонтником цеху стрілецької зброї та артилерійського цеху. Строкової служби не проходив.

Згодом Олександр одружився. З дружиною виховували троє діток: двох синів та доньку. Для кращого забезпечення багатодітної родини, з 06.10.2019 року, за контрактом служив в АТО/ООС. Службу проходив у в/ч А 1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на посаді старшого навідника. Брав участь в бойових діях на території Донецької області. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

Після повномасштабного вторгнення Олександр продовжив захищати країну в лавах Національної Гвардії України в/ч А3045. Служив солдатом стрілецької роти 5-го окремого батальйону охорони особливо важливих державних об’єктів.… Читати далі

44-річний Мартинюк Сергій Адамович, житель с. Люхча. З початком повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю, у лютому 2022 року, став на захист України, проходив службу в лавах 104-ої окремої бригади ТРО, 60 батальйону «Поліські вовки».

Мартин – так його звали усі. У нього було три любові – родина, Батьківщина і гітара. Директор Центру культури та дозвілля с. Люхча, неймовірно талановитий професійний музикант, ідейний натхненник започаткованих ним гуртів «Стара хата» та «Хлопці збоку», з якими гастролював Україною. Його завжди кликали «на біс», він завжди зривав овації залів.

Надзвичайно добрий, позитивний та щирий, навколо Сергія завжди панувала весела та дружня атмосфера

Під час виконання бойового завдання на одному з напрямків фронту, отримав поранення. Тривалий час проходив курс реабілітації у госпіталі.

На жаль, 14 серпня серце Захисника зупинилось.

У Героя залишилася мама, дружина, донька, син, сестри та брат.

Похований на кладовищі у с. Люхча.

… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни. Навчався в ЗОШ №6 (нині Сарненська гімназія №6), потім у ВПУ №22. В школі був уважний, завжди старанний та відповідальний. Вчителі називали його активістом. Сашкові подобалось захищати честь свого класу, тому ніколи не відмовлявся від участі у різноманітних конкурсах та змаганнях: читав вірші, співав, танцював… І таке враження, що завжди усміхався, а сваритись, ображати, конфліктувати – це не про нього. Світлий, довірливий і щедрий на добро… Саме таким будуть пам’ятати його завжди…

Після навчання Олександр мріяв про власну справу, намагався досягнути в житті всього самостійно, але завадила війна… Мав душу патріота, тому не сумнівався і не роздумував, а пішов захищати свою країну як справжній чоловік.

Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді механіка-водія. Як старший солдат ЗСУ брав участь в деокупації Херсонської області.

12 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Нововознесенське Бериславського району Херсонської області під час виконання бойового завдання Олександр Мартинчук загинув. Про смерть Героя рідні дізнались майже через вісім місяців, бо вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Народився Василь та проживав у м. Сарни. Навчався у Сарненському ліцеї №2. В дитинстві колекціонував значки та відвідував різні гуртки при БДМі (нині КЗ «Центр дитячої та юнацької творчості»). Тоді ж зацікавився стрибками з парашуту. З 1993 по 1995 роки здобував фах механізатора у Сарненському ВПУ №22. Після закінчення училища працював слюсарем з ремонту автомобілів в ПАОПС. Згодом служив строкову військову службу, яку проходив у м.Свалява Закарпатської області.Василь Бовгіра був доброзичливим, порядним, відповідальним сарненчанином. А ще турботливим сином для батьків і справжнім патріотом для України.

Впродовж 2015-2016 років проходив службу в зоні АТО. Зразково виконував службові обов’язки, бойові завдання, за що отримав відзнаку Президента України. У 2019 році з власної ініціативи пройшов підготовку десантника у м.Львів.До початку повномасштабного вторгнення Василь працював різноробочим. Однак повернувся до свого покликання – бути військовим. 10 квітня 2022 року пішов служити у 65-ту окрему механізовану бригаду.

7 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання неподалік н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області, молодший сержант Бовгіря Василь Васильович загинув.… Читати далі

Народився Дмитро та проживав у м.Сарни. Випускник Сарненського ліцею № 1 імені Тараса Григоровича Шевченка, а згодом Луцького східно-європейського університету імені Лесі Українки, приватний підприємець міста Сарни. У свій вільний час любив займатися спортом, ремонтувати техніку. Дмитро був гордістю батьків, прикладом для молодшого брата, щирим та сміливим, надійним другом для побратимів, людиною слова та честі.

З мрією працювати та жити у мирній та вільній Україні, 25 лютого 2022 року Дмитро став до лав Збройних сил України. Вірно ніс службу в 104-тій окремій бригаді територіальної оборони. Був командиром взводу.

“Звір” – таким був позивний у Героя, проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Щоб не траплялося на його шляху, він говорив «Вирішу!».

Діма ніколи не скаржився, не нарікав на труднощі. Щиро вірив, що правда на нашому боці. За сумлінну службу у війську, Дмитра було нагороджено відзнакою начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід» та медаллю «Ветеран Війни – Учасник Бойових Дій».

Старший лейтенант Свирид Дмитро Ігорович загинув 20 лютого 2024 року поблизу н.п.… Читати далі

Народився Микола у селі Любиковичі. Змалку, батьки привчали дітей до роботи в полі. «Микола брався за все, хотів навчитись, спробувати всякої праці. В дванадцять років сам видоїв корову. Коли ми йшли на роботу, в нічну зміну, він сам розпалював котла в хаті» – згадує мама Світлана. До школи хлопець пішов у п’ять років і був одним з кращих учнів. Добре вчився та любив волейбол. Микола не просто був хорошим учнем, він був лідером свого класу. Але найбільше Микола Назарчук любив свою родину, особливо сестру Оленку. «Чи до школи, чи на дискотеку, вони обов’язково йшли разом – каже мати.

У 2010 році, після здачі ЗНО пройшов у п’ять вишів Києва та Одеси. Але обрав саме Київський Національний авіаційний університет, за спеціальністю біоінженер по обслуговуванню медичної техніки. Як і в своїй рідній школі так і в університеті Микола був одним з кращих студентів з лідерськими якостями, також продовжив займатись улюбленим волейболом. Вже на третьому курсі викладачі запропонували Миколі Назарчуку роботу у «Київприладі», там молодий спеціаліст малював схеми.… Читати далі

Народився В’ячеслав у с. Городець Володимирецького району (нині Сарненського) у звичайній сільській сім’ї. Рано залишився без батька, тому вихованням його та меншого брата Віталія повністю лягло на плечі матері  – Варвари Степанівни.

У 1991 році, в місцевій школі В’ячеслав розпочав навчання, а завершив здобувати базову загальну освіту в 2000 році у Загальноосвітній школі №4 І-ІІ ст. м. Вараш. Далі продовжив навчання у ВПУ №29 смт. Володимирець, яке закінчив у 2003 році та здобув спеціальності: електрозварник, електромонтажник силових та освітлювальних мереж. У 2004-2005 роках В’ячеслав Петрович працював по спеціальності у м. Вараш (колишній Кузнецовськ) на Дочірньому підприємстві Західно-Українського монтажного управління Відкритого акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж», звідки був призваний на строкову службу в Збройні Сили України (2005-2006 р.р.).

З 2011 по 2015 роки В’ячеслав працював у ПРаТ «Рафалівський базальтовий кар’єр».  За цей час, встиг одружився, народилася старша донечка, а також був призваний по частковій мобілізації та перебував у зоні проведення АТО, мав три нагороди. У 2017 році у захисника народилася друга донечка.

20 квітня 2022 року був мобілізований захищати суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, проходив навчання на Яворівському полігоні.… Читати далі

Народився Володимир у с.Кричильськ. У багатодітній родині зростало семеро дітей: п’ять синів та дві доньки. З 2000 по 2011 роки навчався у Кричильській ЗОШ (нині Кричильський ліцей імені Леоніда Куліша-Зіньківа). Був домашньою дитиною, любив займатися спортом. Ще зі шкільних років захоплювався військовою справою, та хотів поповнити ряди армії, що і зробив. Після закінчення школи сам пішов до військкомату та призвався на строкову військову службу, яку проходив у м. Києві у президентському полку. По закінченню терміну служби підписав контракт ще на 3 роки. Наступним етапом був Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив навчання наприкінці 2021 року у званні старшого лейтенанта.

Останні 8 років проживав у різних містах : Києві, Харкові.

На час повномасштабного вторгнення був військовим 4-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України та брав активну участь в обороні та захисті м. Харкова, за що був нагороджений почесною відзнакою «За захист міста-героя Харків», а також мав і інші нагороди та медалі.

З 9 лютого 2023 року старшого лейтенанта Цицюру Володимира призначено на посаду начальника відділення інженерних робіт відділу інженерної підтримки військової частини 9951 с.… Читати далі