Сарненський район

Через три місяці очікування повертається додому наш Герой Олександр Пінчук, аби знайти вічний спокій…

Олександр Пінчук народився 28 вересня 1980 року у селі Мельниця на Сарненщині. Все життя займався ремонтними роботами, працював у різних містах України та закордоном.

“Він служив строкову службу в армії, півтора роки був у зоні проведення антитерористичної операції на самому її початку, у 2014. Тому, коли розпочалось повномасштабне вторгнення та його викликали, Саша вагався. Він знав, що треба йти захищати Україну. Казав, що інакше просто не зможе,” – каже Наталія.

Олександр розпочав службу у квітні 2022 року, проте служив у новому для себе колективі, адже бригаду, з якою разом пройшов АТО, розформували. Та й події навколо кардинально відрізнялися від 2014 року. Досвідчений воїн відверто говорив дружині, що то була не війна, а це – справжня.

Аби опанувати нове озброєння, Олександр навчався у Британії. Ніс службу під Бахмутом.

42-річний сержант Олександр Пінчук загинув 31 серпня 2023 року на Запоріжжі. Рідні чекали підтвердження експертизи ДНК понад три місяці, аби достойно поховати захисника.… Читати далі

Народився Віталій у місті Сарни, проживав по вул. Ткача (нині Симона Петлюри). Ще змалечку цікавився зброєю і мріяв стати захисником. . Так і сталося згодом. Після здобуття освіти чоловік працював у правоохоронних органах: у Сарненському райвідділі поліції, Катеринівській виправній колонії, пізніше приєднався до муніципальної поліції Києва. Дуже гарно малював. Любив проводити час із друзями та дітьми. Любив життя та Україну.

 Віталій Трофимчук став на захист Батьківщини з початку війни росії проти України . У 2015-2020 роках брав участь в АТО/ООС на Донбасі. У складі 54-ї окремої механізованої бригади воював на Донеччині та Луганщині, зокрема, брав участь у боях за Світлодарську дугу. За час служби був нагороджений відзнаками: «За участь в антитерористичній операції», «За зразкове виконання службових обов’язків», «Захисник Рідної Землі», «Хрест 54 ОМБР».

Коли почалася повномасштабна війна, Віталій одразу повернувся на фронт. У складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців знову воював проти окупантів. Був командиром відділення, вміло виконував усі завдання. Побратими пригадують його скромним, щирим, вірним і надійним другом, з яким не страшно було іти у розвідку та бій.… Читати далі

Народився Василь в м.Сарни, проживав по вул. Корнійчука (нині Свободи). З 1991 по 1999 рр. навчався у Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцеї №2). З 6-го класу почав активно займатися теквон-до та в подальшому отримав чорний пояс з цього виду спорту. По закінченню школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22 за спеціальністю – електрик. Водночас здобув звання Майстра спорту України з тек Вандо і розпочав тренувати бажаючих на базі училища.

Після закінчення училища, у 2002 році вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на педагогічний факультет, так як своє майбутнє бачив у великому спорті і для цього потрібна була вища освіта. Але довелося залишити навчання в університеті після третього курсу, тому що Василь одружився і щоб забезпечити дружину та двох донечок почав їздити на заробітки. З 2013 по 2022 роки працював охоронцем у Катеринівській виправній колонії. Там же продовжував займатися спортом і відвідував різні спортивні змагання та отримував нагороди.

  З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022р. пішов добровільно до лав ЗСУ. Спочатку після тренувальних занять на Тучинському полігоні направили служити до Сарненської військової частини – відвозив техніку на ремонт з передових від Бучі, Херсону, Донецька і тд.… Читати далі

Народився Олександр в с.Чудель (нині Вирівська громада). Тут і навчався в загальноосвітній школі (нині Чудельський ліцей). Після закінчення школи пішов навчатися в Сарненське ВПУ №22. По закінченню училища призвали на військову строкову службу. Службу проходив у Німеччині, мав звання старшина.

Цікавився ремонтом автомобілів. Працював водієм у Клесівський кар’єр нерудних копалин «Технобуд». У 1992 році одружився. Проживав у с.Стрільськ

.До лав ЗСУ призваний 23 січня 2023 року, мав звання головний сержант. Був стрільцем-санітаром в/ч А4447 (33-тя окрема механізована бригада). Позивний “Борода”. Олександр був позитивно налаштований на те, що війна скоро закінчиться і він повернеться додому тільки з Перемогою.

Загинув Олександр Адамович 8 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання в с.Свобода, Запоріжської обл.

У Героя залишились син та донька.

Похований захисник на кладовищі у с.Стрільськ

… Читати далі

Народився Юрій в багатодітній родині колгоспників у с. Тріскині. Крім нього в родині Брижів зростало ще 10-ро дітей: шестеро доньок та четверо синів. Тато Юрка раптово помер коли йому було лише 9 років і мамі довелося самотужки піднімати велику родину. Мама працювала в колгоспі дояркою, підробляла ще на інших роботах, намагаючись максимально забезпечити сім’ю. З 2007 по 2015 роки Юрій навчався у Тріскинській ЗОШ. Був дуже спокійним, добрим, сором’язливим хлопчиком та старанним учнем. Після занять у школі, хлопець любив грати у футбол, захоплювався машинами, і технікою.. У 2016 році Юрій вступив до Київського транспортно-економічного фахового коледжу Національного транспортного університету, де він здобуває кваліфікацію молодший спеціаліст “Механік”. Під час навчання в коледжі, Юра проходив практику на СТО АТГ.

. Закінчивши навчання, Юра пішов працювати на СТО, де займався автомобілями . Попередньо зі своїм колегою по роботі, брали участь в автоперегонах, де він виступив на своєму “Жужику”. Юрчик завжди мріяв жити щасливим життям, займатись улюбленою справою, ремонтувати автомобілі найвідоміших марок.

З початком повномасштабної він разом зі своїм братом Дмитром добровільно пішли захищати країну.… Читати далі

Народився Андрій в с.Тріскині. Зростав у багатодітній сім’ї і був третьою дитиною із чотирьох. З 2005 по 2016 роки навчався у Тріскинській ЗОШ. Сім’я Приступей брала активну участь у житті громади: у сімейних перегонах та конкурсах де отримували нагороди та призові місця.

«Андрійко був найсвітлішою та найдобрішою людиною, яку я знала. Був патріотом своєї країни та вірив у перемогу. Він пишався старшим братом Ростиславом, оборонцем Маріуполя, який отримав тяжке поранення та був у полоні. Андрій завжди вірив, що Ростя стане на ноги. Так і сталося, але Андрійко вже цього не побачив. Його змалечку мама вчила робити добро та казала, що йому зарахується у «торбинку добрих справ». І потім Андрійко всіх цьому навчав. Він був життєрадісним, мав багато планів на життя, проте ця клята війна забрала його. Він назавжди залишиться нашим Героєм!» – розповіла кохана загиблого воїна Валерія Поліщук.

6 червня 2023 року Андрій Приступа загинув в районі н.п. Дружба, Донецької області. Під час виконання бойового завдання зазнав смертельного осколкового поранення внаслідок ворожого обстрілу.… Читати далі

Народився Дмитро у місті Сарни.З 2000 по 2010 роки навчався у НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка. Ще маленьким Дмитро захопився футболом, у школі- баскетболом . Батьки дбали про сина, як могли. Особливо Дмитро поважав і любив тата. От тільки у 17 років Дмитру довелося провести його в останню путь. Тоді підтримкою хлопця став рідний дядько, якого Діма дуже поважав. Підвищене відчуття патріотизму в нього було завжди.

У випускному класі Дмитра захопив бойовий гопак. Згодом, він стає чемпіоном України з бойового гопака. З 2010 по 2011 роки Дмитро навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» за професією “Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування”. А потім продовжив навчання у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. З 2013 по 2016 рік навчався у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «Енергетика сільськогосподарського виробництва». Під час навчання в університеті брав участь у всеукраїнських спортивних змаганнях мав призові місця. Майстер спорту з хортингу, але найбільше юнак захоплювався боксом. Постійні тренування, які не лише навантажували, але і мотивували працювати над собою.  Вже скоро Дмитро став кандидатом у майстри спорту із боксу, чим дуже пишався. Супроводжувала… Читати далі

Народився Олег у м.Сарни.Батько, Петро Пилипович, працював майстром у Сарненському ВПУ№22, мати, Тетяна Миколаївна – головним бухгалтером у Орлівській психлікарні. Навчався Олег у ЗОШ №3 та одночасно у музичній школі – грі на баяні. Після школи продовжив навчання у ВПУ №22, по закінченню якого був призваний на строкову військову службу. Відразу після завершення служби почав працювати у Катеринівській колонії, далі в Городищенській колонії.

Олег Петрович одружився і перехав на проживання у м.Рівне. До мобілізації працював на АЗС ОКО. У вересні 2022 року добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом у 3-й окремій штурмовій бригаді, раніше відомій як полк ССО «Азов», старшим оператором антидронової рушниці (позивний – Босий).

Загинув Магрело Олег Петрович 3 квітня 2023 року в м.Бахмут Донецької області, під час виконання бойового завдання. Він віддав своє життя, прикриваючи собою молодого побратима.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей, що проживають у м.Рівне та старший син від першого шлюбу. Похований Магрело Олег на Алеї Героїв у м.Сарни. Йому було 48 років

… Читати далі