Сарненський район

Народився Олег в багатодітній сім’ї Валентини та Івана Кошляків у с.Корост. Крім нього у родині зростало ще дві сестри та два брати. Шкільні роки проходили у стінах місцевої ЗОШ 1-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). По закінченню школи юнак був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м Рівне. Після служби навчався у Сарненському ВПУ-22, де здобув професію «маляр-штукатур». Пізніше, за направленням Сарненського центру зайнятості, освоїв фах агронома. Одружений не був. На життя заробляв тим, що час від часу їздив на будови до Києва. Свій вільний час Олег любив проводити в колі друзів, та на риболовлі.

До лав ЗСУ був призваний у вересні 2022 року. Олег Кошляк служив стрільцем-санітаром у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого 1-стрілецький батальйон, 3-рота, 2-взвод в/ч А1008. Командири та побратими завжди мали позитивні відгуки про Олега і називали його наш безстрашний «Кекс».

Ще за життя, за сумлінне виконання військового обов’язку та за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, солдат Кошляк Олег Іванович був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест»

Загинув Воїн 13 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля села Першотравневе Купʼянського району, Харківської області.… Читати далі

Народився Петро в с.Корост, в сім’ї Віктора та Ольги Босих. З 1997 по 2008 роки навчався в Коростській ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). В шкільні роки любив грати у футбол та волейбол, брав активну участь у спортивному житті школи.

14 квітня 2015 року був призваний на військову строкову службу. З 2015 по 2019 роки був учасником АТО/ООС. За участь в антитерористичній операції нагороджений грамотами, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзначений нагрудним знаком «Сухопутні війська України».

Разом з дружиною та двома доньками проживав в с.Бутейки, тут в селі і працював на сільгосппідприємстві. Свій вільний час любив проводити з сім’єю та займатися ремонтом автомобілів.

9 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, служив у в/ч А4030, у 71-й окремій єгерській бригаді. Мав звання молодшого сержанта та позивний Босяк. 17 лютого 2023 року відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».

Загинув Петро Вікторович 19 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля н.п. Мала Токмачка, Запорізької області, внаслідок артилерійського обстрілу.… Читати далі

Народився Микола у м.Сарни, тут і проживав. Базову середню освіту здобував з 2003 по 2012 роки у Сарненському ліцеї №4. Був енергійним та старанним учнем. Залюбки відвідував заняття в школі. Мав багато друзів. З 2012 по 2015 роки навчався у ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей” у групі 7 “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів”. Під час навчання в ліцеї почав цікавитися ремонтом автомобілів. Після закінчення училища, перед своїм днем народження у 2015 році, підписав контракт на військову службу в АТО/ООС. Після трирічної служби, повернувся додому та працював зварювальником. Микола не був одружений, але під час війни у нього народився син Давид. Але він на жаль не встиг насолодитись батьківством, в серпні 2023 року став на захист країни – був мобілізований до лав ЗСУ.

Микола Олегович служив старшим солдатом військової частини А1910, 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Мав позивний NAGORA. Він з гідністю прийняв бій на Куп’янському напрямку.

Загинув 28 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п.… Читати далі

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району,  Рівненської області.

 Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району,  де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум  Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор  скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість  років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі

Народився Андрій в с. Велике Вербче у багатодітній сім’ї колгоспників. У батьків було п’ятеро дітей, Андрій був молодшим. Після закінчення Великовербченської ЗОШ (нині ліцей) проходив строкову військову службу. Спочатку служив в Яворові (Львівська обл.), згодом був направлений, в складі миротворчих військ, в Анголу. Після служби працював у колгоспі, так як і його батьки, та час від часу їздив на заробітки. Андрій Миколайович був хорошою людиною, допомагав людям, які потребували допомоги, любив пожартувати і взагалі мав веселу вдачу.
Одружився, разом з дружиною Валентиною виростили та виховали трьох дітей: дві доньки та сина. Певний час працював в м.Сарни оператором котельні, згодом на фірмі «Деревобуд».

Андрій Мельник був мобілізований до лав ЗСУ 25.02.2022 року одним із перших. На другий день був уже на Тучинському полігоні, пізніше служив в смт. Млинів на водосховищі, далі Черкаська область смт. Ірдинь.Андрій Миколайович служив у в/ч А 0237, 94-а бригада, окремий батальйон охорони та забезпечення. Був командиром відділення, мав звання сержанта, позивний Ангола.

З 18.04.2022 по 14.05.2022 р. виконував спеціальні завдання в м.… Читати далі

Народився Анатолій у м. Сарни. Тут, по вул. Чорновола і постійно проживав. З 1982 по 1990 роки навчався у ЗОШ№1 ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення 8-го класу, здобувши неповну середню освіту, вступив до Рівненського середнього професійно-технічного училища №10, яке закінчив у 1993 році та здобув професію «Машиніст компресорних та насосних установок з одержанням середньої освіти. Виробничу практику проходив на Сарненському маслозаводі. Займався велоспортом та дуже любив риболовлю.

У 1994 році Анатолій був призваний на строкову службу в армію. Служив у в/ч А77038, де здобув військову професію «механік-водій середніх танків», рядовий.

Після повернення зі служби, зайнявся підприємницькою діяльністю. В цей час закінчив курси водіїв категорії “С”. У 2006 році одружився. У молодого подружжя народилося троє діток: Даринка, Ярослав та Софійка. Анатолій до початку повномасштабного вторгнення займався виготовленням корпусних меблів та інших виробів з дерева. Але подружнє життя не склалося і вони з дружиною розлучилися.

25 лютого 2022 року, як згадує мама, з самого ранку Анатолій пішов у військомат і записався в лави ТРО.… Читати далі