Народився Григорій 1 січня 1979 року в с. Мар’янівка, в багатодітній родині Марії і Петра Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а звільнений у листопаді 1998 року у званні старший сержант.

Після звільнення з армії Григорій Петрович працював у місцевому сільському господарстві, згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій Петрович з мамою. Зі слів мами: “Мій Грицуньо (так його називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав…, завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на післявоєнне життя…”.

Після повномасштабного вторгнення, як і більшість односельчан, долучився до створення і патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року був мобілізований до війська.

Після проходження навчання Григорій Петрович був призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224 Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення “OPFOR”.… Читати далі

Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч.… Читати далі

Олександр народився у селі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 2000 по 2010 роки він навчався у Цепцевицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. (нині ліцей). У дитинстві цікавився футболом (грав у шкільній футбольній команді), любив порибалити. Сашко ріс допитливим та компанійським хлопчиком, мав багато друзів з якими залюбки проводив свій вільний час. Згодом, разом з рідними, переїхав на проживання до м.Сарни.

З вересня 2010 року по червень 2011 року навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») де здобув професію «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, електромонтер лінійних споруд телефонного зв’язку та радіофікації». Та Олександр обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком він прийшов у місцеву військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153 (де почав з посади кателажника і дослужився до посади командира відділення), а з березня 2024-го — в лавах 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців.… Читати далі

Народився Ігор 4 червня 1985 року у селі Кричильськ в багатодітній родині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1991 по 2002 роки навчався у Кричильському ліцеї ім.Леоніда Куліша-Зіньківа. По закінченню школи був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м.Біла Церква. Після служби в армії повернувся в рідне село. На життя заробляв, їздивши час від часу на заробітки до Києва. Захоплювався риболовлею та футболом.

У 2007 році Ігор одружився. Разом з дружиною Ніною виховували двох діток – доньку Даринку та сина Іванка. Згодом з сімʼєю переїхали на проживав у с. Стрільськ, звідки родом була дружина. Дуже любив свою родину та, всіляко дбав про неї. Був добрим, справедливим, люблячим батьком та чоловіком, чуйним сином, найкращим братом, вірним другом. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно.

В лютому 2023 року Ігор був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині А4832 командиром 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 421-го окремого стрілецького батальйону.… Читати далі

Народився Андрій 10 січня 1997 року у м.Сарни. Виріс та проживав у селі Орлівка, неподалік міста. З 2003 по 2007 роки навчався в Орлівській початковій школі, далі продовжив навчання у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей №4). У дитинстві дуже любив сидіти за комп’ютером. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів». На життя заробляв, їздивши на заробітки до Києва, працював і в Естоніі. Мама розповідає, що Андрій завжди був чуйним, веселим, життєрадісним хлопчиною. Допомагав не лише по господарству, але й у вихованні сестричок-трійнят і братика.

8 серпня 2022 року Андрій добровольцем вступив до лав ЗСУ. Службу проходив у в/ч А2120. Через місяць його направили навчатись до Британії.

Отриманий досвід молодший сержант передавав своїм побратимам. Він був командиром відділення у 81-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ. Позивний «Боксер» отримав за свій бойовий та сильний характер. Під час служби Андрій був нагороджений нагрудними знаками «За зразкову службу», «За військову доблесть», «Знак пошани», а також грамотами командира військової частини.… Читати далі

Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам’яті вчителів та однокласників.

Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.

У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест.… Читати далі

Народився Валентин у селі Берестя Дубровицького району (нині Сарненського). Після служби в армії, де виконував інтернаціональний обов’язок в Республіці Афганістан, Валентин Васильович вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного університету імені Данила Галицького.  З 1994 по 2008 роки працював у Дубровицькій державній стоматологічній поліклініці.

З 2008 року працював на посаді лікаря стоматолога-хірурга у Сарненській стоматологічній поліклініці. За роки роботи показав себе як кваліфікований спеціаліст, відданий своїй справі, чуйний, доброзичливий, привітний, завжди готовий прийти на допомогу пацієнтам та колегам. Люблячий чоловік, турботливий батько та дідусь.

Від перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист держави. Був командиром 2-го взводу, 3-ї роти, 14-го окремого стрілецького батальйону «Полісся» в/ч А7098. Мав позивний «Зуб».

14 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу н.п.Іванівське Донецької області, потрапив під ворожий артобстріл і отримав поранення несумісні з життям.        

У Героя залишилися дружина, син та донька. Похований у рідному селі Берестя, Дубровицької ТГ.

09 жовтня 2023 року Валентин Дем’янець відзначений почесним нагорудним знаком «Хрест Військова честь»(посмертно)

12 серпня 2023 року Валентин Васильович нагороджений відзнакою “За оборону рідної\ держави”(посмертно)

27 липня 2023 року, з нагоди Дня медичного працівника, колектив КНП «Сарненська стоматологічна поліклініка», на фасаді закладу, відкрив меморіальну дошку на честь свого колеги лікаря – стоматолога–хірурга Дем’янця Валентина Васильовича.… Читати далі

Народився Сергій та проживав у м.Сарни. У 1993 році закінчив 9 класів НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка та продовжив навчання у ПТУ-21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей»), де здобув кваліфікацію «механізатор тваринництва, електромонтер, тракторист-машиніст». За прикладом батька, любив столярство, випалював по дереву. Після училища проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Спочатку служив у військах Державної прикордонної служби України у м.Черкаси, згодом у Іллічівську (нині м.Чорноморськ). Під час несення служби, від нещасного випадку, був комісований. Повернувшись додому, працював різноробочим, дбайливо відносився до будь-якої роботи, мав золоті руки.

У червні 2023 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ. Мужньо та героїчно виконував бойові завдання в районі населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області займаючи посаду номера обслуги 1 відділення СП 2 взводу СП 2 роти СП військової частини А4219. Мав позивний «Мостік». В одному з боїв відбиваючи свої позиції під час наступу ворога, вчасно та вміло надав першу медичну допомогу пораненим побратимам та прийняв участь в їх евакуації, чим врятував їм життя.

Під час проходження служби солдат Мостипан Сергій Володимирович запам’ятався побратимам як кваліфікований спеціаліст з високим почуттям відповідальності.… Читати далі

Народився Олексій у місті Сарни. Навчався у НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка з 1998 по 2006 роки. Після закінчення школи вступив до Сарненського педагогічного коледжу РДГУ на спеціальність «Фізичне виховання». Після закінчення коледжу, з 2010 по 2014 роки, навчався у Харківському національному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Соціологія».

З 2014 по 2021 роки служив в ОВС Сарненському районному відділі поліції ГУНП у Рівненській області, на посаді начальника сектора логістики. У 2015 році брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України.

У 2021 році звільнився з органів поліції у званні капітана поліції. У вільний час любив подорожувати та рибалити, захоплювався комп’ютерними технологіями. Допомагав усім та у всьому, був відповідальним та дружелюбним, люблячим сином, братом, другом.

На початку повномасштабного вторгнення, Олексій сам пішов у військомат і записався у добровольці ТРО. Далі вони стали окремою 104 бригадою ЗСУ. Спочатку захищали периметр міста Сарни, далі перемістилися до кордону з білоруссю. У квітні 2023 року хлопців перемістили на Бахмутський напрямок.

Боєць 60-го батальйону «Поліські вовки», командир стрілецького відділення в/ч А7072 (104-а окрема бригада територіальної оборони) Олексій Полін, загинув 3 червня 2023 року, в результаті бойових дій поблизу н.п.Дачне… Читати далі