Народився Вячеслав у с.Підлісне, тоді ще Дубровицького району. Згодом родина проживала у м.Сарни. Тут у 2002 році закінчив 9-й клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» (нині ліцей №1) і продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», який закінчив у 2005 році та здобув спеціальність тракториста-водія.

Вячеслав ще зовсім юним, відразу після закінчення училища, почав трудову діяльність на серйозній та відповідальній посаді — охоронець у Катеринівській виправній колонії №46. Завзятість, наполегливість, відданість своїй справі нового працівника відразу помітило керівництво закладу. І поступово, за відповідальне ставлення до виконання посадових обов’язків, Вячеслав отримав звання молодший сержант внутрішньої служби. Поза роботою він був затятим вболівальником футболу. Намагався не пропустити жодного матчу. Любив готувати і радувати родину різними стравами, смаколиками та випічкою.

Рідні та колеги знають його як чесну та щиру людину. Спокійного та доброзичливого друга, мужнього та не конфліктного працівника.

Як справжній патріот Вячеслав не заховався за посадою, а добровільно 23 лютого 2023 року став до лав ЗСУ. Ніс службу у військовій частині №0641 в 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.… Читати далі

Народився Роман та проживав у м.Сарни. Тут навчався у місцевому ліцей № 1 ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22, де здобув професію будівельника. Любив займатися спортом і ніколи не любив сидіти на місці. Як згадує брат: «Рома завжди щось будував, ламав або лагодив».
Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині м. Золотоноша, Черкаської області. Після завершення служби працював охоронцем у ВОХРі. А 21 вересня 2022 року добровільно став до лав полку ССО АЗОВ 3-ої окремої штурмової бригади Сухопутних військ, на посаду помічника гранатометника штурмової роти. “Остап” – таким був позивний у Романа. Він мріяв стати військовим і служити в армії, а після війни – жити, працювати і насолоджуватися життям.
Роман був безстрашним, деколи, занадто добрим і з великою силою волі, яка допомагала йому діяти навіть у складні моменти, коли інші уже здаються. 5 вересня 2023 року, під час штурму Андріївки на Бахмутському напрямку, Роман отримав поранення в ногу.… Читати далі

Народився Ігор та проживав у м.Сарни. Навчався в Сарненській гімназії, нині ліцей №5. Пізніше отримав вищу освіту в м.Рівне. Працював виконробом у філії «Сарненська ДЕД» Рівненського облавтодору. З дитинства захоплювався риболовлею та полюванням, а також любив збирати гриби.

Захисник був мобілізований у березні 2023 року до лав 42-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

26 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку, Ігор Романович Миколайчик загинув в результаті осколкового поранення, під час масованого артобстрілу.

 Світлий, добрий, щирий, самовідданий, саме таким в серцях рідних, близьких та друзів назавжди залишиться полеглий Герой.

У Героя залишилась дружина, донька та онук.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

… Читати далі

Народився Олександр у м Сарни, проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). Навчався у Сарненській школі №3. У дитинстві, як і більшість хлопців, цікавився футболом. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22. З листопада 2015 року ніс військову службу на контрактній основі. Проживав у  цивільному шлюбі з дружиною Оленою та разом з нею виховував її доньку Анастасію.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував у складі Державної прикордонної служби України, 79-му окремому прикордонному загоні, як інспектор прикордонної служби ІІ кат. 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Преображенка» (в/ч А2161). Брав участь у бойових діях із захисту Маріуполя.

Загинув Олександр Потапович 24 лютого 2022 року у смт. Чаплинка, Скадовського району Херсонській області, від артилерійського обстрілу. Там і похований, на місцевому кладовищі по вул. Шевченка.

У Героя залишилися цивільна дружина з донькою.

Нагороджений Указом Перезидента України орденом «За мужність» III ступеня (141/2022, посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.… Читати далі

Народився Олег в багатодітній сім’ї Валентини та Івана Кошляків у с.Корост. Крім нього у родині зростало ще дві сестри та два брати. Шкільні роки проходили у стінах місцевої ЗОШ 1-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). По закінченню школи юнак був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м Рівне. Після служби навчався у Сарненському ВПУ-22, де здобув професію «маляр-штукатур». Пізніше, за направленням Сарненського центру зайнятості, освоїв фах агронома. Одружений не був. На життя заробляв тим, що час від часу їздив на будови до Києва. Свій вільний час Олег любив проводити в колі друзів, та на риболовлі.

До лав ЗСУ був призваний у вересні 2022 року. Олег Кошляк служив стрільцем-санітаром у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого 1-стрілецький батальйон, 3-рота, 2-взвод в/ч А1008. Командири та побратими завжди мали позитивні відгуки про Олега і називали його наш безстрашний «Кекс».

Ще за життя, за сумлінне виконання військового обов’язку та за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, солдат Кошляк Олег Іванович був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест»

Загинув Воїн 13 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля села Першотравневе Купʼянського району, Харківської області.… Читати далі

Народився Петро в с.Корост, в сім’ї Віктора та Ольги Босих. З 1997 по 2008 роки навчався в Коростській ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). В шкільні роки любив грати у футбол та волейбол, брав активну участь у спортивному житті школи.

14 квітня 2015 року був призваний на військову строкову службу. З 2015 по 2019 роки був учасником АТО/ООС. За участь в антитерористичній операції нагороджений грамотами, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзначений нагрудним знаком «Сухопутні війська України».

Разом з дружиною та двома доньками проживав в с.Бутейки, тут в селі і працював на сільгосппідприємстві. Свій вільний час любив проводити з сім’єю та займатися ремонтом автомобілів.

9 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, служив у в/ч А4030, у 71-й окремій єгерській бригаді. Мав звання молодшого сержанта та позивний Босяк. 17 лютого 2023 року відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».

Загинув Петро Вікторович 19 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля н.п. Мала Токмачка, Запорізької області, внаслідок артилерійського обстрілу.… Читати далі

Народився Микола у м.Сарни, тут і проживав. Базову середню освіту здобував з 2003 по 2012 роки у Сарненському ліцеї №4. Був енергійним та старанним учнем. Залюбки відвідував заняття в школі. Мав багато друзів. З 2012 по 2015 роки навчався у ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей” у групі 7 “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів”. Під час навчання в ліцеї почав цікавитися ремонтом автомобілів. Після закінчення училища, перед своїм днем народження у 2015 році, підписав контракт на військову службу в АТО/ООС. Після трирічної служби, повернувся додому та працював зварювальником. Микола не був одружений, але під час війни у нього народився син Давид. Але він на жаль не встиг насолодитись батьківством, в серпні 2023 року став на захист країни – був мобілізований до лав ЗСУ.

Микола Олегович служив старшим солдатом військової частини А1910, 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Мав позивний NAGORA. Він з гідністю прийняв бій на Куп’янському напрямку.

Загинув 28 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п.… Читати далі

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району,  Рівненської області.

 Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району,  де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум  Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор  скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість  років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі

Народився Андрій в с. Велике Вербче у багатодітній сім’ї колгоспників. У батьків було п’ятеро дітей, Андрій був молодшим. Після закінчення Великовербченської ЗОШ (нині ліцей) проходив строкову військову службу. Спочатку служив в Яворові (Львівська обл.), згодом був направлений, в складі миротворчих військ, в Анголу. Після служби працював у колгоспі, так як і його батьки, та час від часу їздив на заробітки. Андрій Миколайович був хорошою людиною, допомагав людям, які потребували допомоги, любив пожартувати і взагалі мав веселу вдачу.
Одружився, разом з дружиною Валентиною виростили та виховали трьох дітей: дві доньки та сина. Певний час працював в м.Сарни оператором котельні, згодом на фірмі «Деревобуд».

Андрій Мельник був мобілізований до лав ЗСУ 25.02.2022 року одним із перших. На другий день був уже на Тучинському полігоні, пізніше служив в смт. Млинів на водосховищі, далі Черкаська область смт. Ірдинь.Андрій Миколайович служив у в/ч А 0237, 94-а бригада, окремий батальйон охорони та забезпечення. Був командиром відділення, мав звання сержанта, позивний Ангола.

З 18.04.2022 по 14.05.2022 р. виконував спеціальні завдання в м.… Читати далі