Дмитро Єфіменко народився в місті Пологи на Запоріжжі. Закінчив місцеву школу, а за тим – Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем математики та інформатики у рідному місті.
У 2014-му брав участь в антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою «За оборону Маріуполя».
Після повернення додому, Дмитро працював вчителем математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок.
З початком війни, резервіст Дмитро, знову став на захист Батьківщини, воював на Донеччині.
38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня в Бахмутському районі на Донеччини..
Поховали Героя на кладовищі “Нове”.
Публікації про Єфіменко Д.
Раптово та болісно увірвався у його життя 2014 рік…
“Дмитро завжди відстоював справедливість, тому у 2014-му пішов добровольцем, аби захищати рідних людей, місто, країну під час проведення антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”, відзнакою “За оборону Маріуполя”, – розповідає дружина Героя Оксана.
Після повернення Дмитро налагоджував мирне життя, повернувся на роботу вчителя математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок.
“Він був надзвичайно добрим, люблячим татом, чоловіком, братом, сином… Він оберігав нас від усього, поряд з ним ми відчували себе насправді наче за кам’яною стіною,” – продовжує Оксана.
Та вже 24 лютого усе змінилося… Щойно пролунав заклик Президента України до резервістів, Дмитро зібрав речі та знову став на захист Батьківщини.
“І після початку війни, і раніше Дмитро говорив про росіян прямо: “Якщо не ми підемо проти, то вони прийдуть сюди. А цього не можна допускати,” – каже жінка.
Його ж рідне місто та сім’я опинилися у небезпеці.
“Упродовж місяця ми жили в окупації. Дмитро постійно повторював, щоб ми виїжджали, щоб не лишалися там… На початку квітня ми з донечками приїхали у Рівне, адже тут є рідня, я сама з Рівненщини…” – розповідає дружина Героя.
Після переїзду кожен з подружжя зайняв свій фронт – Дмитро воював на Донеччині, а Оксана з перших днів і досі волонтерить в обласному штабі.
Та окрім рідного дому, ворог забрав у сім’ї значно більше. 38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня у Бахмутському районі Донеччини…
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 22 січня, об 11.00 на майдані Незалежності.
Невимовний біль та туга, яку важко описати словами.
Для мене було за честь знати Героя -Дмитра Єфіменко.
Бути його однокласницею, одногрупницею і колегою.
Його патріотизм і правдолюбство давало надію на життя у вільній, демоктичній та чесній державі. Взірець чоловіка, батька та громадянина незалежної України. Прийміть щирі співчуття рідні, дружина, діти, колеги, побратими та друзі.
Герої не вмирають.
Не забуде ніхто ! Ми пронесемо вдячність через покоління ! Співчуття родині ! Дякую, Вам герою , за те , що моя дитина живе в своїй рідній Україні ! Героям вічна слава !
23 січня – день народження Дмитра Васильовича Єфіменка.
Сьогодні він мав би приймати вітання із днем народження. Сьогоднішній ранок учителів «Основи» мав би початися із приємності зайти до нашої групи у Вайбері і написати йому найкращі побажання. А потім привітати його в школі. Нашій школі. Його школі. А він би посміхався і трохи ніяковів від загальної уваги. Натомість ми зараз говоримо і пишемо слова, які він вже не прочитає і не почує.
Він обрав для себе складний шлях. Шлях Воїна. Шлях Захисника. Обрав свідомо, щоб люта війна ще тоді, у 14-му, не дотягнулася своїми пазурами до його міста, до його дому, до його родини. Він все зробив для цього. Ніхто не може збагнути і оцінити, чого це вартувало тоді таким, як він, звичайним українським хлопцям, і їхнім дружинам, матерям, дітям, сестрам. І яким щастям було дочекатися повернення, обійняти, сподіватися, що «ніколи знову».
Ніхто з нас не вірив у те, що колись ця восьмирічна війна перетвориться на повномасштабний наступ на нашу землю, що наше місто опиниться в одному з епіцентрів кривавих подій. Ми не хотіли навіть цього припускати. А він говорив нам, що так колись і станеться, і що тоді він знову стане до зброї…
Чи вірний вислів «Герої не вмирають»? Чи втішить він, чи розрадить, чи висушить сльози? Матері народжують синів для Життя, для Миру, для радості і втіхи. Але доля присудила нам зараз стати Країною Героїв. .
Віримо, що те, за що віддав своє життя наш Дмитро Васильович і тисячі інших українських хлопців і дівчат, стане реальністю. Тримаймо стрій, гуртуймося і допомагаймо один одному і нашій країні.
Пам’ятаймо наших Героїв. Схилімо голови перед Матерями, які зростили їх справжніми Чоловіками.
Вічна шана і вдячність Дмитру Васильовичу – ВЧИТЕЛЮ І ВОЇНУ.
Ігор Єфіменко, брат
Коли мені було чотири роки, мої батьки розлучилися. Спочатку батько приїздив до мене. Згодом у нього з’явилася нова, уже третя, сім’я. У ній народився мій зведений брат –Діма. Щоліта неділю-дві я жив у бабусі на селі. Завжди проїздом туди і назад я зупинявся в батька. Мене зустрічали привітно.
Пам’ятаю, одного разу мені захотілося прийти в гості з подарунком, отож за останні гроші купив для Діми снікерс. Йому тоді було років десять. Він взяв подарунок, пішов на кухню, думалося положив в надійне місце, на потім. Яким було здивування, коли Діма поділив батончик на п’ять частин. (нас було п’ятеро). Кожен з’їв маленьку дещицю. Усі сміялися і були щасливі.
В маленькому серці Діми вже тоді жила велика любов до ближнього, чесність, доброта, відкритість. Ці чесноти з роками лише примножилися. Він любив і захищав не лише свою сім’ю, але і неньку Україну за яку віддав найдорожче – Життя..
Прошу Тиші
Пабло Неруда
Тепер залиш мене в спокої.
Список публікацій
У Рівному прощаються із Героями – Захисниками // Рівняни:сайт
У Рівному проведуть в останню дорогу вчителя, який став на захист України // Rivne Media
У Рівному попрощалися з двома Героями, які загинули за свободу України // Rivne jnline