У мене троє дітей. Я їх всіх люблю однаково.  Ярослав був особливий : правдолюб, завжди захищав слабших, любив справедливість і сам  був справедливим . Хлопчик був  найбільш очікуваним  сином та бажаним  внуком  мого батька. На нього покладалися великі надії. Я думала доживати свій вік біля старшого.Адже  Із самого дитинства він був відповідальним та дисциплінованим.

Після закінчення школи працював на базарі. Пізніше поїхав на заробітки до росії, Заробляв гроші і навчався на факультеті права. Пройшло  довгих сім років і  через фінансові проблеми  він змушений був повернутися додому. Це було в 2014 році.  В Україні в цей період відбувалися революційні події. Усі чекали змін, багато  людей виходили на Майдани виборювати свободу. Ярослав  із своїми однодумцями поїхали до Києва, аби долучитися до майданівців..Додому повернувся натхненний продовжувати боротьбу.

Усе своє життя Ярослав не стояв осторонь   боротьби за свободу, захисту прав  людини.  Він був у вирі політичних подій, поділяв думки Сашка  Білого. Як політичний діяч був звинувачений за свої дії та переконання. Майже три роки перебував  у СІЗО під слідством, пізніше під домашнім арештом ..

А потім, 24 лютого 2024 року,   розпочалася  страшна війна . Знайомі, родичі пропонували виїжджати. Дехто таки виїхав…Ми ж залишалися в Рівному.

Як зараз пам’ятаю той день. Я щось недобре себе почувала. Заколотила на млинці і прилягла, а Ярослав сам приготував свої улюблені, ще з дитинства, млинці. Діти  дуже любили їх. Я не встигала  готувати, як  вони все “змітали”. Пізніше  син розморозив та вимив холодильник. Перебрав речі  у своїй шафі. Він був великим “акуратистом”, любив порядок. в домі, в душі. Був ніжним і добрим сином.  Підійшов до  ліжка, де я лежала, став на коліна  і сказав: “Мамо, Ти знаєш,  я Тебе дуже, дуже  люблю. Завтра мені необхідно відлучитися  не надовго. Ти подивися за моїм другом   А ще Я хочу попросити  твій мобільний телефон.Так як я   не виїзний, з моїм мобільним мене відразу вичислять”. Він притулився до моєї руки. Я  ж відчула якусь тривогу в душі, а  вголос промовила.- “Добре синку, добре”. Ярослав заходився збирати рюкзак в дорогу.

На ранок Син вигуляв  собаку і тихо вийшов. “Ох , як би то було знаття, я б стала на дверях, перегородила б вихід, не відпустила.  А чи  б послухав?. Ні, не відступив би від свого. Адже був твердий у своїх діях і поступках , як граніт.”

Важкими були дні очікування. Сумна і тривожна інформація надходила звідусіль… Часто не спалося. Десь через місяць  раненько постукали в двері. Молода дівчина мовчки простягнула мій мобільний  і відразу зникла. В  голові роїлися  тривожні думки, не було спокою. “Де мій син, що з ним”?  На другий день подзвонили. – “Ваш син Ярослав Гранітний загинув”.  Ніби ножем пронизало серце. Це неправда, цього не може бути.   Градом  котилися сльози, з криком я вибігла на вулицю, бо не сила було самій лишатися в квартирі. Одночасно під’їхало дві машини: в одній моя дочка, в другій була та дівчина, яка принесла  мобільний телефон.

У моїй душі Ярослав живе і буде жити до останнього  мого подиху. Я часто згадую сина. Він був схожий  на свого діда, борця  за незалежність України, який загинув у 42 роки, Чомусь підсвідомо  про це  постійно думав Ярослав. Так і сталося. У день, коли в бою загинув Син, з стіни упав  дерев’яний Хрест. Його  подарував Ярославу чоловік , якого  син захистив, коли на того напали. Він завжди  ставав на сторону ображених.В  кімнаті колекція цінних для Ярослава речей. Серед інших ремінь білоруса Михайла Жизневського, учасника Революції гідності,  який загинув 22 січня 2014 року від наскрізного поранення в серце мисливською кулею. Як розповів Ярослав ” Михайло стояв у першому ряду оборони, я ж в другому.   Для належного захисту запропонував Сергію свої  тактичні наколінники та налокітники.  Він мені передав ремінь.  На жаль  це не врятувало Сергія.

Ярослав дуже любив своє квітуче місто. Милувався різнобарвям квітів.І коли  одного разу побачив як в центрі міста  чоловік з корінням  вириває тюльпани – не пройшов мимо. ВІн заставив його посадити ці квіти  знову на клумбу. Тепер я щороку ношу на могилу Сина тюльпани.