Владислав Костюк народився 17 квітня 2003 року. Він був випускником Радивилівського професійного ліцею, навчався за спеціальністю «Кухар. Кондитер».
Солдат Владислав Костюк проходив службу за контрактом, був призваний до лав ЗСУ 29 липня 2021 року. Загинув у Миколаївській області, захищаючи від ворожої окупації рідну Україну, її незалежність і територіальну цілісність.
Поховали Владислава Костюка на Лев’ятинському кладовищі.
Публікації про Костюка В.
Вони загинули за Україну : знову непоправна втрата для всієї громади: при виконанні бойового завдання на Миколаївщині загинув 19-річний радивилівчанин Владислав Володимирович Костюк
Важко уявити реальні масштаби випробувань, горя і болю, що принесла з собою війна, розв’язана росією, на долю теперішнього покоління. Ніхто з них, 20-30-річних, не уявляв собі, що в 21-му столітті можливі атаки ворожих танків, які беруть на приціл мирні міста і села, що реальністю стане жах окупації, катувань беззбройних громадян, що війна знову зішле на землю смертоносний смерч…
Не розраховував на таке розгортання подій і радивилівчанин Владислав Костюк, підписуючи трирічний контракт на військову службу в ЗСУ після закінчення місцевого профліцею.
І хоча слово «війна» вже встигло закарбуватися у свідомості його ровесників ще з підліткового віку – операція АТО/ООС, але таке радикальне рішення Владислава здивувало як всю родину, так і чисельних друзів.
Родом із вчительської сім’ї у другому поколінні, Владислав зростав спокійною, доброю і навіть домашньою дитиною. Його більше вабив затишок, ніж галасливі вуличні забави однолітків, а ще – кухня. Очі Владислава світилися радістю, коли відмічали кухонні витвори його рук і фантазії.
Можливо, він своїм таким загостреним сприйняттям навколишнього світу відчував те виключне значення військових в сьогоднішньому житті країни, в захисті її державної незалежності, а, можливо, юнака вабила романтика військового життя чи можливість мати безпосереднє відношення до сучасної військової техніки, можливо…
Звичайно, реалії військової служби були далекими від романтичних уявлень юнака, але він не мав права на відступ.
В переписці з батьками не було і слова нарікань, жалю на складнощі військового життя. А лише любов і легка туга за домівкою, яка завжди була джерелом енергії в його житті.
На свій 19-ий день народження, перед самою передислокацією в/ч з-під м. Миколаєва в м. Маріуполь – саме пекло війни, Владислав з дозволу командування мав телефонну розмову з рідними. Десь, ніби відчуваючи глибинами свого серця смертельну небезпеку, він сказав в телефонну трубку: «Я зрозумів тепер, що таке БАТЬКИ»…
А вже наступного дня його військова частина, тримаючи курс в сторону м. Маріуполя, потрапляє під шалений обстріл із «Градів» ворога.
… Серед багатьох полеглих українських бійців того дня, на превеликий жаль і був наш молодий земляк, Владислав Костюк.
Наше земне життя коротке і ми проходимо цим шляхом тільки один раз. Владислав у свої 19 років мабуть ще й не встиг багато запланувати на цьому шляху, як він раптово обірвався.
Подяка від матері загиблого солдата
Неочікуваний, віроломний напад росії на нашу Батьківщину змінив життя всіх українців, а в нашу родину Костюків увірвався чорною звісткою про загибель в бойових діях нашого Владислава – нашого дорогого сина, улюбленця всієї чисельної родини. Меж нашому горю не було.
В ту тяжку годину ніщо нас так не підтримало, як участь і увага місцевої влади, широких кіл громадськості, краян.
До глибини душі була зворушена тим коридором пам’яті і шани, який облаштували наші радивилівчани знайомі і не зовсім, стоячи на колінах із сумом і слізьми на очах й молитвою в серцях своїх, зустрічаючи похоронний кортеж з тілом нашого сина. Більше ніж упевнена, що їх ніхто на цю акцію ніхто не організовував, не зобов’язував. Мабуть, це та щира людська вдячність Владиславові за його жертовність, яку вони могли виявити в останні години його перебування на білому світі. Відчутною моральною підтримкою для нас була і присутність сотень людей в церкві та на кладовищі с. Лев’ятина в день похорону. А похоронили нашого сина як справжнього національного героя з усіма військовими почестями під виконання Державного Гімну України.
Ми в ці дні не залишилися наодинці зі своїм горем – воно було спільним. Це відчуття надавало нам духовних сил, щоб втриматися, не зламатися психологічно, впасти у відчай.
Ми живі і маємо жити далі, бо за це віддав своє молоде життя наш син…
Наталія Костюк, мама Владислава Костюка, загиблого у боях за Україну військовослужбовця.
Список публікацій
Вони загинули за Україну : знову непоправна втрата для всієї громади: при виконанні бойового завдання на Миколаївщині загинув 19-річний радивилівчанин Владислав Володимирович Костюк // Сурми Радзивилів. – 2022. – 6 трав. – С. 4.
Костюк Н. Подяка від матері загиблого солдата / Н. Костюк // Сурми Радзивилів. – 2022. – 29 лип. – С. 8.