Костюк Владислав Володимирович народився 17 квітня 2003 рокув  селі Немирівка. Згодом разом з сім’єю переїхав у Радивилів. Проживав з батьками та сестрою у провулку Привокзальний, 2.У 2007 році пішов у дитячий садок, потім навчався у Радивилівському ліцеї № 1. Перша вчителька Ольга Андріївна Атрасевич згадує Владислава як старанного, дисциплінованого учня, який дуже любив уроки природознавства. Природа вабилучня з дитинства.

.Здобувши неповну  середню освіту, після 9-того класу продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї . Закінчивши навчання у ліцеї, у 2021 році підписав контракт на проходження строкової служби у військовій частині А 10-08 міста Володимира Волинської області. 29 липня 2021 року Владислав Костюк пішов на службу за контрактом, а з початком вторгення ворога був зарахований у 14-ту ОМБР імені.

 Один місяць проходив службу у 9-тій роті в районі Ковеля, пізніше в районі міста Сарни, охороняючи український кордонзі сторони Білорусі. Завжди був позитивно налаштованим юнаком,

не боявся труднощів, долав будь-які перешкоди. Ніколи не скаржився і заспокоював батьків, що у нього все гаразд. Із Сарн

роту перекинули на Миколаївщину, де вони знаходились 2 тижніі були відправлені в місто Маріуполь, підміняти підрозділ «Азов». По дорозі до Маріуполя, у Миколаївські області колона потрапила під ворожийобстріл градів. Серед загиблих бійців був і Влад. Він загинув, переживши своє 19-тиріччя всього лише на 2 дні.

Захищаючи від ворожої окупації рідну Україну, її незалежність і територіальну цілісність, загинув 19 квітня 2022 року  в результаті обстрілу колони градами., біля  населеного пункту Новополтавка Баштанського району Миколаївської області. Владислав був водієм-механіком машини “ Мотилига 

Поховали Владислава Костюка в : селі  Лев’ятин Радивилівської громади.

Без Героя , залишилися батьки та молодша сестра.

Указом Президента України від 19-того червня 2023 року  Владислав Костюк  нагороджений медаллю «За військову службу в Україні» (посмертно)

Від командира військової частини підполковника О. Трубнікова нагородженний  (наказ  від 18-того січня 2024 року)  Хрестом Героя «Навіки в строю» (посмертно)

Публікації про Костюка В.

Ольга Андріївна Атрасевич, перша вчителька, згадує :

«Хлопець був доброзичливим, скромним, товаришував з однокласниками, брав активну участь у житті класу. У старших класах Влад любив займатися випічкою, тому охоче виручаводнокласників під час різних конкурсів. Його майстерно прикрашені торти ми пам’ятаємо й досі. Мабуть, і професію у ліцеї вибрав завдяки своїм уподобанням – “ кухар-кондитер”. Бачив у майбутньому себе в цій професії. Охоче займався спортом.

Завжди допомагав батькам по господарству. Дуже любив прогулянки до лісу по ягоди та гриби. Знав свої місця і ніколи неповертався додому з пустим кошиком.»

“Колектив закладу освіти висловлює глибоке співчуття рідним та близьким – з приводу трагічної загибелі сина, на війні проти Росії, Владислава КОСТЮКА. Немає слів, щоб висловити всю тугу та скорботу… Неймовірно тяжко пережити таку втрату батькам, бо найжахливіше в житті – ховати свою дитину.

Влад був учнем Радивилівського професійного ліцею за професією “Кухар. Кондитер”. Активний, життєрадісний, світлий юнак, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, радував своїх близьких та друзів, мріяв, любив”,…- повідомили на сторінці Радивилівського професійного ліцею, де навчався хлопець.

Вони загинули за Україну : знову непоправна втрата для всієї громади: при виконанні бойового завдання на Миколаївщині загинув 19-річний радивилівчанин Владислав Володимирович Костюк

Важко уявити реальні масштаби випробувань, горя і болю, що принесла з собою війна, розв’язана росією, на долю теперішнього покоління. Ніхто з них, 20-30-річних, не уявляв собі, що в 21-му столітті можливі атаки ворожих танків, які беруть на приціл мирні міста і села, що реальністю стане жах окупації, катувань беззбройних громадян, що війна знову зішле на землю смертоносний смерч…

Не розраховував на таке розгортання подій і радивилівчанин Владислав Костюк, підписуючи трирічний контракт на військову службу в ЗСУ після закінчення місцевого профліцею.

І хоча слово «війна» вже встигло закарбуватися у свідомості його ровесників ще з підліткового віку – операція АТО/ООС, але таке радикальне рішення Владислава здивувало як всю родину, так і чисельних друзів.

Родом із вчительської сім’ї у другому поколінні, Владислав зростав спокійною, доброю і навіть домашньою дитиною. Його більше вабив затишок, ніж галасливі вуличні забави однолітків, а ще – кухня. Очі Владислава світилися радістю, коли відмічали кухонні витвори його рук і фантазії.

Можливо, він своїм таким загостреним сприйняттям навколишнього світу відчував те виключне значення військових в сьогоднішньому житті країни, в захисті її державної незалежності, а, можливо, юнака вабила романтика військового життя чи можливість мати безпосереднє відношення до сучасної військової техніки, можливо…

Звичайно, реалії військової служби були далекими від романтичних уявлень юнака, але він не мав права на відступ.

В переписці з батьками не було і слова нарікань, жалю на складнощі військового життя. А лише любов і легка туга за домівкою, яка завжди була джерелом енергії в його житті.

На свій 19-ий день народження, перед самою передислокацією в/ч з-під м. Миколаєва в м. Маріуполь – саме пекло війни, Владислав з дозволу командування мав телефонну розмову з рідними. Десь, ніби відчуваючи глибинами свого серця смертельну небезпеку, він сказав в телефонну трубку: «Я зрозумів тепер, що таке БАТЬКИ»…

А вже наступного дня його військова частина, тримаючи курс в сторону м. Маріуполя, потрапляє під шалений обстріл із «Градів» ворога.

… Серед багатьох полеглих українських бійців того дня, на превеликий жаль і був наш молодий земляк, Владислав Костюк.

Наше земне життя коротке і ми проходимо цим шляхом тільки один раз. Владислав у свої 19 років мабуть ще й не встиг багато запланувати на цьому шляху, як він раптово обірвався.

Зі спогадів Гладун Марії Богданівни, класного керівника: 

« Я пишу зараз ці рядки і згадую, як колись розказувала йому та його однокласникам про Другу Світову війну. І навіть у страшному сні мені б не наснилося, що знову проклята війна скоро постукає у кожну нашу оселю, і що в цій війні загине Влад і сотні таких, як він. Молодих, хороших хлопців, які зі зброєю в руках захищали наш з вами «відносний» спокій. Тоді, в неділю, 18 квітня 2022 року, йому виповнилося всього 19. Такий юний, але він був по-чоловічому мужнім, і жодного разу за цих важких два місяці на фронті не пожалівся батькам, а навпаки – завжди заспокоював маму Наталю і говорив, що у нього все добре, і що ми обов’язково переможемо ту  російську нечисть. Мені дуже прикро, що так раптово обірвалося його молоде життя. Кажуть, що Господь завжди забирає до себе найкращих. Мабуть там, у Небесному Легіоні, йому потрібні такі як Влад: мужні, виховані, віддані своїй Батьківщині юнаки. Я щиро дякую батькам Наталі і Володі, що виховали такого сина. Нехай рідна радивилівська земля буде йому пухом.

А ми з вами завжди пам’ятимемо хлопчину з Цибухова, який загинув у розквіті свого життя, захищаючи кожного з нас.

Слава Україні  та її Героям!

Подяка від матері загиблого солдата

Неочікуваний, віроломний напад росії на нашу Батьківщину змінив життя всіх українців, а в нашу родину Костюків увірвався чорною звісткою про загибель в бойових діях нашого Владислава – нашого дорогого сина, улюбленця всієї чисельної родини. Меж нашому горю не було.

В ту тяжку годину ніщо нас так не підтримало, як участь і увага місцевої влади, широких кіл громадськості, краян.

До глибини душі була зворушена тим коридором пам’яті і шани, який облаштували наші радивилівчани знайомі і не зовсім, стоячи на колінах із сумом і слізьми на очах й молитвою в серцях своїх, зустрічаючи похоронний кортеж з тілом нашого сина. Більше ніж упевнена, що їх ніхто на цю акцію ніхто не організовував, не зобов’язував. Мабуть, це та щира людська вдячність Владиславові за його жертовність, яку вони могли виявити в останні години його перебування на білому світі. Відчутною моральною підтримкою для нас була і присутність сотень людей в церкві та на кладовищі с. Лев’ятина в день похорону. А похоронили нашого сина як справжнього національного героя з усіма військовими почестями під виконання Державного Гімну України.

Ми в ці дні не залишилися наодинці зі своїм горем – воно було спільним. Це відчуття надавало нам духовних сил, щоб втриматися, не зламатися психологічно, впасти у відчай.

Ми живі і маємо жити далі, бо за це віддав своє молоде життя наш син…

Наталія Костюк, мама Владислава Костюка, загиблого у боях за Україну військовослужбовця.

Список публікацій

Вони загинули за Україну : знову непоправна втрата для всієї громади: при виконанні бойового завдання на Миколаївщині загинув 19-річний радивилівчанин Владислав Володимирович Костюк // Сурми Радзивилів. – 2022. – 6 трав. – С. 4.

Костюк Н. Подяка від матері загиблого солдата / Н. Костюк // Сурми Радзивилів. – 2022. – 29 лип. – С. 8.

Загинув молодий військовий з Рівненщини Владислав Костюк // Вісті Рівненщини

РІК ТОМУ, В БОЮ ПІД МИКОЛАЄВОМ У САМОМУ РОЗКВІТІ ЖИТТЯ ЗАГИНУВ РАДИВИЛІВЧАНИН // Радивилівська міська рада