Володимир Єрмаков народився у селі Козин в 1965 році. Навчався в Козинській школі. Згодом вступив в Рівненське професійно-технічне училище номер 10. Вищу освіту здобув в місті Львові. Працював, захоплювався футболом, грав за команду “Колос”. Пройшов Майдан. Коли розпочалася АТО, Володимир не міг сидіти спокійно, записався в батальйон “Свобода”. Був зарахований на військову службу за контрактом. Відзначений Подяками за виконання бойових завдань в зоні АТО з військових частин. Він був завзятим українцем, був налаштований воювати за свою країну. Тож у 2022 році добровольцем підписав втретє контракт з ЗСУ. Хвилювався, чи пройде комісію, адже вже підводило здоров’я.Пройшов усі навчання, гідно витримав усі завдання та випробування, які випадали на долю солдата.
На початку війни захищав Київ. Служив в 44-й артилерійській бригаді. Згодом з Дніпропетровська був відправлений на Схід. Брав участь в боях під містом Бахмут . Воював на нулях в гарячих точках – Лиман, Новоєгорівка. В душі був великим патріотом, девіз в нього був “До перемоги”. Був справжнім, не любив пафосних слів. Володимир був дуже прив’язаний до своїх побратимів. “Я щасливий, що служу з такими людьми”, говорив він, коли зустрічався з рідними. Бойові друзі його називали з любов’ю “дядя Вова, дєд”.
Підтримував дружні стосунки з колишньою дружиною, допомагав їй. “3-го вересня Володимир зателефонував сестрі Зої, і сказав, що ідемо на завдання на сім днів. Вже 5-го вересня повідомили, що пропав безвісти.
Молодший сержант Володимир Євдокимович Єрмаков загинув 5-го вересня 2023 року в районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області, де проходили страшні бої. Поховали Героя на Козинському кладовищі Дубенського району Рівненської області
Публікації про Єрмакова В.
Відбулося поховання воїна, що загинув у війні проти росії, Володимира Єрмакова
6 вересня, відбувся чин похорону загиблого воїна Володимира Єрмакова. Віддати шану мужньому захиснику України, воїну, провести його в останню путь зібралися жителі села Козин та навколишніх сіл, близькі, родина, друзі, знайомі, бойові побратими, керівництво і працівники Козинської сільської ради. Чин поховання звершили священники ПЦУ у Свято-Покровському храмі села Козин. Поховали загиблого героя на кладовищі села Козин.
Біль стискає і серце, і груди За тих, що у вічність пішли, Імена їх народ не забуде У безсмертя вони відійшли. А так їм хотілося жити У вільнім і ріднім краю, Промінчику сонця радіти І мрію здійснити свою…
Як часто ми ставимо у приклад завзяття, сміливість, відданість молоді. Проте у щирих сердець усі ці якості не зникають з роками. Навпаки, вони стають лише яскравішими, бо ж приправлені мудрістю прожитих років. Завзяттю нашого земляка — 58-річного Володимира Єрмакова могли б позаздрити тисячі. Адже його гаряче серце до останніх секунд освітлювало шлях побратимам… Він тричі підписував контракт з ЗСУ, хоча вже отримував пенсію .
Герої української землі не вмирають, і світла пам’ять про них буде жити вічно.. 
Вічна пам’ять тобі герою, захиснику України!
За матеріалами Козинської центральної бібліотеки.
Спогади Алли Українець. Фото з домашнього архіву
Володя Єрмаков… Знову болісна втрата людини, яку знала і часто згадувала добрим словом. Ми познайомилися в Чорнобилі в 1999 році, разом працювали в складі республіканських культурологічних експедицій в Зону відчуження ( Чорнобильський та Овруцький райони).
Тоді дуже зраділа, що зустріла там свого земляка (Володя народився і жив у Козині). Він не був музейником, але дуже швидко зрозумів, для чого ми там і що шукаємо.
Сподіваюся, що настане таки той час, коли відкриють у Києві музей, присвячений історії та культурі знищених радіацією сіл. Сподіваюся також, що там будуть і експонати, які рятував і виносив на своїх плечах Володя. Він був сильним, надійним, не боязким чоловіком. Про таких кажуть: «З ним би я пішов у розвідку». І мені така нагода трапилася, коли невеликою групою ми вирушили на пошуки покинутого села, яке знаходилося в лісі, неподалік від Овруча. До нього по карті – рукою подати, всього два кілометри, але ми блукали по засніженому лісу майже три години. Був кінець листопада 1999 року. Доводилося йти швидким темпом по мокрому снігу, бо невблаганно наближалися сутінки і реальна загроза залишитися в лісі на ніч. Лише завдяки Володі ми вчасно вибралися на галявину, з якої починали подорож, знайшли таки те село (на жаль, забула його назву) і в сутінках його обстежили… Не забуду ніколи, як ще перед початком подорожі він підійшов до мене і мовчки зняв з плеча сумку. Вона не була важкою, але лише згодом я зрозуміла, що під час тих блукань перетворилася б на камінь на моєму боці! Чому пишу про такі дрібниці? Тому що з таких дрібниць і складається слово «людяність». Володі це було притаманно – допомогти слабшому, підтримати, захистити. Тому я не здивувалася, коли почула від його сестри Зої Романової, що в 2014р. він пішов добровольцем на фронт і воював у складі 44-ої артилерійської бригади. Не зважаючи на стан здоров’я і вік, після повномасштабного вторгнення знову воював, брав участь у боях під Києвом, Дніпром, Харковом…
Тепер пам’ятатиму його таким, як на першому знімку: сивий чоловік у військовій формі стоїть і посміхається нам на жовто-синьому тлі українського поля і неба, стоїть, розкинувши руки, ніби хоче нас усіх обійняти і захистити. І лише опущений донизу автомат нагадує про сувору реальність, у якій ми всі живемо…
Р. S. Єрмаков Володимир Євдокимович (1965- 1923). Мешканець с. Козин Радивилівського (нині Дубенського р-ну) Рівненської області. Підірвався на міні 5 вересня цього року під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку
Зоя Лагнюк Односельчанин…вічна пам’ять Володимиру.
А ці рядки написала Катерина Братащук наша поетеса-землячка
ВІн був патріот, ну що тут сказати: не міг в стороні.він стояти
У бій він ішов нас захищати, щоб ми могли ранки мирні стрічати.
Його побратими, то друга сімя. А вдома чекала на нгього рідня.
Був Бахмут, лиман, були вибухи й гради, окопи холодні, гарячі снаряди.
Девіз в нього був-“До Перемоги”. А у бою вже потрапив до Бога.
НЕ втримати сліз, сльози солоні. Герой “на щиті”, скрон холодний.
Андер Зкошіц Він би ще жив і воював .але реальність така ,що його забрали з частини в якій він служив з 14 року і кинули а піхоту .і за місяць не стало .ось такі реалії цієї війни .
Зоя Романова Дякую дуже. Мій брат живий для мене досі.Мабуть так і залишиться живим в моїй пам’яті.Хай спочиває з миром.
Надія Свіщевська Втрачаємо найкращих, найрідніших, найдорожчих, найдостойніших! Світла пам’ять, вічна шана, Царство небесне Герою!
Список публікацій
Відбулося поховання воїна, що загинув у війні проти росії, Володимира Єрмакова // Козинська громада
На Луганщині загинув молодший сержант із Рівненщини Володимир Єрмаков // Горинь
На Луганщині загинув молодший сержант із Рівненщини // Рівне 1
Молодший сержант з Рівненщини поліг біля Новоєгорівки // Рівне вечірнє