Ніна Пашкевич народилася у сім’ї вчителів. Закінчила Здолбунівську ЗОШ № 6, а згодом – Харківський державний інститут фізкультури і спорту.

Працювала вчителем фізичної культури в ЗОШ №3, тренером у дитячо-юнацькій спортивній школі.  Водночас займалася важкою атлетикою, виховувала майбутніх чемпіонів у спортивній школі «Авангард» м. Рівне. Серед її вихованців була чемпіонка України, переможниця першості в Європі.

Ніна – майстер спорту з важкої атлетики, десятиразова чемпіонка України серед ветеранів, срібна призерка світової першості серед ветеранів. Свого часу  займалася була тренером і в Туреччині. Коли повернулася до України, працювала начальником служби охорони  в приватній  організації.

На початку повномасштабної війни Ніна вступила до добровольчого батальйону  «УНСО-Захід». А з липня 2022 року – до лав ЗСУ.  Воювала на Донецькому напрямку, була стрільцем-зенітником зенітно-ракетного відділення.

Її життя  обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту Донеччини, де тривають важкі бої. Солдат Ніна Пашкевич загинула під час виконання бойового завдання на Донеччині 18 вересня 2024 року. Їй  назавжди 47. У Ніни залишилися син та чоловік.

Поховали військову у Здолбунові на місцевому кладовищі (вул.… Читати далі

Старший лейтенант  Олександр  Місюра,  позивний “Борода”, народився 23 квітня 1996 року у с. Копиткове,  Здолбунівського району, Рівненської області. Під час навчання у школі Саша захоплювався волейболом та таким видом спорту як street workout, що включає тренування на турніку та брусах.  У 2013 році закінчив місцеву школу  та вступив у Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю будівництво та цивільна інженерія. Під час навчання закінчив військову кафедру та здобув звання “молодший лейтенант”. Після закінчення університету працював на ТзОВ “Радивилівмолоко” .

  Олександр  ніколи не мріяв стати військовим та коли отримав повістку, відразу пішов у ТЦК.  11 квітня 2022 року був відправлений  на навчання до Львівської академії сухопутних військ.  Пройшовши навчання отримав розприділення у 211 понтонно-мостову бригаду.

Перебуваючи на службі отримав звання “лейтенант’ та посаду командира взводу. 30.06.2023 року наказом КСП ЗСУ № 102 присвоєно чергове військове звання СТАРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ. У вересні 2023 року бу призначений на посаду командира 3 понтонної роти 2 понтонно- мостового взводу . У вересні їхня бригада виконувала завдання на Херсонська напрямку.… Читати далі

Андрій Леонтійович Тхорук народився 31 липня 1978 року в Здолбунові-2, де і навчався у школі до 10 класу. Згодом здобував освіту в Рівненському науковому ліцеї-інтернаті. Вищу освіту здобував у Національному університеті “Львівська політехніка” за спеціальністю «Лазерна та оптоелектронна техніка».

Професійний шлях розпочав як науковий працівник кафедри у Львівській політехніці, а згодом перейшов у сферу торгівлі. Працював керівником торгових відділів, консультантом, останній період був заступником керівника секції в Епіцентрі.

У лютому 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Пройшов навчання в Естонії, після чого був направлений до військової частини.

«Він був товариським, щирим і завжди готовим допомогти. Друзі та рідні знали його як надійного друга і чудову людину. Захоплювався різьбою по дереву та малюванням, був творчою особистістю», — згадує дружина Ольга.

У Героя залишилися дружина, дві доньки та матір.

На жаль, 44-річний солдат Тхорук Андрій, загинув 26 червня 2023 року на Донеччині. Повернути тіло для достойного поховання вдалося лише зараз.

Прощалися із Героєм у неділю, 23 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Народився Валентин у Криму 7 липня 1997 року, а згодом разом з мамою Анжелою та старшою сестричкою Адою переїхали у Здолбунів. Пішов учитися в міську 7 початкову школу, а продовжив навчання у школі №1, закінчив 9 класів. Був веселим, непосидючим сірооким хлопчиком, якого усе цікавило. Дуже хотів стати дорослим.

Ще зі школи почав займатися боротьбою, згодом перейшов у секцію важкої атлетики. Став майстром спорту з важкої атлетики.

.З 2018 року Валентин служив в 1-му окремому батальйоні морської піхоти. Був снайпером та виконував бойові завдання в ООС на Донбасі. У 2021-му контракт закінчився. Подружжя Коноводових поїхали за кордон.

Ще у школі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією. І вона його чекала, поки він пройде строкову службу. Одружилися. Разом поїхали в Миколаїв, де він проходив контракт.

За цей час Валентин змужнів, подорослішав, продовжував займатися спортом, мав багато планів на майбутнє. Коли закінчився контракт у серпні 2021 року, поїхав з дружиною за кордон. Повернулися у середині лютого.

З початком повномасштабного вторгнення Валентин повернувся на Батьківщину та пішов до військкомату.… Читати далі

Народився Володимир Васюков 1 березня 1982 року в селищі Мізоч в багатодітній сім’ї. Мама Галина Павлівна працювала завідувачкою дитячого садочка «Малятко», а тато Вячеслав Васильович був фельдшером станції швидкої допомоги. . У 1989 р. Володимир пішов до першого класу в Мізоцьку середнью школу. По закінченні школи (1997 р.- 2004 р) навчався в Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті (тепер Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка), де отримав вищу освіту за спеціальністю вчитель образотворчого мистецтва, етика, естетика та художня праця.
З 2004 року був членом спілки художників-новаторів Західної України. 2008 року одружився та переїхав жити до Києва. У 2008-2019 роках працював менеджером відділу продажі в компанії Rainbow Technologies в Києві, а з 2019 року – менеджером продажу у веломагазині
VeloGo в Києві.
У перший же день війни Володимир пішов добровольцем в територіальну оборону Києва. Потім перевівся в Луганське ТРО. Від початку війни був у найскладніших місцях. Був на передовій, де так швидко згасають життя. Раніше Володимир не служив в армії. Та оскільки був досить начитаний та обізнаний у військовій справі, отримав звання старшого сержанта, а згодом став командиром роти.… Читати далі

Віталій Мілованов народився 18 травня 1973 року в с. Уїздці Здолбунівського району, Рівненської області.

Мати Мілованова Євгенія Михайлівна 1950 року народження, батько Мілованов Володимир Віталійович 1951 року народження. Віталій навчався в Уїздецькій середній школі.(1979 -1989). Після закінченні школи працювати в колгоспі механізатором.

У 1991році був призваний на строкову службу до Прикарпа́тського військо́вого о́кругу, яку проходив у Львові.

Повернувшись з армії працював на будівництві.

У 1997 році. одружився, у подружжя В 1998 р. народився син Володимир,а в 2007 р. народився другий син Вадим.

24 серпня 2022 р. Віталій був призваний до лав Збройних сил України. Спочатку проходив службу в м. Яворів Львівської області в військовій частині А 0998.

30 листопада 2022 р. прийшла звістка для брата Ігоря, що Віталій виконує бойові завдання в складі інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила, щодо захисту суверенітету України в селі Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області.

З 7 грудня 2022 р. захищав Батьківщину на бойових позиціях села Часів Яр Донецької області.… Читати далі

Супрун Михайло  народився 23 жовтня 1981 року  в с. Здовбиця на Здолбунівщині. За професією чоловік — механік, але працював столяром.   Проживав у Квасилові,  вибув з смт Квасилів у 2018 р.  З початком війни  волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. З середини березня Михайла  вважали зниклим безвісти. Михайло Супрун був розстріляний 11 березня біля села Мирча,  біля Бородянки на Київщині. Його автомобіль та тіло були спалені. Місцеві жителі поховали  останки тіла  Михайла на околиці с. Мирча на Київщині.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання. Поховали Михайла  у селі Здовбиця.

У Михайла  залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана.… Читати далі

Впродовж 2011-2014 рр. навчався в Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП за професією «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів (електроніка)».

Протягом останнього року Сергій був закордоном, проте в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну, був одним з перших, хто повернувся з-за кордону, щоб стати на захист суверенності нашої держави.

Сергій був важкопоранений 25.03.2022 року при виконанні бойового завдання біля села Покровське Донецької області, під час ворожого артилерійського обстрілу. 31.03.2022 року помер у військовому шпиталі м. Дніпро. Хлопцеві було лише 25 років.

Похований 08.04.2022 року на Алеї Героїв кладовища «Нове», м. Рівне.

Марчук Василь народився в селі Миротин Здолбунівського району 14 січня 1997 року.

З 1 по 9 клас навчався в Миротинській гімназії. У 10-11 класі навчався у Гільчанському ліцеї.

Два роки Василь Марчук служив у Збройних силах України за контрактом.

Загинув .військовослужбовець в боях поблизу м. Василькова на Київщині 26 лютого 2022 року.

2 березня в селі Миротині  попрощалися з 25-річним захисником.

У загиблого залишилася мама та молодша сестричка.

Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.… Читати далі

Акінін Олександр народився 28 серпня 2002 року в селі Гільча Друга Рівненського району (до 2021 р. – Здолбунівського району). Навчався в Здолбунівській ЗОШ № 6.  В подальшому закінчив Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту.

Був гравцем Здолбунівської команди з американського футболу «Здолбунівські Орли».

Після закінчення вищого професійного училища залізничного транспорту, відразу ж уклав контракт зі ЗС України. Військову службу за контрактом проходив в 24 ОМБр.

Загинув 14 березня 2022 року у боях з агресором під Лисичанськом в Луганській області.

29 березня 2022 року захисника поховали у рідному селі Гільча Друга.

29 березня своє співчуття висловили Міжнародна федерація американського футболу та міжнародні спортивні інтернет-видання.

Указом Президента України від 08 травня 2022 року № 323/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Акініна Олександра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі