Масовець Андрій Анатолійович народився 11 серпня 1984 року. Проживав у селі Осницьк колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області. 

Герой мав маму – Тетяну, батька –  Анатолія, сестру – Валентину та брата –  Олексія. Не був одружений.

Андрій навчався в Осницькій загальгоосвітній школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1999 році. Після закінчення школи хлопець вступив до Рокитнівського професійно-технічного училища, де здобув кваліфікацію «Маляр, пічник, штукатур». Пізніше у 2003 році вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, а у 2004 році, закінчивши навчання, здобув професію «Помічник машиніста тепловоза». У 2006 році проходив підвищення кваліфікації у Технічній школі Львівської залізниці за професією «Машиніст тепловоза».

В мирний час у цивільному житті працював на Томашгородському щебеневому заводі. Андрій настільки любив свою професію, що це й було його хоббі.

Андрію були притаманні дуже хороші людські якості: доброта, працелюбність, людяність, мужність, хоробрість,  дружелюбність, надійність, уміння підтримати та допомогти.

Отримавши повідомлення про мобілізацію на військову службу, одразу став на захист Держави. Герой служив у 81-ій бригаді десантно-штурмових військ, мав військове звання солдат, стрілець.… Читати далі

Басюк Едуард Валентинович народився 6 жовтня 1977 року в смт Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області. 

Навчався у Рокитнівській ЗОШ І-ІІІ ст. №3, яку закінчив у 1994 році. Після закінчення школи Едуард став студентом Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне) за спеціальністю «Прикладна механіка», який закінчив у 2000 році. Тривалий час працював на ПрАТ «Рокитнівський склозавод».

Зі слів рідних, Едуард був мужнім та хоробрим чоловіком, розумною та хорошою людиною, він не боявся віддати своє життя задля Перемоги, про що неодноразово говорив. Він любив багато читати, любив готувати, риболовлю та походи в ліс.

28 квітня 2023 року був зарахований до військової частини 3017 Національної гвардії України оператором 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 3-го батальйону оперативного призначення. Віддано та мужньо боронив Батьківщину. 

«Едуард Валентинович був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. Його син, на сьогоднішній день, також у Збройних Силах України, воює за мирне небо та світле майбутнє наступних поколінь», – розповіли побратими Героя.… Читати далі

Бабич Олександр Анатолійович народився 30 травня 1991 року, у селі Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області. Родина Олександра складалася з мами Марії, бабусі Домни, сестри Тетяни та брата Олексія.

У 2005 році в житті Олександра сталася трагедія, померла його мама. Опікуном хлопчика стала старша сестра Тетяна, яка проживала, на той час, у селищі міського типу Томашгород. Олександр переїхав жити до сестри.

Попри переїзд Олександр продовжив навчатися у Рокитнівському навчально-виховному комплексі школа І-ІІІ ступеня ліцей. Після закінчення школи, у 2006 році вступив на навчання у Рокитнівський професійний ліцей. Обрав для себе спеціальність «Муляр, пічник, штукатур».

У 2017 році він вирішив пройти військову службу за контрактом. Вже 29 травня 2017 року був направлений на навчання та проходження військової служби у населений пункт Яворів, Львівська область. 

У період з 2018 по 2020 роки брав участь у антитерористичній операції (АТО/ООС) у Донецькій та Луганській областях. Постійно підвищував кваліфікаю. Так, у період з 2019 по 2020 рік проходив навчальний курс за програмою підготовки «Навідник-оператор БМП-2, ВОС-121».… Читати далі

Крупич Михайло Гаврилович народився 25 квітня 1971 року в селі Грабунь, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області. Освіта: середня.

Створив сім’ю у 1993 році. Мав дружину Наталію та двох доньок: Ванессу та Олександру. Проживав із сім’єю у селищі міського типу Рокитне. У мирний час був приватним підприємцем.

Усі, хто знав Михайла Крупича, запам’ятали його як особистість із найкращими людськими якостями: мужнім, безстрашним, відповідальним, цілеспрямованим, трудолюбивим, порядним.

Для рідних людей він був чудовим сім’янином, люблячим і турботливим чоловіком та батьком, надійним і справжнім, поруч із яким дружина та доньки почували себе завжди захищеними, спокійними і впевненими у завтрашньому дні.

А ще Михайло був товариським, дружелюбним, комунікабельним, життєрадісним. І найголовніше: він мав велике серце, був вдячним сином, підтримував теплі взаємини з братами і сестрами (мав три сестри-близнючки і чотирьох братів), любив людей, з особливою повагою ставився до осіб похилого віку, завжди допомагав їм.

Всією душею Михайло Крупич любив і свою Україну. За рідну землю він віддав найдорожче — життя.

На захист України став з перших днів повномасштабного вторгнення.… Читати далі

Андрій Сергійович Ничипорчук народився 4 липня 1992 року в селищі Рокитне, що на Рівненщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу за спеціальністю «Фінанси і кредит», а у 2013 році закінчив Львівську комерційну академію, здобувши ступінь бакалавра. З 2020 року разом з дружиною проживав у Рівному.

З дитинства Андрій вирізнявся активністю, щирістю та готовністю допомогти іншим. Разом із дружиною був залучений до волонтерської діяльності, допомагав переселенцям, підтримував військових. Працював у банку згодом зварювальником, займався оздоблювальними роботами, брався за різну фізичну працю.

Андрій Ничипорчук був справжнім другом, люблячим чоловіком, турботливим сином, добрим, чуйним, щирим. Завжди прагнув змінити країну на краще, був активним у громадському житті, організовував заходи, підтримував ініціативи.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій не залишився осторонь. Вже 25 лютого 2022 року долучився до добровольчого формування, яке займалося патрулювання вулиць та чергування на блокпостах. А в грудні того ж року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Служив у десантно-штурмових військах. Під час служби здобув офіцерське звання, став лейтенантом, командиром розвідувального взводу.… Читати далі

Гіс Віктор Дмитрович, народився 16 вересня 1974 року в селищі міського типу Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався у Томашгородській середній школі №1, яку закінчив 1989 році. У тому ж році році вступив до Рокитнівського професійного ліцею і здобув спеціальність тракториста.

28 грудня 1992 році проходив військову службу в м. Чернівці. Посада та військове звання по штату зв’язківець, радіотелефоніст, радіотелеграфіст, радіоперехоплення і пеленгування радіотелефонних передач.

Працював на ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», за професією  дробірник.

Був мобілізований 16 березня 2022 року до Збройних Сил України під час повномасштабного вторгнення росії на території України. Солдат, стрілець-санітар 3-го відділення, 3-го взводу, 2-ої механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А 4053.

На жаль, 22 червня 2022 року, у м. Лисичанськ, Луганської області, під час виконання бойового завдання, в результаті обстрілу отримав поранення, несумісні з життям.

Рідні, друзі, знайомі, представники влади, побратими, односельці та жителі усієї громади провели Героя в останню путь. Поховали воїна на кладовищі в рідному селищі Томашгород. 29 червня було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Віктором Гісом.… Читати далі

Дикий Віктор Михайлович, народився 10 листопада 1973 року в селищі Томашгород на Рокитнівщині. Навчався у Томашгородській середній школі №1, яку закінчив 1990 році. Після закінчення 11 класів Віктор пішов навчатись в Рівненську поліцейську школу. Бути полісменом – це була його мрія з дитинства. Після закінчення школи поліції, працював у державній службі з надзвичайних ситуацій, а потім здобув фах економіста у Європейському університеті у міста Рівного. Згодом почав займатися підприємницькою діяльністю у рідному місті. Разом із дружиною Оксаною виховали п’ятьох дітей.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, вже на наступний день, 25 лютого, Віктор був одним із перших добровольців, які прийшли у військкомат аби стати на захист рідних людей. Він говорив, що не може просто сидіти вдома, адже має кого захищати, за кого стояти стіною. «Я маю досвід служби в армія, роботи в міліції, то хоч стріляти вмію». – розмірковував Віктор. Тому спочатку пішов в тероборону в м. Здолбунів, а потім м. Рівне. Разом із 14-ю окремою механізованою бригадою Віктор пройшов Бахмут, Сєвєродонецьк, Краматорськ.… Читати далі

Кулакевич Олександр Васильович, народився 12 жовтня 1973 року, в селі Блажове, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

У 1980 році Олександр пішов до першого класу Блажівської середньої школи. У 1990 році отримав атестат про неповну середню освіту.

Після закінчення школи, а саме 22 листопада 1991 року, вступив до лав ЗСУ, де гідно присягнув на вірність народу України.  Після закінчення служби Олександр продовжував насолоджуватись життям у своєму селі.

Був одруженим. Сімейне життя тривало не довго, вже у 2006 році шлюб було розірвано. Від шлюбу у Олександра залишився син, який також гідно боронить Україну.

Родичі відзиваються про Олександра, як про чуйну та добру людину. «Дуже любив життя, свою сім’ю, був турботливим, дбайливим, люблячим дядьком та братом. Завжди усім допомагав. Не був байдужим до своєї країни, за яку віддав життя», – розповідає племінниця Альона.

Для сина – хорошим батьком, для рідних і близьких – найкращим братом і дядьком, для односельчан та друзів – хорошим та співчутливим співбесідником. У вільний час дуже любив порибалити, сходити до лісу.… Читати далі

Довгаль Роман Юрійович, позивний «Біджо», народився 19 серпня 2001 року в смт. Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

У 2007 пішов у перший клас на навчання у Рокитнівську ЗОШ №3 (ОЗ «Рокитнівський ліцей № 3») де здобув загальну середню освіту 9 класів.

«При згадці про  Романа, уява відразу малює маленького хлопчика з приємними рисами обличчя. Пам’ятаю, як він вперше прийшов до школи. Відразу було помітно його врівноваженість та спокій. Можливо він і не вирізнявся якимись особливими здібностями, але те, що від нього завжди віяло позитивом – це факт. Роман був світлою дитиною Він ніколи не сперечався та не втручався у справи інших. Намагався бути непомітним, і разом з тим, був невд’ємною частиною шкільної ланки», – розповіла перша вчителька Романа Ірина Шульжик.

«Він був завжди добрий до всіх, завжди був готовий допомогти іншим. Був веселим і добре товаришував з іншими людьми. Він був крутим хлопцем…», – згадує однокласник Назар Борисовець.

Після закінчення школи, у 2016 році навчанвся в Рокитнівському професійному ліцеї.… Читати далі