Марія Власюк народилася 11 серпня 1994 року в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області. У 2012 році закінчила  школу  і  вступила до Рівненського базового медичного коледжу. Закінчивши коледж, Марія Власюк працювала в міській лікарні Рівного рентген-лаборантом на комп’ютерній томографії. Дівчина  з дитинства  мріяла  не тільки  стати медиком,а й пов’язати майбутню  професію  з військовою службою. В період  навчання  брала участь у  мітингах, ходила на вишкіл в УНА-УНСО.

29 листопада 2016 року працювала   за контрактом  у 80-у окремій десантно-штурмовій бригаді. Вперше у зону бойових дій  потрапила у 2018 році. Працювала в Маріуполі, Бердянську, Новоазовську, Широкиному. З 2020 року – знову на сході. Там і зустріла повномасштабне вторгнення московських загарбників. У квітні  старший сержант Марія Власюк була удостоєна ордена «За мужність»  ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11].

З 24 травня  Марія  не виходила  на зв’язок.  Загинула біля селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області рятуючи життя наших захисників у віці 27 років (за іншими даними — 28 років[7])

Поховали Марію Власюк  з усіма військовими почестями.

Публікації про Власюк М.

                                   Вічна слава за мужність

  Живий людський вінок обрамлював усю дорогу від Березного до Бистрич, якою рухався скорботний похоронний кортеж. Містяни, мешканці Моквина, Хотина, Прислуча, Колодязного зустрічали його, опускаючись у великій жалобі на коліна, віддаючи шану юній Героїні, бистричанці Марії Власюк, яка загинула під час бойових дій біля села Білогорівка на Луганщині, рятуючи життя побратимів. По наближенні до Бистрич людська ріка ставала дедалі повноводнішою і перетворилася, зрештою, у справжнє безкрає море. На його хвилях домовина з тілом Марійки впливла на подвір’я батьківської оселі. Нікому з присутніх не хотілося вірити, що ця юна красуня прибула сюди для вічного прощання. Попереду в неї було довге щасливе життя, але московська орда безжального обірвала його.

Дівчина з дитинства мріяла не тільки стати медиком, а й пов’язати майбутню професію з військовою службою. Тому, закінчивши Рівненський базовий медичний коледж, пішла працювати за контрактом у 80-у окрему десантно-штурмову бригаду. Пройшла курси молодого бійця та тактичної бойової медицини у «Десні». Вперше у зону бойових дій потрапила у 2018 році. Працювала в Маріуполі, Бердянську, Новоазовську, Широкиному. З 2020 року- знову на сході. Там і зустріла повномасштабне вторгнення московських загарбників. У квітні старший сержант Марія Власюк була удостоєна ордена «За мужність» III ступеня. З 24 травня вона перестала виходити на зв’язок. Як стало відомо, дівчина загинула, рятуючи бійців на передовій.

Це дуже скупі відомості про Героїню. Але ми розкажемо про неї, як і про всіх загиблих, віддамо кожному з них належну шану, піднімемо на п’єдестал пам’яті, поваги, слави.

А поховали Марію Власюк з усіма військовими почестями. Її провели в останню путь тисячі односельчан, колишні вчителі, однокласники, бойові побратими і подруги, представники владних структур, духовенство відспівало її у місцевому храмі, над могилою пролунав військовий салют. Беззвучно зітхали квіти, плакали люди, застигли в невтішній скорботі батьки, брати. Долаючи нестерпний біль і розпач, вони можуть пишатися донькою і сестрою – справжньою Героїнею України.

Надія Ярмолюк

У Полісько-Сарненській єпархії відспівали загиблу захисницю, військового медика, фельдшера евакуаційного відділення медичної роти Марію Власюк (1994 р. н.). 

Відспівували Захисницю у її рідному селі. Чин похорону очолив благочинний Березнівського благочиння протоієрей Ігор Коспа.

Марія Власюк: «Жаль, що медикам важку зброю не дають. А так хочеться їм вгатити!..»

За крок до випускного у 2012 році березнівчанка Марія Власюк потрапила у серйозну ДТП. На щастя, тоді обійшлося лише травмами, всі учасники пригоди залишилися живими. Однак згодом дівчина знову потрапила в аварію, у якій, на жаль, вижили не всі. Вона ж – залишилася живою. Цьому вона завдячує Богові і лікарям.

Саме аварії вплинули на вибір її життєвого шляху – Марія і собі захотіла бути корисною для людей. Тож, не довго роздумуючи, дівчина вступила в Рівненський базовий державний медичний коледж на фельдшера лікувальної справи. Однак, крім навчання, брала участь у різних мітингах, ходила на вишкіл в УНА-УНСО.

Закінчивши коледж, Марія Власюк розпочала працювати в міській лікарні Рівного рентген-лаборантом на комп’ютерній томографії. На той час в Україні вже тривали активні воєнні дії, тож на процедури до дівчини часто приходили військові. Марія не могла спокійно жити і працювати, знаючи, що на сході країни вбивають наших людей, розпитувала фронтовиків про їхнє буття там, в окопах. І з кожним днем впевнювалася в одному: їй потрібно бути на сході, щоб допомагати… Щоб рятувати…

Не могла бути байдужою

Йшов 2015 рік. У міську лікарню Рівного на обстеження до Марії й далі приходили діючі військові, колишні військові та добровольці з усієї області. Одного дня на медичні процедури прийшов земляк-березнівчанин Андрій Усач.«Він бував у лікарні не один раз, – згадує Марія. – І я поцікавилася: «Де ти служиш?» Андрій відповів, що у 80-ій бригаді. Після нашої розмови вирішила для себе: я теж йду ТУДИ, бо більше не могла ні жити, ні працювати так, ніби в нашій країні все добре. Тож у вихідний на роботі, поїхала у 80-ту бригаду. Там мені розповіли, які є вільні вакансії, і відправили на співбесіду до начальника медичної служби. Співбесіду я пройшла. А далі пішла складати фізичну підготовку та тести. Склала все успішно».

«Далі мені сказали, що потрібно пройти курс молодого бійця (КМБ). Запропонували на вибір: навчальний центр «Десна» чи «Старичі». Кажу, беріть мене туди, де навчання найважче. Відповіли – «Десна». Але перед тим, як звільнитися і поїхати на курси, я мала знайти собі заміну на роботі.
Звичайно, багато знайомих мене відмовляли. Навіть чоловіки казали: «Нащо це тобі потрібно, у тебе ж зараз й так непогана робота…» Але я свій вибір зробила. І в 2017-му році отримала військовий квиток».

Чекали на кремезного чоловіка,  а приїхало дівча

У тому ж році Марія Власюк пішла працювати за контрактом у 80-ту бригаду. А вже в листопаді її відправили на КМБ в «Десну», де 2,5 місяця оволодівала військовою наукою.

«Я не скажу, що там були шикарні умови, – розповідає вона. – Бо ще й зима була, холод… Ми постійно перебували в окопах, багато стріляли, носили різні ноші. Було важко, але я розуміла, що це потрібно пройти».

Після курсу молодого бійця Марію призначили на посаду фельдшера приймально-сортувального відділення. Далі – перевели на посаду фельдшера евакуаційного відділення. А потім були військові курси у Литві. Після них дівчина впевнилася, що може їхати на схід.

У 2018 році начальникові медичної служби бригади прийшли запити на медиків. Повідомили, що це буде Донецький напрямок – вона поїхала.
На місці зустрів старший тимчасово виконуючий обов’язки начальника медичної частини. Зрадів не дуже: чекав на кремезного чоловіка, який мав би витягувати поранених, а тут – дівча.

«Нас поселили в будівлю, єдиним мешканцем якої був песик Лола – французький бульдог, – розповідає Марія. – Лола постійно ходила за мною: де я – там і вона. А коли стало холодніше, тоді людей побільшало, і ми вже гуртом створювали там хоч якийсь комфорт».

Не всіх вдалося врятувати…

Про те, що дівчина поїхала на схід, ніхто з її родичів не знав. Вона не хотіла, щоб за неї переживали. Зізнається:

«Вперше на сході я була впродовж семи місяців. Маріуполь, Бердянськ, Новоазовськ, Широкине – така от вийшла географія. Але рідним я говорила, що перебуваю в Херсоні на навчанні».

Запевнивши рідних, що у неї все добре, йшла виконувати свою роботу – була «на перехваті». І бувало по-різному. Не раз випадало чекати, поки закінчиться обстріл, щоб забрати поранених.

«Була група, в якій чергували водій та медик, тобто я, – каже Марія. – Мивезли поранениху госпіталь, доставляючи їх туди буквально за 15 хвилин, уже у машині проводячи огляд. Найбільше траплялося міно-вибухових та кульових поранень. На жаль, і масових теж було багато. Виживали не всі.
Хоч я й була загартованою, але мені теж було боляче. Бо коли людина біля тебе стікає кров’ю – це страшно боляче. Я не можу передати це словами…»

Жінки були, є і будуть

Жінки на сході – вже давно не дивина. І медики – жінки, і зв’язкові –жінки. Вони сумлінно справляються зі своєю роботою. Хоча цілі в жінок і різні: хтось прийшов на схід за покликом душі, хтось – заробити гроші, а хтось і чоловіка собі знайти.

«Вважаю, що кожна людина має право вибирати, – ділиться Марія Власюк. – І не нам судити про них, тим більше у такий нелегкий час. На фронті – бойова одиниця, і кожна – цінна»

«Після того, як закінчилася ротація, ми вийшли до іншої бригади батальйону. Звичайно, повернулися не всі.
А потім я пішла у відпустку. Під час відпустки пройшла курс тактичної бойової медицини у тому ж таки навчальному центрі «Десна». Була на курсі «бойовий медик взводу», який тривав 3,5 місяця. Назва відповідала дійсності: на курсі були імітації поранень, денних і нічних підйомів… І ноші були, і крапельниці, і людей з «червоної» зони перетягували в «зелену»…
Повернувшись у бригаду, викладала цивільну медицину. Пізніше мене і мою колегу запросили в одну із Львівських шкіл вже там викладати уроки медицини у старших класах».

«Шкода, що медикам важку зброю не дають…»

Зараз Марія Власюк знову на сході. Спілкуватися із нею непросто – гадаю, самі розумієте чому. Багато про що дівчина говорити не може, щоб не нашкодити не тільки собі, а й тим, хто поруч.

«Мене переведено в окремий розвіду­вальний батальйон, тож нині я виконую зовсім інші завдання, – каже дівчина. – Займаю посаду старшого бойового медика роти. І в цьому батальйоні я вже майже чотири місяці. А погодилася на переведення сюди, бо так веліла совість».

На моє запитання: «А що для тебе зараз там найважче?» – Марія відповіла: «Мабуть, те, що медикам важку зброю не дають».
А потім додала:  «А так хочеться їм вгатити! Але ж немає чим… Адже коли стріляють у наших воїнів, а вони мусять це «мирно сприймати» і не відповідати – це важко. Чесно, я б усю свою зарплату віддала, аби тільки дозволено було відстрілюватися…»

Олександра Нагорна

 


Цей вірш загиблій Марії Власюк присвятили друзі

Красуня… Як з обкладинки журналу.

Чарівна, мила, світла, молода,

За посмішкою міць свою ховала,

Весну у серці — гріла, берегла…

Матуся так на донечку чекала,

— Марійкою, так гарно нарекла.

Її ростила і оберігала,

Молилася, — щаслива щоб була.

Шляхів легких Марія не шукала,

Хоч, як дівча, і вірила в дива,

В дівоче щастя… Що воно буває…

Комусь тим щастям — стала і сама.

А ця весна… Вона усе змінила.

Забрала спокій. Рухнуло буття.

Вона вдяглась у стрій. І полетіла,

Щоб рятувати воїнам життя.

Сивіла мама від тривоги, неспокОю,

Якби ж їй крила, то вона б змогла

Її б прикрити серце, груди, скроні,

Аби лиш донечка залишилась… Жила…

Вона ще стільки мрій і планів мала,

Та доля не прихильна… От біда…

Війна — мара — підступна і лукава

Життя забрала. Смерті віддала.

Красуня…Як з обкладинки журналу.

Марійка… Із поліського села

Життя чужі, смілива, рятувала,

Весну свою, себе не вберегла.

Війно, війно… Ти ж весну очорнила,

Ти вбила маму ненароджених дітей,

Ти світлим мріям спопелила крила,

Батьків лишила — радості очей…

…Скільки ж іще ти будеш убивати

І нищити землі моєї цвіт?!

Коли ж ти захлинешся, враже-кате,

Коли ж твій зникне із землі останній слід!!!

М-Ї. 29.05.2022

“Вони загинули за Україну”http://memory.rv.ua/vony-zagynuly-za-batkivshhynu/ 

“БИСТРИЧІ” Вірш присвячений загиблим односельчанам: Доценку Денису, Власюк Марії, Солончуку Миколі

У селі Бистричі відкрили меморіальну дошку захисниці Марії Власюк

24 травня 2023 року випускниці Бистрицького ліцею Марії Власюк, яка загинула, захищаючи Україну, встановили меморіальну дошку. Захід відбувся у річницю загибелі нашої Героїні. Про це повідомляють в Березнівській міській раді.

Почесне право відкрити меморіальну дошку Марії Власюк, яка загинула при виконанні військового обов’язку із захисту Батьківщини, надано матері Героїні Власюк Антоніні Адамівні.
Усі присутні на заході змогли вшанувати пам’ять загиблої Марії хвилиною мовчання та покладанням квітів до меморіальної дошки.

Учителька історії Інна Рицька та юні екскурсоводи представили присутнім у місцевому шкільному музеї інтерактивну виставку “Мужня Сімба”, присвячену Марії Власюк.

Потому у актовій залі закладу відбулася музична композиція “Героям Нескореної України – присвячується…”, де вшанували усіх хто захищає Україну.

Список публікацій

Ярмолюк Н.  Вічна слава за мужність / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2022. – N 22/2 черв./. – С. 2.

На Луганщині біля Білогірівки під час бойових дій, рятуючи життя українських захисників, загинула старший сержант, фельдшерка із села Бистричі Березнівщини Марія Власюк, яку у квітні 2022 року Президент України нагородив орденом “За мужінсть” ІІІ ступеня.

Загинула, рятуючи побратимів: згадаймо фельдшерку Марію Власюк з Рівненщини  //Радіо Трек

     Дала себе установку: идем на войну, чтобы победить, — военный медик Мария Власюк (фото)  // Факти

Девушка на фронте. Жительница Ровно рассказала как защищает Мариуполь, – ФОТО // 629.com.ua Сайт города Мариуполя Архів оригіналу за 1 березня 2022.

«Врятувала сотні побратимів»: на Луганщині загинула 27-річна військова медик // Факти 

У селі Бистричі відкрили меморіальну дошку захисниці Марії Власюк //  Рівне1

Власюк Марія (Марічка) Юріївна (11.08.1994-24. 05.2022)