Костопільський район

У 2015-му Артема Фурманчука мобілізували. Багато разів виконував бойові завдання у зоні
проведення АТО в Донецькій та Луганській областях. Через рік військовослужбовець
демобілізувався, одержав статус учасника бойових дій. У 2017-му Артему запропонували службу за контрактом, він погодився. Відтоді практично усе його життя пройшло на військовій службі, мав кілька контрактів. Спочатку служив у 55 окремій механізованій бригаді, потім у 30-ій ОМБ, потім була 10 окрема гірсько-штурмова бригада.

Свої нетривалі відпустки військовослужбовець проводив удома з родиною та маленьким сином.
Останній контракт закінчувався у лютому 2022-го. Перед новим 2022 роком, через 8 місяців на
передовій, захисник одержав відпустку. Святкував новий рік з родиною молодшої сестри у Рівному. У ніч проти 2 січня 2022 року 27-річний Артем загинув у ДТП у центрі Рівного.
Старшого солдата Артема Фурманчука поховали в Костополі з військовими почестями. Він був 7-им сином у батьків, усього в сім’ї Фурманчуків 11 дітей. Після того, як Артем став до лав ЗСУ, на службу пішов його старший брат Микола. Пішли служити й Катерина та Владислав, сестра і брат Артема та Миколи Фурманчуків.… Читати далі

Андрій Андрійович Мельник народився 13 січня 1989року у м. Міловіца,Чехословаччина. Тато Андрій Васильович був військовим. Згодом сім’я повернулася у м. Костопіль.
З 1996 – 2006 рр. навчався у загальноосвітній школі I – III ступенів №5. У 2007р. проходив строкову службу у м. Дніпропетровськ. Після звільнення зі служби працював охоронцем на Житомирському молокозаводі.
У 2014р. поїхав у Київ на Майдан. Згодом пройшов навчання наЯворівському полігоні, далі – зона АТО. Служив у 80 – тій окремій десантно – штурмовій бригаді.
Після поранення 5 років лікувався. Завдяки волонтерці Наталії Лазовській проходив реабілітацію в США, також допомагала українська діаспора.

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України.… Читати далі

Пиясюк Роман народився в 1975 році в м. Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №3. Закінчив ПТУ у Камінь-Каширському що на Волині, де здобув професію столяра. 3 грудня 1993 року призваний на строкову службу. 16 червня 1995 року звільнений у запас. 19 жовтня 1995 року пішов по контракту в Костопільську військову частину. 15 лютого 1998 року звільнився і став працювати далекобійником. Працював у приватних підприємців області (перевозив вантажі в межах України).

5 вересня 2014 року добровольцем пішов на захист України Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). 10 березня 2015 року військовий підірвався на «розтяжці» під час виконання бойового завдання у селі Златоустівка (Волноваський район) Донецької області. Поховали справжнього патріота 15 березня 2015 року на його Батьківщині, у селі Пісків Костопільського району, де проживають його батьки. У Романа Пиясюка залишилася дружина та двоє дітей.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р.… Читати далі

Руслан Салівончик народився 31 січня 1983 р. у м. Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Закінчив Костопільську філію медколеджу, Харківський юридичний університет. Був капітаном міліції. Шість років працював у секторі кримінального розшуку в Каховському РВ УМВС України в Херсонській області. З початку проведення на сході України антитерористичної операції записався добровольцем у батальйон патрульної служби особового призначення «Херсон».

Капітан міліції Руслан Сергійович Салівончик загинув 29.08.2014 року в зоні проведення антитерористичної операції в районі м. Іловайська Донецької області під час спроби вийти з оточення так званим «зеленим коридором» на дорозі між с. Многопілля і с. Червоносільське. 3 вересня 2014 року тіло бійця разом з іншими було привезено у Дніпропетровський морг. Упізнаний бойовими товаришами і рідними. Похований 6 вересня в Костополі. У сім’ї залишилися дружина та маленька донька

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р. Салівончик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Віталій Ставський народився  3 вересня 1991 року в Костополі.  Закінчив Костопільську  ЗОШ №6  І – ІІІ ступенів. Був вихованцем місцевого обласного ліцею-інтернату спортивного профілю. У 16 років Віталій став чемпіоном України, а згодом майстром спорту з греко-римської боротьби. Із жовтня 2011-го проходив службу за контрактом у військовій частині А0284. Мав звання молодший сержант. Загинув воїн-десантник у день свого народження в 2014 році, під час атаки російських бойовиків на аеропорт у Луганську, який десантники обороняли кілька місяців.

Попрощалися з військовослужбовцем 80-ої окремої аеромобільної бригади Віталієм Ставським 7 вересня 2014 року.

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України Віталій Ставський, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

20 травня 2015 року в місті Костопіль на фасаді будівлі Костопільського обласного ліцею інтернату​ фізичної культури і спорту (вулиця Данила Галицького, 7), де навчався Віталій Ставський, йому відкрито меморіальну дошку.… Читати далі

Народився Олександр 4 квітня 1975 року в с. Велика Любаша  Костопільського району. У 1982 році пішов до Пісківської ЗОШ, яку закінчив у 1992 році.

Навчався на курсах водія категорії “С” в Рівненському ДТСААФ. Призваний до лав  ЗСУ у 1993 р. Проходив військову службу в м. Чугуїв Харківської області, водієм БТР Національної гвардії. Звільнений у запас восени 1994 року. Працював у колгоспі «40-річчя Жовтня»,  в Костопільському ДБК .

5 лютого 2015 року пішов добровольцем захищати нашу державу. Підготовку проходив на Рівненському полігоні. У травні 2015 року прибув  до зони АТО у місто Мар’їнка в складі 14-ої бригади за спеціальністю навідник САУ. Також проходив службу в м. Красногорівка у 81-му військовому опорному пункті.

29 квітня 2016 року при виконанні війського обов’язку в зоні АТО солдат Мацюк Олександр Володимирович, уроженець с. Велика Любаша Костопільського району, помер.… Читати далі

Володимир народився  30 червня  1973 року  в селі Постійне Костопільського району. Після закінчення школи навчався у Рівненському професійно-технічному училищі № 11, де здобув спеціальність слюсаря. Згодом служив у Збройних Силах України. Працював у домашньому господарстві.

У березні 2015 року Володимир Жук був призваний по мобілізації Костопільським РВК у військову частину А 4152.  З 6-го травня – водій-гранатометник роти матеріального забезпечення в місті Сватове Луганської області.  2 січня 2016 р. у зоні проведення АТО військовослужбовець з Костопільщини, старший сержант Володимир Жук помер. Смерть настала внаслідок раптової зупинки серця.

У нього залишилися дружина та двоє синів Віталій та Едуард 2003 та 2006 років народження.

За мужність та сумлінне виконання службовий обов’язків в ході проведення антитерористичної операції на територіях Луганської та Донецької областей 28 червня 1915 року нагороджений грамотою.… Читати далі

Юрій Ткачук народився 15 листопада 1968 року в м. Костопіль. У 1986 poцi закінчив ЗОШ № 1 iм. Т. Г. Шевченка, далі була служба в армії та навчання у Київському вищому військовому танковому училищі. Із 1992 року розпочався новий етап життя Юрія Ткачука – служба в Збройних силах України. Відданість військовій справi, прагнення віддати свій досвід, свої знання Україні були закріплені навчанням у Київській військовій академії й отриманням відповідного диплома. Військову службу ніс на різних посадах, остання – заступник начальника Центру забезпечення peaлізації договорів про скорочення озброєнь, який дислокується в м. Львові. Протягом 2015-2016 років виконував службові завдання в зоні проведення АТО. Помер підполковник Збройних сил України Ткачук Юрій Іванович 31 липня 2016 року.

У Героя залишилася дружина Світлана та донька Юлія. Похований 3 серпня 2016 року., м. Костопіль, Рівненська область.

Юрій Ткачук відзначений нагородами:

медаллю «За сумлінну службу» I ступеня,

медаллю «За досягнення у військовій службі» II ступеня,

відзнаками Міністра оборони України «Знак Пошани» і «Ветеран військової служби»,

нагрудним знаком Mіністpa оборони України «За військову доблесть» (за мужність i героїзм, виявлені під час виконання службових завдань в АТО).… Читати далі