Вячеслав Цюзь народився на Сарненщині у селі Гута-Перейма, але фактично все життя провів у Рівному. Навчався на електрика. Багато років трудився на АЗОТі, пізніше займався будівництвом. Працював на об’єктах в Україні, та більше — за кордоном.
Петро Мешко народився у Рівному. Навчався у шостій школі, згодом вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах автослюсаря. Черговим етапом у житті стала строкова служба. Її Петро проходив у прикордонних військах. Потім повернувся додому. Працював будівельником.
40-річний солдат Петро Мешко загинув 8 серпня, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини поблизу с. Новомайорськ Донецької області.
Добринський Сергій народився 17 липня 1974 року в с. Соломіївці Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Виріс в багатодітній працелюбній сім’ї. Закінчив Орв’яницьку середню школу. Відслужив строкову службу в м.Мукачеві. Одружився, виховав двох доньок.
Молодший сержант після отримання виклику у військомат, встав на захист Батьківщини від російських окупантів.
Загинув Сергій 2 червня 2022 року в боях поблизу н.п Комишуваха Луганської області.
9 червня 2022 року Дубровицька громада провела в останню путь загиблого Героя.
Похований на кладовищі с.Кураш.
У Сергія залишилась дружина, дві доньки, сестри двійнята.… Читати далі
Впродовж 2011-2014 рр. навчався в Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП за професією «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів (електроніка)».
Протягом останнього року Сергій був закордоном, проте в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну, був одним з перших, хто повернувся з-за кордону, щоб стати на захист суверенності нашої держави.
Сергій був важкопоранений 25.03.2022 року при виконанні бойового завдання біля села Покровське Донецької області, під час ворожого артилерійського обстрілу. 31.03.2022 року помер у військовому шпиталі м. Дніпро. Хлопцеві було лише 25 років.
Похований 08.04.2022 року на Алеї Героїв кладовища «Нове», м. Рівне.
… Читати далі
Здолбунівчанин, старший солдат за контрактом.
26 лютого 2022 року загинув в ході російсько-української війни під час обстрілів поблизу Василькова Київської області.
В нього залишилась тільки мама.
Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Храпаченко Олександр Володимирович народився 18.09.1987 в м. Рівне. Закінчив ЗОШ № 19 міста Рівне. У 2004 році Олександр вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на художньо-педагогічний факультет, кафедру театральної режисури, спеціальність – режисер драматичного театру. У 2010 році закінчив РДГУ з освітнім рівнем – бакалавр. Під час навчання у виші Олександр був найяскравішим студентом всього факультету, грав у багатьох режисерських роботах студентів. Він був щедро наділений режисерськими здібностями, зробив не одну театральну постановку. Режисерські роботи Олександра: А. П. Чехов «Ведмідь», С. Мрожек «Стриптиз»; акторські роботи: А. Салинський «Сьогодні я стану жінкою», О. Слаповський «Від червоного щура до зеленої зірки», Софокл «Ісмена». та ін. Олександр знявся у фільмі «Воскресіння», в якому виконав роль солдата, що повернувся з війни додому.
Олександр Храпаченко був провідним актором, солістом театру вільної пластики «Яблуко», що діяв при кафедрі театральної режисури. Сашко був скаут-рейнджером та скіфом, захоплювався рок-музикою.
Активіст Євромайдану. Убитий пострілом снайпера на вулиці Інститутській у Києві. Куля потрапила в ключицю, пройшла легені та застрягла у печінці.… Читати далі
Олександр Кузьмич народився 8 травня 1978 р. в с. Богуші Березнівського району Рівненської області. Проживав у Білій церкві. Молодший сержант, командир бойової машини – командир відділення 72-ої окремої механізованої бригади.
Батько двох малолітніх дітей Олександр Василець загинув під час
Вдома залишились двоє маленьких дітей.
Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Останні роки Олександр жив і працював у Київській області. У квітні його мобілізували, начебто, на 45 днів, але затримали значно довше. Як розповіли рідні, спочатку служив у Донецьку, потім їх перевели ближче до Луганська, у Червонопартизанськ, а востаннє дзвонив із-під села Діброва Донецької області. За тиждень до трагедії в телефонній розмові зі своєю тіткою розповідав про всі труднощі служби.… Читати далі