Революція гідності. Війна. Рівненщина

Савчук Микола Олексійович народився 20 травня 1972 року в селі Березини (хутір Загаї), Радивилівського району на Рівненщині. Згодом батьки переїхали у с.Пасіки. В 1977 році пішов у дитячий садок, потім навчався у Козинській середній школі. Початкові класи закінчив на відмінно. Брав активну участь у житті школи. Займався спортом і художньою самодіяльністю, любив співати й надзвичайно любив футбол. Любив рибалку і збирати гриби.

Закінчив Козинську автошколу ДОСААФ. У 18 років проходив службу у Балтійському військово-морському флоті, морська авіація-вертолітчик. Повернувшись, працював у колгоспі «Маяк», ( «8-Березня»), згодом у Козинській хлібопекарні. Робота була різна – тракторист, кранівник, водій, слюсар, експедитор, вантажник.

Одружився. У шлюбі мав донечку Оксану, яка народила двоє чарівних внучат: Соломію та Лука.

В останні роки перед війною їздив на заробітки за кордон. Під час війни влаштувався працювати на заводі «Азот». Вдруге одружився.

Микола був надзвичайно добрим, щирим та відкритим до людей, завжди допомагав на прохання. Мав багато друзів, однодумців, любив та турбувався про добробут сім’ї.

14 вересня 2022 року був призваний до служби ЗСУ.… Читати далі

Максим Гнатюк народився у місті Радивилів. Закінчив Радивилівський професійний ліцей, потім навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка.
Працював за кордоном. Захоплювався риболовлею.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік працював у Польщі, проте відразу вирішив їхати додому, щоб стати на захист рідних. Повернувшись, Максим поповнив лави захисників.
Служив у 214-му окремому спеціальному батальйоні OPFOR у складі Збройних Сил України. Обійняв посаду командира відділення і вирушив на війну.

Командир механізованого відділення молодший сержант Максим Гнатюк загинув 6 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кодема Донецької області. Військовослужбовцеві назавжди залишиться 32 роки.
Поховали Максима на кладовищі в Радивилові під прощальні постріли військових. . Вдома на нього чекали мама, брат, дружина, рідні та друзі

Указом Президента України №643/2022 “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Гнатюка Максима Ігоровича — молодшого сержанта нагороджено  орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)

… Читати далі

Солдат Боровик Владислав Сергійович народився 29 жовтня 1999 року. Проживав в м. Радивилові на Рівненщині. Навчався в Радивилівський НВК “школа №1-гімназія”. Після закінчення навчання вступив до Рівненського інституту Київського університету права НАНУ.

Владислав отримав повістку в армію у вересні минулого року. Підписав контракт із ЗСУ

у жовтні 2020 року. Був навідником гірсько-штурмового відділення. Життя Владислава обірвалось 4 вересня в населеному пункті Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

Поховали Героя на кладовище в   с. Лев’ятин. Йому назавжди залишиться 22 роки

Публікації про Боровика В.

Жалобний кортеж з тілом померлого військовослужбовця містяни зустріли живим коридором. Радивилівці віддавали останню земну шану воїну, ставши на коліна, зі сльозами на очах.

9 вересня Владислава Боровика, який боронив нашу Батьківщину від російських окупантів, проводжали з рідної домівки до місця його вічного спочинку.

Розділили горе і невимовний біль родини чимало небайдужих жителів міста.

Глибоке співчуття сім’ї прийшли висловити і представники місцевої влади та Радивилівського територіального центру комплектування й соціальної підтримки, всі, хто знали воїна Владислава Боровика.

Чин похорону проходив у міському храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці.… Читати далі

Ніс службу, обороняючи від ворога м. Київ, який у ці дні здригається під вогнем від тяжких бойових зіткнень з окупантами.

Загинув 26 лютого 2022 року під час чергування на бойовому посту у військовій частині Києва. Близько 3-ї ночі ворожі ДРГ почали наступ. Українські захисники зайняли кругову оборону. Отримав важке поранення внаслідок пострілу снайпера у стегнову артерію.

На Радивилівщину тіло Героя змогли доставити лише в ніч на суботу, 5 березня.… Читати далі

 Костюк Владислав Володимирович народився 17 квітня 2003 рокув  селі Немирівка. Згодом разом з сім’єю переїхав у Радивилів. Проживав з батьками та сестрою у провулку Привокзальний, 2.У 2007 році пішов у дитячий садок, потім навчався у Радивилівському ліцеї № 1. Перша вчителька Ольга Андріївна Атрасевич згадує Владислава як старанного, дисциплінованого учня, який дуже любив уроки природознавства. Природа вабилучня з дитинства.

.Здобувши неповну  середню освіту, після 9-того класу продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї . Закінчивши навчання у ліцеї, у 2021 році підписав контракт на проходження строкової служби у військовій частині А 10-08 міста Володимира Волинської області. 29 липня 2021 року Владислав Костюк пішов на службу за контрактом, а з початком вторгення ворога був зарахований у 14-ту ОМБР імені.

 Один місяць проходив службу у 9-тій роті в районі Ковеля, пізніше в районі міста Сарни, охороняючи український кордонзі сторони Білорусі. Завжди був позитивно налаштованим юнаком,

не боявся труднощів, долав будь-які перешкоди. Ніколи не скаржився і заспокоював батьків, що у нього все гаразд.… Читати далі

Павло Довганюк народився 5 лютого 1991 року у с. Нова Митниця Дубенського району (до 2021 року – Радивилівський район). Виховувався у багатодітній сім’ї. Після закінчення Митницької ЗОШ І-ІІ ст. навчався у Дубенському медичному коледжі по спеціальності “Фельдшерська справа”, по закінченні якого працював в лікарській амбулаторії с. Рідків, пізніше – у ФАПі с. Митниця.

В 2014 році вступив на контрактну службу до лав ЗСУ. Служив в зоні ООС.

З перших днів війни і до останнього подиху захищав Україну від російських окупантів. 13 березня 2022 року загинув у бою з російськими загарбниками у м. Попасна Луганської області.

Указом Президента №205/2022 «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодшого сержанта Довганюка Павла Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Народився Андрій Грановський 6 квітня 1999 в с. Хотин Дубенського району Рівненської області. Навчався у Радивилівській ЗОШ № 1. Закінчив Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП, отримав спеціальність електрогазозварювальника.

Воїн Андрій мав пухлину мозку і вилікувався, а з початком війни в Україні пішов добровольцем захищати свою Батьківщину від російських загарбників. На відмовляння  рідних відповідав: «А хто піде,  як не я”.

Андрій Грановський проходив службу у Донецькій області, поблизу Бахмута, після цього був переведений у Харківську область.

22 вересня 2022 року Андрій Грановський загинув у м. Куп’янськ Харківської області, під час виконання бойового завдання по захисту незалежності України.

Поховали Грановського Андрія на кладовищі в м.Радивилові,

У загиблого героя залишились батьки і молодша сестра.

Указом Президента України №363/2023 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” ГРАНОВСЬКОГО Андрія Сергійовича  нагороджено  орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Удостоєний відзнаки «Князівський хрест Героя «Навіки в строю».… Читати далі