Війна (2022) – Сторінка 41 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Андрійчук Роман Сергійович(13.04.1983-07.05.2022)

Народився 13 квітня 1983 року в селі Углище Рівненської області.. Закінчив Жобринську ЗОШ І-ІІІ ступенів в 2000 році.Тимчасово не працював. Був неодружений. Строкову службу проходив в місті Рава-Руська в/ч 16/25. Демобілізувався у званні рядовий солдат.

У 2014 році був призваний на військову службу в зону АТО Нацгвардія України.

Служив в Харківській в/ч 3017. Брав участь у бойових діях поблизу населених пунктів: м. Слов’янськ, Донецької області, м. Лисичанськ, Луганської області.

З початком повномасштабної війни росії проти України, (24 лютого 2022 року) , у березні Андрійчук Роман був мобілізований до ЗСУ (110 бригада, Черкаська тероборона). Воював у напрямку Авдіївки, де 7 травня 2022 року загинув.

Місяць тому йому виповнилося 39 років.

Поховали героя на місцевому кладовищі.

Захарук Вадим Олександрович (17.05.1981-14.03.2022)

Захарук Вадим Олександрович народився 17 травня 1981 року в селищі Клевань. З 1987 по 1997 роки навчався у Клеванській загальноосвітній школі №2. Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму.

Строкову службу проходив в рядах військового формування Національна гвардія України в м. Біла Церква.

Після проходження служби працював у Клеванському лісозаводі «Промінь» верстатником.

В 2007 році одружився. У шлюбі народилася дочка Віолетта.

З перших днів повномасштабного вторгнення прагнув захищати країну в рядах добровольців. З 2 березня зарахований на службу. Після навчання в м. Житомир був переведений в с. Антопіль, де 14 березня 2022 року загинув в результаті ракетного удару.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Вадима Захарука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Шийка Василь Петрович (1984 -13.02.2023 )

Василь Шийка народився в 1984 на Івано-Франківщині у селі Камінь.Після закінчення школи, а теперішньої гімназії, де працює його мати, Василь вступив до Академії сухопутних військ у Львові, присвятивши все своє життя військовій справі. Академію він закінчив лейтенантом, був скерований на подальше проходження служби на офіцерській посаді в одній з військових частин міста Рівне. Саме тут провів усе своє свідоме життя, одружився, разом із дружиною Світланою виховували донечку.

З 2014 року Василь щороку ніс службу у зоні АТО, потім ООС на Донеччині та Луганщині.

Підчас повномасштабного вторгнення росії в Україну, перебував на Сході, біля Бахмута. Після ротації в 2023 році повернувся в зону бойових дій, на Запоріжжя. 13 лютого підполковник Василя Шийко помер.. Йому було 39 років.

Поховали Героя на на Івано-Франківщині у рідному селі.

Публікації про Шийка В.

“Академію він закінчив лейтенантом, був скерований на подальшого проходження служби на офіцерській посаді в одній з військових частин міста Рівне. Саме тут провів усе своє свідоме життя, одружився, разом із Світланою виховували донечку, зараз їй вже 13 років.… Читати далі

Синюк Олександр Олександрович (03.11.1989-28.12.2022)

Олександр Олександрович Синюк народився 03 листопада 1989 року в селі Бронне що на Березнівщині. Навчався в Броненській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2002 року сім’я переїхала на постійне місце проживання в село Друхів. Веселий, енергійний, товариський хлопець відразу став своїм серед нових однокласників. Хоча вчився Саша посередньо, він любив читати книги, брав активну участь у житті школи. Особливо любив уроки фізичного виховання та допризовної військової підготовки. А ще свого класного керівника, вчителя фізкультури та військової підготовки Мороза Ігоря Андрійовича, який зумів створити міцне спортивне ядро в школі. Брав участь у всіх спортивних змаганнях не тільки в школі, а й захищав честь школи в районі з усіх видів спорту.

Після закінчення в 2007 році Друхівської ЗОШ І-ІІІ ст. навчався в Рівненському ВПТУ №1.Здобув професії маляра, штукатура і плиточника.

Ще в школі закохався в Баранчук Людмилу Василівну, яка потім стала його дружиною. У пари в 2009 році народився син Антон. На жаль, подружнє життя в молодої пари не склалось, але Саша завжди підтримував міцні стосунки з сином.… Читати далі

Пінчук Геннадій Іванович, позивний “Шериф” (03.12.1968-28.12.2022)

Народився Генадій Іванович в селі Хиночі Володимирецького району, був найстаршим в сім’ї, де росло четверо синів. Закінчив школу, потім у ПТУ здобув професію електрика. Строкову військову службу проходив у Афганістані. Закінчив Івано-Франківську школу міліції, працював у Володимирецькому районі дільничним. Продовжив навчання в Національній академії внутрішніх справ, після закінчення якої працював у УБОЗі УМВС в Рівненській області, а затим дільничним в Рівненському районі.З 2001 року і до виходу на пенсію у 2011 жив і працював у Клевані.

15 березня 2022 року , Генадій добровільно вступив до лав ЗСУ. У квітні Пінчук Генадій Іванович воював на Авдіївському напрямку у 110 ОМБр ім. Генерал-Хорунжого Безручка.19 травня він отримав осколкове поранення ноги, Після лікування повернувся назад у Авдіївку, був старшим на позиції, де 26 грудня, на світанку, коли він розносив побратимам боєкомплект, його смертельно поранив снайпер.28 грудня вночі життя Пінчука Г.І. обірвалось.

Поховали Героя на кладовищі Клевань 1

Доценко Денис Андрійович (22.06.2002-23.01.2023)

Денис Доценко народився 22 червня 2002 року у селі Бистричі Березнівського, нині Рівненського району. Навчався у місцевій ЗОШ. Потому навчався в Сосновому, де в місцевому ліцеї здобував професію штукатура-лицювальника, маляра. У Соснівському центрі дитячої та юнацької творчості відвідував гурток туризму. Строкову службу проходив у Національній гвардії України. Денис був неодружений.

З початком російської агресії пішов захищати Батьківщину від московських окупантів, став гранатометником у взводі оперативного призначення. Денис був опорою багатодітної сім’ї як єдиний син для батьків та брат для п’ятьох сестричок, які з нетерпінням чекали на повернення рідної людини, адже всі надії були на молодого та енергійного хлопця.

У боях поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області його важко поранили. Лікарі, на жаль, не змогли врятувати життя молодого бійця.

Помер Денис Доценко 23 січня 2023 року.

Відспівування героя відбулося у місцевому Свято – Миколаївському храмі УПЦ, в якому взяло участь одинадцять священників.

Поховали Героя на сільському кладовищі поруч з могилами героїв-односельців.

Теслюк Віталій Дмитрович (01.07.1986-28.02.2022)

Теслюк Віталій народився 01.07.1986 року в селі Глибока Долина Дубенського району Рівненської області. В 1992 – 2001р. навчався в Глибокодолинській ЗОШ.

Після закінчення школи в 2001 вступив до ВПУ № 25 смт. Демидівка, де продовжив навчання. У 2005 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові в рядах ВДВ. Після демобілізації із ЗСУ одружився. У сімї народилося двоє дітей: 2008 р.н. та 2012 р.н.

Працював в охоронних фірмах міст Луцька та .Хмельницького. 12 лютого 2015 року був мобілізований до збройних сил України. Відтоді декілька разів підписував контракт і проходив службу в різних місцях України. Спочатку служив у Дубенській військовій частині №130, потім у Дубенській військовій частині №131. Підготовку до бойових дій проходив на військових полігонах Житомира, Яворова та Нового Лану.

Шість разів брав участь у зоні бойових дій на сході України.

ВІталій Теслюк загинув 28 лютого 2022 року захищаючи цілісність та незалежність України на сході нашої держави в районі міста Оріхів Запорізької області.… Читати далі

Стібиш Артур Віталійович (23.03.2003-26.02.2022 )

Стібиш Артур Віталійович, народився 23 березня 2003 року, в с. Княгинине, Дубенського Району, Рівненської області.
З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї.
Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову службу (охорона генерального штабу) у м. Київ. Загинув внаслідок обстрілу 26 лютого 2022 року у м. Києві, на вул. Берестецькій. Герою було всього 19 років.

Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району.
20 липня 2022 року солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі».

Потамашнєв Назар Петрович (05.10.1988-13.09.2022)

Потамашнєв Назар Петрович народився 5 жовтня 1988р у селищі Демидівка Рівненської області. Навчався у Демидівському ліцеї. У 2012 році Назар одружився з Наталею Зубрицькою. 10 лютого 2013 року у них народився син Олексій, але подружжя згодом розлучилося. Назар став на захист України ще у вересні 2016 р., добровольцем брав участь в АТО, де прослужив два роки. Після був комісований за станом здоров’я.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала Назара в Польщі, де він працював на підприємстві і уже 1 березня Назар повернувся в Україну та одразу пішов до військкомату.

Рідні вмовляли його не йти на війну – бо ж має сім’ю, є про кого дбати… але Назар наголошував що не може вчинити інакше. липня 2022 року Назар у друге одружився з Інні Завада, а через два дні після шлюбу вирушив на Схід.

Життя Назара обірвалося 13 вересня о 3:00 під час виконання бойового завдання у місті Лозова Харківської області.

Йому було лише 33 роки.

Публікації про Потамашнєва Н.

Демидівщина попрощалася з героєм.… Читати далі

Каращук Микола Олександрович (14.09.1972-13.04.2022)

Каращук Микола Олександрович народився 14 вересня 1972 року у селі Серхів Маневицького району Волинської області в багатодітній сім’ї.

У 1989 році закінчив Серхівську загальноосвітню трудову політехнічну школу Маневицького району Волинської області.

Після закінчення школи працював обліковцем будівельної бригади у колгоспі «Україна» в смт. Демидівка.

У 1990 році був призваний до служби в армії, де здобув звання механік – водій БВО сухопутних військ ІІІ розряду.

Після служби повернувся до роботи у колгосп «Україна». З 2002 року працював будівельником за кордоном.

Щоб бути у лавах тих, хто захищає нашу країну від російських загарбників у 2021 році заключив контракт із збройними силами України , став бійцем 24 – ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Був доброю, щирою людиною, завжди готовим прийти на допомогу.

На початку війни з росією Микола перебував у Львові, де чекав на висновки медичної комісії, яка мала визнати його не придатним до служби.Та дізнавшись про вторгнення росії на нашу землю продовжив службу та відправився у частину до своїх побратимів.… Читати далі