Революція гідності. Війна. Рівненщина

Юрій народився 30 грудня 1986 року в місті Березне. Базову середню освіту здобув у місцевій гімназії, а повну — у Бистрицькій загальноосвітній школі. Після школи навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув професію столяра. З юних років любив футбол і риболовлю. Рідні кажуть, що Юрій був дуже вдалим грибником — адже жоден гриб від нього не міг сховатися. У мирному житті працював на сірниковій фабриці та різноробочим. Був щирою, небагатослівною і відповідальною людиною, хорошим товаришем, люблячим батьком та чоловіком.
У 2019 році Юрій уклав контракт та приєднався до лав Збройних Сил України. У 2022 році контракт мав завершитися, однак розпочалося повномасштабне вторгнення, і він продовжив боронити Україну. За роки служби пройшов чимало гарячих точок і важких випробувань війни — Бучу, Бахмут, Херсон, Оріхів. Останнім часом ніс службу на Запорізькому напрямку. У боях Юрій проявив стійкість, відданість присязі та справжню любов до України. Побратими згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного побратима, з яким без вагань можна було йти у розвідку.… Читати далі

Геннадій Юрійович народився 29 грудня 1980 року. У ранньому дитинстві його родина переїхала до села Кам’янка, де він виріс і закінчив місцеву школу. Створивши власну сім’ю, життя Геннадія пов’язалося з містом Березне. У мирному житті він працював експедитором у Березнівському комбінаті громадського харчування, а також займався будівельною справою, у якій був справжнім майстром.
Рідні та близькі згадують Геннадія як щиру, добру і життєрадісну людину. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, надійною опорою для своєї родини. Завжди вмів підтримати, підбадьорити, знайти добре слово для тих, хто був поруч. Любив природу, риболовлю та прогулянки до лісу. Із особливою радістю проводив час із сім’єю – у простих розмовах, спільному відпочинку, грі у футбол із дітьми. Любив тварин, умів радіти простим речам і цінував кожну мить, проведену з рідними.
Солдат, стрілець окремого батальйону Національної гвардії України, захищав Батьківщину із березня 2022 року. Загинув 13 червня 2024 року на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Побратими знали його під позивним «Чахлик». Тривалий час вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Василь народився 10 січня 1990 року в селі Голубне, що на Березнівщині. Навчався у Голубнівській ЗОШ, а згодом — у Соснівському ПТУ, де здобув фах муляра. У мирному житті працював на сезонних роботах. Солдат, оператор відділення управління мінометної батареї механізованого батальйону, захищав Україну з червня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Маля». За зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
Загинув 01 лютого 2025 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише 24 жовтня 2025 року Березнівська громада зустріла Захисника України
Прощання з Героєм розпочалося у сімейному будинку, де він проживав. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади. Далі скорботна хода пройшла до Свято-Троїцького храму села Голубне, де відбулась заупокійна служба.

Поховали Захисника на місцевому сільському кладовищі.
У Василя залишились мама Зоя Євгеніївна та брат Валерій.

… Читати далі

Славинський Микола народився 19 грудня 1992 року в селі Бистричі, Березнівського району Рівненської обламті. Закінчив 11 класів Бистрицької школи. Навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув фах столяра деревообробних верстатів та паркетника. Працьовитий, добрий, товариський — саме таким його пам’ятають однокласники та друзі. Микола дуже любив тварин, особливо котів і собак. Працював на сезонних роботах.
До війська був мобілізований 17 липня 2024 року. Служив у військовій частині А4010, 5- й ОШБ. Воював на Донецькому напрямку, сумлінно виконуючи свій військовий обов’язок . Мав посвідчення учасника бойових дій. Був неодноразово поранений.Наприкінці жовтня цього року чоловік був демобілізований за станом здоров’я.
16 листопада 2025 року помер у КНП «Березнівська ЦМЛ» під час лікування наслідків бойових поранень, отриманих на фронті.
У Миколи залишилися мама, тато та дві сестри.

… Читати далі

Старовойт Віктор Дмитрович народився 12 січня 1974 року у селі Поляни Березнівського району Рівненської області. Навчався у Полянській середній школі 
 А згодом, коли родина переїхала на постійне місце проживання до міста Березне, був переведений до Березнівської середньої школи № 2 смт Березне , яку закінчив у травні 1991 року. Отримавши повну середню освіту у січні 1992 році вступив до Корецької автошколи, а в червні 1992 року був призваний на військову строкову службу.
В період проходження військової строкової служби закінчив школу механіків. 30 березня 1994 року звільнений (демобілізований) в запас.
З травня 1994 року розпочав свою трудову діяльність. Віктор був завжди відритий до спілкування, працьовитий, веселий та добрий, щирий та надійний друг. Родина для нього була найвищою цінністю.
12 вересня 2022 року відповідно до наказу Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки «Про призов
військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації» призваний до військової частини А4005.
25 вересня 2022 року зарахований в списки військової частини А4056 з військовою-обліковою спеціальністю розвідник.
Старовойт Віктор Дмитрович, розвідник- санітар 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 єгерського батальйону 68-мої окремої
єгерської бригади імені Олекси Довбуша, загинув 14 листопада 2022 року,  виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини в районі населеного пункту Павлівка Донецької області. … Читати далі

Олександр Кравчук народився 17 червня 1994 року в Березному. Після навчання у школі здобув фах учителя фізичного виховання молодших класів у місцевому лісотехнічному коледжі.

У 2015 році Олександр Кравчук добровольцем пішов захищати Батьківщину в зоні антитерористичної операції, служив у Національній гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він без вагань знову став до лав захисників, приєднавшись до Збройних Сил України.

«Олександр був чуйним та відповідальним, хорошим сім’янином. Він казав: “Я йду захищати свою родину, щоб ворог не прийшов сюди”. Сім’я для нього була на першому місці – він робив усе, щоб ми були щасливі, оберігав дітей і мене. Чоловік ніколи не сидів удома – обожнював подорожувати, їздити на риболовлю, постійно перебував у русі, був відмінним водієм. Мав великі плани на майбутнє», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 31-річний молодший сержант Олександр Кравчук загинув на Донеччині 16 січня 2026 року.

В Олександра залишилися дружина, троє дітей та батьки. 

Поховали  військовослужбовця  на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.

… Читати далі

Юрій народився 11 лютого 1988 року у селі Маринин колишнього Березнівського району. Ще у дитячому віці разом із родиною переїхав до Рівного. Навчався у місцевій школі №12, а згодом — у Вищому професійному училищі №1, де здобув фах маляра-штукатура. У мирному житті працював на будівництві за спеціальністю. Доброзичливий, щирий, завжди готовий поділитися останнім —таким Юрія запам’ятали всі, хто його знав. Світла й відкрита людина, він із дитинства захоплювався спортом, особливо карате. Коли розпочалася повномасштабна війна, Юрій одразу виявив бажання стати на захист України, попри те, що за станом здоров’я не проходив строкову військову службу. Тоді йому сказали «чекати», але він не полишав цього наміру. Згодом був призваний за мобілізацією — служив вірно, сумлінно виконував свій обов’язок і до останнього залишався відданим Батьківщині. Рідні згадують його слова: «Хто, як не я? Я не хочу, щоб орки прийшли на нашу землю, на Рівненщину…»
Солдат, стрілець-номер обслуги десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти, захищав Україну з липня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Дольф».
Загинув 27.02.2025 під час виконання бойового завдання у Курській області рф.… Читати далі

Вячеслав Михайлович народився 1 травня 1974 року у селі Балашівка, що на Березнівщині де пройшло все його життя — щире, просте й наповнене любов’ю до рідної землі. Навчався у місцевій школі. У мирному житті працював майстром лісу, а згодом — охоронцем у Балашівському навчально-виховному комплексі.

Ліс був його стихією. Із малих років він ходив знайомими стежками Балашівського лісу і, здавалося, знав кожне дерево, кожну галявину. Любив полювання, природу і все, що дарувало відчуття гармонії й спокою. Веселий, доброзичливий, завжди з історією чи жартом, Вячеслав був душею компанії, мав безліч друзів, легко знаходив спільну мову з кожним. Його цінували за відповідальність, щирість і відкритість.
Солдат, старший стрілець-оператор єгерського батальйону, захищав Україну з червня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Дід» — він був найстаршим серед них, мудрим, спокійним і надійним.
Загинув 15 травня 2024 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.
28 липня 2025 року, у селі Балашівка провели в останню путь Захисника України Краску Вячеслава Михайловича. Заупокійна служба відбулась у Свято- Іоанно-Богословському храмі.… Читати далі

Денис народився 2 жовтня 1993 року в місті Березне, де провів своє дитинство та юність. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Як і більшість молоді з невеликих міст, прагнув підтримати близьких і забезпечити їхнє майбутнє. Закінчивши школу, почав працювати — брався за різну роботу, їздив за кордон на заробітки, аби допомогти родині. Та, де б не перебував, завжди повертався додому — до рідного міста, сім’ї та друзів.
Був доброю, щирою та світлою людиною. Завжди відкритий до спілкування, уважний до інших, готовий підтримати і словом, і ділом. Він залишався гідним сином, турботливим братом і надійним другом. Добре розумівся на будівництві, цінував прості речі, не уникав роботи. Любив відпочинок на природі. У риболовлі знаходив спокій і тишу, що допомагало відволіктися від щоденних справ. У складний для країни час Денис зробив свідомий вибір — стати на захист Батьківщини.
Старший солдат, старший навідник мінометного взводу мотопіхотного батальйону, захищав Україну з листопада 2023 року. Побратими знали його під позивним «Кіпіш». 
Загинув 28 липня 2025 року на Донеччині.  За період служби був нагороджений низкою відзнак за зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань.… Читати далі

Петро Петрович  Стахнюк народився 21 січня 1978 року у селі Бистричі, що на Березнівщині. Навчався у Бистрицькій середній школі, а згодом —  у Рівненському кооперативному технікумі. У 1996–1998 роках проходив строкову військову службу. У юнацькі роки захоплювався спортом, особливо волейболом. Згодом почав цікавитися будівельною справою. Завдяки власній наполегливості та цікавості самостійно, користуючись матеріалами з інтернету, опановував нові практичні навички. Був людиною допитливою й щирою, із глибокою повагою до знань. Любив читати, стежив за новинами, завжди прагнув дізнаватися більше про світ навколо.

 У мирному житті працював на сезонних роботах. Він виріс у багатодітній родині і завжди був поряд із братами та сестрами, підтримував їх і допомагав у будь-яких справах. Рідні займали в його житті особливе місце, а сам Петро ніколи не опускав рук і не втрачав віри, навіть у найскладніші моменти.
Старший матрос Стахнюк Петро Петрович став на захист України у квітні 2022 року. Спочатку служив у складі мобільної вогненевої групи ППО. У січні 2025 року був переведений на посаду майстра відділення технічного забезпечення, згодом — такелажника такелажного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону.… Читати далі