Революція гідності. Війна. Рівненщина

Романович Юрій Дмитрович народився 19 травня 1978 року в селі Яцьковичі, Березнівського району, Рівненської області.      В 1985 році пішов до першого класу Яцьковицької середньої школи І-ІІІ ступенів.
     Під час навчання проявив себе відповідальним, ввічливим, добросовісним, працьовитим учнем. Постійно брав активну участь в трудових справах класу, школи, села. Завжди шанобливо ставився до вчителів, був дружелюбний з однокласниками, старався допомагати старшим. Рано залишився без матері. Після закінчення школи, в 1995 році, вступив до Корецького ПТУ і здобув професію тракториста.

З 1996 по 1998 рік проходив строкову військову службу. В свій час працював в місцевому колгоспі «Мир» та лісорубом в Яцьковицькому лісництві Соснівського лісового господарства. У мирний час Юрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним чоловіком, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Захоплювався технікою, ремонтом тракторів, любив тварин.
          Захищав Україну від московських окупантів. З вересня 2023 року перебував у лавах танкового батальйону в Сумській, Донецькій та Миколаївській  областях 
   Фізичні та психічні навантаження військової служби підірвали здоров’я українського воїна. 22 лютого 2025 року під час лікування у Березнівській центральній міській лікарні Юрій Дмитрович помер. … Читати далі

Дмитро народився 7 листопада 1991 року в селі Зірне, що на Березнівщині де й проживав. Навчався у Зірненській ЗОШ І-ІІІ ступенів.Після закінчення навчання працював на сезонних роботах, як і більшість місцевої молоді. Запальний, рішучий, незламний — таким був Дмитро. Він не терпів несправедливості, був людиною честі, завжди стояв за своїх — і на фронті, і в житті. Йшов першим, рвався в бій, не терпів зволікань і не знав дороги назад. У його характері поєднувались внутрішня сила, відданість і безстрашність. Дмитро був вірний присязі та Україні, і щоденно доводив свою любов до Батьківщини не словами, а вчинками.
У квітні 2022 року добровільно став на захист України, обравши шлях воїна у найважчі для країни часи. Молодший сержант, сапер інженерно-саперного відділення механізованого батальйону, отримав два поранення під час служби, але після кожного з них мужньо повертався на передову — туди, де був найбільш потрібен. Побратими знали його під позивним «Покемон».
Загинув 16 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

У Дмитра залишились мама Тетяна Миколаївна, тато Олександр Ілліч, сестри – Ірина і Наталія, а також п’ятнадцятирічний син Олександр та його мама Тетяна.… Читати далі

Андрій  Свита  народився 11 січня 1997 року у селі Вільхівка, що на Березнівщині де і проживав. Навчався у Грушівській ЗОШ І-ІІ ступенів, а згодом у Березнівському НВК «ЗОШ- інтернат І-ІІІ ступенів – міжшкільний навчально – виробничий комбінат». У мирний час працював на місцевих підприємствах, а також виїжджав на сезонні заробітки за кордон.

Андрій був щирою, доброю і відвертою людиною. Не любив багато говорити, але завжди тримав слово. Його поважали за прямоту, чесність і справедливість — він завжди стояв на боці правди. Мав спокійний і врівноважений характер, захоплювався спортом і цікавився технікою. Саме таким — спокійним, надійним і справжнім — його запам’ятали рідні та друзі.

Старший солдат, старший стрілець стрілецької роти, захищав Україну із серпня 2022 року. Побратими знали його під позивним «Глаз». Загинув 26 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

26 травня 2025 року, у рідному селі Вільхівка рідні, друзі, побратими та жителі громади попрощалися із Захисником України — Свитою Андрієм Олександровичем.… Читати далі

   Віталій народився 22 березня 1994 року в місті Березне, де й проживав. Навчався у Березнівській ЗОШ № 2, а згодом – у Березнівському ВПУ, де здобув фах слюсаря-ремонтника (швейне виробництво). У мирному житті працював на місцевих підприємствах, що виготовляють металопластикові конструкції та покрівельні матеріали.

Відповідальний, доброзичливий, позитивний — він був тим, на кого завжди можна було покластися. Спокійний, виважений та щирий, з добрим серцем і світлим розумом. Не уникав труднощів, завжди діяв чесно та віддано — як у повсякденні, так і на фронті. Для рідних він був опорою — турботливим сином і братом, люблячим чоловіком та батьком.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти, Віталій Корицький захищав Батьківщину з листопада 2024 року.

Вірний присязі та Україні, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 11 травня 2025 року на Харківщині.

Поховали Захисника на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» — поруч із земляками, які віддали своє життя за Україну.

У Віталія залишились мама Оксана Яківна, дружина Анна, дві донечки – Аліса та Злата, а також сестра Марія.… Читати далі

Олександр народився 14 вересня 1999 року в селі Грушівка Березнівської міської територіальної громади, де і проживав.   З 2006 по 2015 рік навчався у місцевій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, а у період з 2015 по 2019 рік – у Рівненському економіко-гуманітарному коледжі, де здобув спеціальність  техніка обчислювального центру.  З 2019 по 2021 рік навчався  в Національному університеті водного господарства та природокористування, де отримав диплом бакалавра за спеціальністю «інформаційні системи та технології». Працював в компанії «Нова пошта», ПрАТ «Київстар» та на сезонних роботах.  

Навчаючись у школі Олександр брав участь у загальношкільних заходах та спортивних змаганнях. Рідні, друзі та вчителі згадують Олександра як світлу та добру людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не залишалася осторонь. Завжди приходив на допомогу, був відкритим та чуйним. Постійно допомагав батькам, був їхньою опорою.  

Олександр Козачок захищав Україну з 30 вересня 2024 року   у відділенні ударних безпілотних авіаційних комплексів на посаді водія-електрика.

Вірний військовій присязі, Олександр загинув 03 травня 2025 року після обстрілу позицій у Харківській області.… Читати далі

Олександр народився 17 березня 1998 року в селі Чорнобаївка Херсонської області. В молодших класах навчався в Чорнобаївській загальноосвітній школі, а годом у Херсонській
загальноосвітній школі-інтернат 1-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка. У 2016 році закінчив Професійно-морський ліцей Херсонської державної морської академії і здобув професію моторист (машиніст) другого класу, матрос другого класу. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Як внутрішньо-переміщена особа з Херсонської області, Олександр з серпня 2022 року проживав в місті Березне Рівненського району Рівненської області, де познайомився із своєю дружиною Аделіною з села Городище. В шлюбі народилася донечка Теона, 2024 року народження. Солдат, Бутько Олександр Петрович мобілізований у лютому 2023 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Його життя обірвалося 16 січня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області.

23 січня 2025 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з
тілом Захисника, який мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу і незалежність від московських окупантів. Йому назавжди залишиться 26 років.… Читати далі

Віталій Бурич народився 23 лютого 1987 року в селі Білка що на Березнівщині. З 1993 по 2002 рік навчався у Білківській неповній середній школі. Продовжив навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. У мирний час працював на будівельних роботах. Був опорою для матері,
допомагав по господарству.  
З жовтня 2023 року Віталій перебував у лавах Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у боях з московськими окупантами на Куп’янському
напрямку. Захисник перебував вдома на реабілітації після поранення, отриманого на передовій. Життя Віталія раптово обірвалося внаслідок різкого
ускладнення здоров’я.
28 жовтня 2024 року Віталій помер. Заупокійна служба за Захисником відбулася у Свято-Дмитрівському храмі села Білка.
У полеглого Захисника залишилися мати – Ніна Іванівна, брат Олександр та сестра Наталія.

… Читати далі

Андрій народився 26 березня 1988 року в селі Зірне Березнівської терторіальної громади. В молодших класах навчався в Зірненській загальноосвітній школі, а згодом у Березнівському агротехнічному ліцеї-інтернаті. У 2006 році здобув професію столяр будівельник, верстатник деревообробних верстатів, паркетник в Костопільському будівельно-технологічному технікумі Національного університету водного господарства та природокористування. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Любив риболовлю, футбол.

09 вересня 2024 року солдат Андрій Малишко був призваний на військову службу по мобілізації. Пройшовши з 23 вересня по 25 жовтня 2024 року курс базової загальновійськової підготовки у Франції, став стрільцем механізованого батальйону.

02 грудня 2024 року воїн загинув на Луганщині від смертельних поранень.

06 грудня 2024 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий  кортеж з тілом Андрія Малишка. У Свято-Пантелеймонівському храмі УПЦ відбулася заупокійна служба.

Поховали Андрія зі всіма військовими почестями на кладовищі в селі Зірне. 

Публікації про Малишка А.

“Відданий син України, щирий патріот – саме таким був Андрій Малишко, якого Березнівська громада сьогодні провела в останню земну дорогу. У пам’яті всіх, хто знав Андрія, він залишиться вірним Захисником.

… Читати далі

Прокопчук Борис Георгійович народився 14 серпня 1974 року у селі Яблунне Березнівського району. Мати Валентина Олексіївна в 1984 році з трьома малолітніми дітьми виїхала в село Щербані Вознесенського району Миколаївської області, де минули дитячі роки та юність Бориса. Хлопець зростав розумним, допитливим, веселим та працьовитим.

З 1981 року Борис навчався три роки в місцевій Яблунівській восьмирічній школі, з 1984 року по 1991 рік – в Щербанській середній школі та в 1991 році закінчив Щербанівську автошколу.

З 1992 по 1997 рік працював в місцевій агрофірмі «Щербані».

Борис часто приїздив в рідне село Яблунне, де познайомився з своєю дружиною Марією і в 2001 році одружився. Придбали будинок в селі Яблунне. В шлюбі народилося дві доньки. Борис працював на сезонних роботах будівельником, вмів майстерно виконати різні ремонтно-будівельні роботи. Багато часу проводив з книжками, бо дуже любив читати. Ходив в ліс на “тихе полювання”. Був хорошим батьком, сином, братом, другом.

Борис Георгійович став на захист України 26 лютого 2022 року.

Служив старшим стрільцем -оператором механізованої роти.… Читати далі

Лаврентьєв Богдан Романович народився 19 березня 2001 року у селі Зірне Березнівської територіальної громади.

З 2007 по 2015  рік навчався у Зірненській  загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Навчався у Рівненському технічному фаховому коледжі, де здобув спеціальність «Галузеве машинобудування», а після закінчення вступив до Європейського університету.

З 2022 по 2023  роки працював переважно на сезонних роботах.

З березня 2023 року до липня 2024 року капрал поліції Лаврентьєв Богдан Романович проходив службу на посаді поліцейського взводу №2 роти №4 штурмового батальйону №1  Луганськ-1   імені Героя України Сергія Губанова полку української поліції  особливого призначення  №3 окремої штурмової бригади  «Лють».

12 липня 2023 року  був відряджений  до Донецької та Луганської областей для виконання бойових завдань.

12 вересня 2023 року, в ході бойових дій в районі населеного пункту  Курдюмівка Бахмутськго району  Донецької області під час артилерійського мінометного обстрілу  від розриву снаряду  Богдан отримав вибухову травму  та поранення лівого плеча.

19 квітня 2024 року нагороджений медаллю «Ветеран війни» та присвоєно статус «Учасник бойових дій».

Після поранення Богдан почав влаштовувати своє цивільне життя, але ……

15 грудня 2024 року загинув у страшній  автокатастрофі на Львівщині.… Читати далі