Гощанська територіальна громада

Грищенко Вадим Леонідович народився 25 травня 1983 року в м. Житомирі. Закінчив одну з місцевих шкіл. Рано почав працювати, всіляко намагаючись допомогти родині. 2002 року одружився із гощанкою Іриною, тодішньою студенткою агроекологічного університету, після чого переїхав до Гощі, яка стала для чоловіка другою домівкою. У липні 2003 року в подружжя народилася донька Вероніка. Вадим був люблячим батьком, хорошим чоловіком. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Також був вправним кулінаром, хорошим господарем, майстерно справляючись із будь-якою роботою. Тривалий час займався підприємницькою діяльністю, працюючи на ринку, часто їздив на роботу в Київ, Польщу. Надзвичайно любив подорожувати, читати книги, рибалити.

У липні 2022 року Вадима призвали на військову службу. Не вагаючись, чоловік вирушив до Житомира, а звідти – на навчання до Англії. Після повернення, 24 серпня, був зарахований до особового складу військової частини А1126, що розташована в смт Гвардійське. Звання – старший стрілець 9 парашутно- десантної роти 3 парашутно- десантного батальйону.

Старший солдат 3-го парашутно-десантного батальйону Вадим Вадим Грищенко загинув 25 жовтня в районі села Новосадове Краматорського району Донецької області.… Читати далі

Осадчук Петро Михайлович народився 31 жовтня 1995 року   в Харкові. Після аварії на ЧАЕС , молода сім’я  змушена була виїхати в Молдову . Зголом мама .повернулась на Батьківщину до рідної хати – у Воскодави..Петро навчався у Воскодавській ЗОШ І-ІІІ ст  Після закінчення школи юнак вступив до Соснівського професійного ліцею, де здобув професію маляра-штукатура. Працював полірувальником-шліфувальником виробів із природного каменю у місцевого підприємця, де з виготовлялися пам’ятники.

. В армії не служив. У молодого кароокого хлопця була наречена Ельвіра, з якою він мріяв одружитись, побудувати великий будинок на ділянці, де вже посадив із двадцять  плодових дерев. Але не склалось….

10 серпня 2022 року Петро як справжній патріот своєї країни пішов добровольцем  охороняти державні кордони від ворога.

9 січня під час виконання бойового завдання кулеметник Державної прикордонної служби України отримав несумісні з життям поранення у Соледарі Донецької області. Йому було лише 28.

Похоронений герой у селі Воскодави.

… Читати далі

Степанюк Іван Миколайович народився 17 січня 1976 року в селі Річиця. Іван був третьою дитиною у сім’ї. Синів мама ростила сама.

1983 року хлопець пішов до першого класу Річицької школи. Після закінчення школи, здобув омріяну професію тракториста в Корецькому СПТУ-24. Досягнувши повноліття, Іван став до лав армії. Згодом повернувся до рідного села і  працював у місцевому колгоспі «Червоний партизан», а потім – різноробочим у с. Любомирці.

2 березня 2022 року він добровольцем став на захист Батьківщини. Був розвідником-мінером групи спеціальної розвідки Збройних сил України у складі підрозділу морської піхоти. Зранку 6 січня ще вітав друзів і знайомих із прийдешнім святом Різдва, а вже ввечері всю Річицю облетіла страшна звістка: не стало Ваника (так називали його в селі). Герой загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кузьмине Сєверодонецького району. Вдома залишилась самотньою старенька матуся.

Поховали Героя на місцевому кладовищі в Річиці з усіма почестями.

… Читати далі

Твердюк Борис Миколайович народився 2 червня 1968 року в с. Воскодави. Після закінчення місцевої школи здобув професію слюсаря в Рівненському училищі № 10. Далі була строкова служба в ЗСУ, яку проходив в Угорщині за спеціальністю радіоперехоплення і пеленгування радіотелефонної передачі.

Після повернення додому працював на заводі «РівнеАзот», згодом на Гощанському маслозаводі. Дуже любив збирати гриби, грати у футбол, був членом команди «Горинь». Після одруження переїхав жити в місто Рівне. У молодого подружжя народився син Микола. Згодом Борис став майстром із ремонтних робіт. . Коли почалася війна, Бориса мобілізували 15 березня 2022 року. Після підготовки на військовому полігоні, Борис Миколайович був зарахований в особовий склад 68 окремої єгерської бригади. І вже влітку боронив цілісність України на Сході.

24 січня 2023 року. відбувся сильний бій з ворогом. Борис Твердюк загинув поблизу с. Павлівка Донецької області.

Похоронений Герой у с. Воскодави за всіма почестями.

Публікації про Твердюка Б.

На Гощанщині попрощалися із Захисником Борисом Твердюком

Прощання з Героєм відбулося в Рівному, згодом кортеж з тілом загиблого прибув на площу Героїв Майдану в Гощу.… Читати далі

Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району.   Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.

Олександр мав чудову рису він був дуже хорошим батьком, разом з донькою Анастасією з дитинства, вони не лише їздили на стрільби, але і на спідвей, футбольні матчі, спортивні тренування, оскільки Олександр дуже любив природу то вони з донькою часто їздили за місто.

Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.

Йому назавжди буде – лише 41 рік.

Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів

Публікації про Горисюка О.

Баюн Вячеслав народився 19 вересня 1970 року в селі Вовкошів Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Закінчив місцеву школу. Після школи вступив в Рівненський сільськогосподарський технікум, але залишив навчання заради служби в армії, під час якої отримав звання «старший сержант».

Після служби в армії одружився та переїхав жити в село Симонів Гощанської громади Рівненського району, де народилася дочка.

Захоплювався ковальським мистецтвом та тривалий період працював в цій сфері. Пізніше – різноробочим на підприємствах харчової промисловості. Перед початком війни працював за кордоном.

27 лютого 2022 року добровільно пішов до військомату та підписав контракт. Служив в 94-й бригаді, виконуючи обов’язки гранатометника.

Помер на службі 7 травня 2022 року в смт Ірдинь Черкаської області.

Похований в селі Симонів.

У загиблого залишились дружина та дочка.… Читати далі

Карпець Євген народився 26 березня 2001 року в селищі міського типу Гощі. З 2002 року сім’я переїжджає жити в село Франівку.

В 2007 році пішов до першого класу Симонівської ЗОШ І-ІІ ступенів, згодом перейшов до Гощанської ЗОШ І-ІІ ступенів, котру закінчив у 2016 році (дев’ять класів).

З вересня 2016 року, протягом трьох років навчався в Острозькому державно-технічному навчальному закладі «Острозьке вище професійне училище», де здобув професію кухар-кондитер. Закінчив заклад 27 червня 2019 року.

Недовгий час (3 місяці) працював згідно набутого фаху в одному з харчових закладів міста Рівного.

Восени 2019 року був призваний до лав Збройних Сил України. В цьому ж році підписав контракт на військову службу тривалістю на три роки. Сапер військової частини м. Яворів Львівської області.

З весни 2020 року перебував в зоні ООС на сході України.

З перших днів російського вторгнення служив бійцем-сапером.  Загинув захисник України 5 травня 2022 р. внаслідок масового артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Золоте в Луганській області.

Поховали Євгена на верхньому кладовищі с.… Читати далі

Снаговський Віктор Валерійович народився 26 жовтня 1974 року.

Був учасником АТО у 2015-2016 роках, перебував на передовій лінії оборони кордонів України.

24 лютого 2022 року, в перший день російсько-української війни, Віктор Валерійович добровільно вступив в ряди територіальної оборони, а вже наприкінці травня він знову повертається на Схід, де бере безпосередню участь у воєнних діях.

Загинув Віктор 5 серпня під час виконання бойового завдання в районі міста Соледар Донецької області.

10 серпня Гощанська громада  попрощалась із загиблим захисником України Віктором Снаговським.

У нього залишились двоє дітей, матір, брати.… Читати далі

Гупалюк Сергій народився 7-го березня 1979 року. Житель села Франівка Гощанської громади Рівненського району.

У 1994 році закінчив загальноосвітню школу села Франівка і вступив у Корецьку автомобільну школу, де отримав посвідчення водія та посвідчення тракториста-машиніста.

У 1999 році отримав спеціальність автослюсаря у Рівненському облавтонаучкомбінаті. З 2000 року навчався в Рівненському ПТУ-10 і отримав розряд електрозварювальника.

У 2007 році здобув освіту юриста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Останнє місце роботи  ТОВ «Рівненська дистрибуційна компанія».

Сергій пішов добровольцем і був мобілізований солдатом-кулеметником 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня 2022 року.

Похований 16 березня 2022 року в селі Франівці Гощанської громади.

У Сергія залишилося троє дітей: двоє синочків (7 і 8 років) та доросла дочка (20 років).

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гупалюка Сергія Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Довгополюк Леонід народився 1 листопада 1962 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

Після закінчення середньої школи пройшов навчання в Корецькій автомобільній школі, де отримав посвідчення водія. Розпочав свою трудову діяльність у Федорівському колгоспі «Більшовик», а після перейменування «Нива». Працював механіком, водієм. Звідси відправився на строкову службу в армію.

Після повернення в рідне село створив сім’ю. Деякий час працював водієм-«далекобійником» у Клевані, а згодом – у приватного підприємця.

В 2015 р. добровольцем пішов на війну, перебував у зоні проведення АТО на Донеччині, де ремонтував військову техніку. Згодом підписав контракт і до 27 грудня 2021 року захищав східні кордони нашої держави.

Коли 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабний наступ на Україну, Леонід Васильович одразу вирішив, що повертається на службу.

Загинув 6 березня 2022 року під час бою з російськими окупантами.

10 березня 2022 року Гощанська громада попрощалася з Героєм Леонідом Довгополюком.

Указом Президента України від 16 березня 2022 року № 140/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Довгополюка Леоніда Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі