Корнинська територіальна громада

Сирота Андрій Любомирович народився 27 січня 1994 року в селі Корнин. Тут минуло його дитинство, тут він пішов до школи, зробив перші кроки у доросле життя.

Навчався у Корнинському ліцеї імені Романа Петровича Свіржевського, де проявляв себе як щирий, доброзичливий, активний учень, мав багато друзів, любив спорт, особливо футбол та бокс.

Андрій змалку любив природу, ліс, збирання грибів. А найбільшою захоплюючою справою було рибалити та ловити раків, також захоплювався колекціюванням старовинних монет.

Після закінчення школи здобув професію електрозварювальника, реставратора кузовів. Згодом почав займатися будівництвом. Працював у будівельній сфері в Києві та Київській області.

В 2019 році Андрій створив сім’ю. Разом з дружиною виховував двох дітей – донечку Дарину та синочка Давида. Він був люблячим батьком, проводив багато часу з дітьми, навчав їх грати у футбол, їздити на велосипеді, плавати. Родина була для нього найбільшою цінністю.

7 листопада 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України.Пройшов навчання, після чого служив стрільцем-санітаром в 5-ій окремій механізованій бригаді військової частини А 4594.

Він чесно і самовіддано виконував свій військовий обов’язок.… Читати далі

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Тарас Анатолійович Хмель народився 4 лютого1977 року в селі Порозове Рівненського району Рівненської області.

Спершу навчався в Колоденському ліцеї, згодом родина переїхала і Тарас продовжив навчання у селі Тайкури.

10-11 класи закінчував в Колоденському ліцеї. Після школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобував фах на механічній кафедрі.

Строкову службу проходив у Президентському полку Національної Гвардії України. Після повернення додому створив сім’ю: одружився з Наталією, разом виховували двох донечок.

Був добрим, чесним і справедливим. Ніколи не мирився з несправедливістю, відстоював правду – як для себе, так і для інших. У будь-якій ситуації залишався прямим, рішучим і відповідальним.

Більшу частину життя присвятив будівництву. Їздив на заробітки. Тараса знали і поважали як працьовитого та надійного чоловіка. Навіть жартували: “Синій ніс, червоні очі – то Хмеля ідуть робочі”.

З початку повномаштабного вторгнення Тарас не залишався осторонь – став на захист рідної землі, спершу допомагав на блокпостах, а вже з березня 2022 року був мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Попри наявну інвалідність і вмовляння рідних залишитись дома, Тарас пішов на передову свідомо.… Читати далі

Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.

На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі

Каменчук Дмитро Васильович народився в місті Рівне 17 червня 1975 року в родині вчителів. Батьки, Зоя Миколаївна та Василь Кирилович виростили і виховали гідного сина, люблячого батька та патріота України з великої літери.

Все життя проживав в селі Колоденка. Дмитро навчався в Колоденській середній школі. Після закінчення якої вступив у Чернігівський юридичний технікум, де здобув освіту в сфері права.

У 1994 році був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив строкову службу в аеромобільних військах у 95-ій десантно-штурмовій бригаді міста Житомир. Був демобілізований в1996 році у званні молодший сержант.

Повернувшись додому розпочав свій трудовий шлях у Рівненській податковій інспекції оперативним співробітником. Також працював у Корнинській сільській раді, у різних комерційних структурах та був найманим робітником.

Був одружений, має синів Миколу та Олександра, дочку Софію.

Дмитро був справжнім патріотом, щиро любив Україну і тому, на початку повномасштабного вторгення, не вагаючись, пішов до військомату. Очікуючи повістку, брав участь у спорудженні блокпостів. На фронт пішов добровольцем 8 березня 2022 року. Служив у складі четвертої окремої танкової бригади на Запорізькому, Донецькому та Дніпропетровському напрямках.Брав… Читати далі