Андріюк Олег Богданович (05.02.1973 – 29.10.2024)

Фото. Портрет Андріюка Олега Богдановича

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Хільчук Тарас Васильович (15.03.1982-14.02.2023)

Фото - портрет. Хільчук Тарас Васильович з села Корнин
Хільчук Тарас Васильович  народився 15 березня 1982 року у селі Корнин, навчався у місцевій школі, згодом вступив у Квасилівське професійно-технічне училище на спеціальність електрозварювальник, досягнувши повноліття, проходив військову службу у ракетних військах. Повернувшись, викладав, навчав дітей майстерності зварювання у тому ж Квасилівському професійно-технічному училищі. Пізніше і до 24 лютого 2022 року працював у приватній фірмі у місті Рівне – електрозварювальним.
Від початку повномасштабного російського вторгнення Тарас не міг бути осторонь подій, 28 лютого 2022 року пішов ДОБРОВОЛЬЦЕМ до 14 батальйону міста Рівне, пізніше був переведений до міста Конотоп Сумської області.
З грудня 2022 року брав участь в бойових діях Донецької області Бахмутського району. За цей рік служби Тарасу неодноразово вручали грамоти та подяки за бездоганну службу, значний особистий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілісності української держави, за патріотизм, мужність, високий, моральний і бойовий дух, професіоналізм та високі досягнення у захисті суверенітету, територіальної цілісності України.
Був одружений. На первістка з дружиною чекали 17 років. 
 
Тарас Васильович Хільчук, кулеметник 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 14 окремого стрілецького батальйону.
… Читати далі

Костюк Віталій Ігорович (30. 07.1990-10.07.2023)

Фото Костюка Віталія Ігоровича
Віталій Ігорович Костюк народився у селі Корнин 30 липня 1990 року, навчався у Рівненському ліцеї, після поступив у Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю хореограф сучасного танцію. Йому настільки подобались танці, що він став професіоналом у цьому напрямку, здобував переможні місця та представляв нашу країну та Рівненщину і за кордоном. Також оволодів майстерністю із боротьби – був кандидатом у майстри спорту Федерації кікбоксингу БУДОКАН.
Віталій був завжди з посмішкою, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Надзвичайно любив та тішився успіхами своєї племінниці, похресниці. Мав багато друзів та був “душею компанії”,  його вважали  опорою, з ним  часто радилися та прислухалися до його порад . Неодружений.
 
Від дня повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Віталій не був осторонь подій, у лиху годину для країни не сховався від випробувань, відразу допомагав волонтерам, а згодом влітку 2022 року добровільно вступив у лави Збройних Сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.
… Читати далі

Хмель Тарас Анатолійович (04.02.1977-28.07.2025)

Тарас Анатолійович Хмель народився 4 лютого1977 року в селі Порозове Рівненського району Рівненської області.

Спершу навчався в Колоденському ліцеї, згодом родина переїхала і Тарас продовжив навчання у селі Тайкури.

10-11 класи закінчував в Колоденському ліцеї. Після школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобував фах на механічній кафедрі.

Строкову службу проходив у Президентському полку Національної Гвардії України. Після повернення додому створив сім’ю: одружився з Наталією, разом виховували двох донечок.

Був добрим, чесним і справедливим. Ніколи не мирився з несправедливістю, відстоював правду – як для себе, так і для інших. У будь-якій ситуації залишався прямим, рішучим і відповідальним.

Більшу частину життя присвятив будівництву. Їздив на заробітки. Тараса знали і поважали як працьовитого та надійного чоловіка. Навіть жартували: “Синій ніс, червоні очі – то Хмеля ідуть робочі”.

З початку повномаштабного вторгнення Тарас не залишався осторонь – став на захист рідної землі, спершу допомагав на блокпостах, а вже з березня 2022 року був мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Попри наявну інвалідність і вмовляння рідних залишитись дома, Тарас пішов на передову свідомо.… Читати далі

Коспа Микола Михайлович, позивний “Продюсер” (29.08.2001-29.09.2023)

Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.

На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі