Корнинська територіальна громада – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Демчук Віктор Євгенович (25.11.1967-28.02.2026)

Віктор Демчук народився 25 листопада 1967 року в селі Колоденка Рівненського району. Навчався у 9-й школі, а згодом здобув фах наладчика у місцевому училищі.

Після строкової служби в армії працював на «Рівнеазоті», згодом був приватним підприємцем. У березні 2022 року Віктор Демчук добровільно став на захист Батьківщини.

Чоловік пройшов багато гарячих напрямків фронту: брав участь у боях поблизу Мар’їнки та Покровська на Донеччині. Отримав поранення на Куп’янському напрямку, але повернувся на службу.

«Йому було важко – так само, як і всім, але він не покидав своїх побратимів. Віктор був доброю людиною, дуже любив свою сім’ю. У вільний час майстрував вироби з дерева. На початку повномасштабного вторгнення виготовляв лавочки для бомбосховища в Рівному. Наш син зараз продовжує захищати Україну», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 58-річний старший сержант помер 28 лютого 2026 року у Дніпропетровській області.

У Віктора залишилися дружина, двоє дітей та троє онуків.

Зима Володимир Володимирович (28.05.1987-17.04.2026)

Володимир Зима народився 28 травня 1987 року в селі Корнин Рівненського району. Навчався у місцевій школі, а після здобуття середньої освіти приєднався до лав Збройних сил України – проходив службу в аеромобільно-десантних військах.

Згодом чоловік повернувся до цивільного життя: працював у столярному цеху в селищі Квасилів. Він був майстром своєї справи – людиною праці, яка понад усе цінувала чесність і відповідальність.

Коли над Україною нависла загроза, старший солдат Володимир Зима став на захист територіальної цілісності нашої держави.

Виконуючи свій військовий обов’язок до останнього подиху, виявивши героїзм та відданість народу України, 17 квітня 2026 року старший солдат Володимир Зима загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогригорівка Краматорського району Донецької області.

«Для своєї дитини та близьких він завжди був турботливим, добрим і хазяйновитим чоловіком, надійною опорою та люблячим батьком. Хоча життєві дороги з дружиною згодом розійшлися, Володимир до останнього дня підтримував тісний зв’язок із родиною, залишаючись справжнім другом та помічником», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Володимир Зима загинув 17 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Сирота Андрій Любомирович (27.01.1994-11.01.2025)

Фото-портрет. Сирота Андрій Любомирович із села Корнина.

Сирота Андрій Любомирович народився 27 січня 1994 року в селі Корнин. Тут минуло його дитинство, тут він пішов до школи, зробив перші кроки у доросле життя.

Навчався у Корнинському ліцеї імені Романа Петровича Свіржевського, де проявляв себе як щирий, доброзичливий, активний учень, мав багато друзів, любив спорт, особливо футбол та бокс.

Андрій змалку любив природу, ліс, збирання грибів. А найбільшою захоплюючою справою було рибалити та ловити раків, також захоплювався колекціюванням старовинних монет.

Після закінчення школи здобув професію електрозварювальника, реставратора кузовів. Згодом почав займатися будівництвом. Працював у будівельній сфері в Києві та Київській області.

В 2019 році Андрій створив сім’ю. Разом з дружиною виховував двох дітей – донечку Дарину та синочка Давида. Він був люблячим батьком, проводив багато часу з дітьми, навчав їх грати у футбол, їздити на велосипеді, плавати. Родина була для нього найбільшою цінністю.

7 листопада 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України.Пройшов навчання, після чого служив стрільцем-санітаром в 5-ій окремій механізованій бригаді військової частини А 4594.

Він чесно і самовіддано виконував свій військовий обов’язок.… Читати далі

Андріюк Олег Богданович (05.02.1973 – 29.10.2024)

Фото. Портрет Андріюка Олега Богдановича

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Хільчук Тарас Васильович (15.03.1982-14.02.2023)

Фото - портрет. Хільчук Тарас Васильович з села Корнин

Хільчук Тарас Васильович народився 15 березня 1982 року у селі Корнин, навчався у місцевій школі, згодом вступив у Квасилівське професійно-технічне училище на спеціальність електрозварювальник, досягнувши повноліття, проходив військову службу у ракетних військах. Повернувшись, викладав, навчав дітей майстерності зварювання у тому ж Квасилівському професійно-технічному училищі. Пізніше і до 24 лютого 2022 року працював у приватній фірмі у місті Рівне – електрозварювальним.

Від початку повномасштабного російського вторгнення Тарас не міг бути осторонь подій, 28 лютого 2022 року пішов ДОБРОВОЛЬЦЕМ до 14 батальйону міста Рівне, пізніше був переведений до міста Конотоп Сумської області.

З грудня 2022 року брав участь в бойових діях Донецької області Бахмутського району. За цей рік служби Тарасу неодноразово вручали грамоти та подяки за бездоганну службу, значний особистий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілісності української держави, за патріотизм, мужність, високий, моральний і бойовий дух, професіоналізм та високі досягнення у захисті суверенітету, територіальної цілісності України.

Був одружений. На первістка з дружиною чекали 17 років.

Тарас Васильович Хільчук, кулеметник 1-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 14 окремого стрілецького батальйону.

Костюк Віталій Ігорович (30.07.1990-10.07.2023)

Віталій Ігорович Костюк народився у селі Корнин 30 липня 1990 року, навчався у Рівненському ліцеї, після поступив у Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю хореограф сучасного танцію. Йому настільки подобались танці, що він став професіоналом у цьому напрямку, здобував переможні місця та представляв нашу країну та Рівненщину і за кордоном. Також оволодів майстерністю із боротьби – був кандидатом у майстри спорту Федерації кікбоксингу БУДОКАН.

Віталій був завжди з посмішкою, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє. Надзвичайно любив та тішився успіхами своєї племінниці, похресниці. Мав багато друзів та був “душею компанії”, його вважали опорою, з ним часто радилися та прислухалися до його порад . Неодружений.

Від дня повномасштабного вторгнення підлого ворога на територію України, Віталій не був осторонь подій, у лиху годину для країни не сховався від випробувань, відразу допомагав волонтерам, а згодом влітку 2022 року добровільно вступив у лави Збройних Сил України, задля вільного та незалежного життя на рідній землі.

Хмель Тарас Анатолійович (04.02.1977-28.07.2025)

Тарас Анатолійович Хмель народився 4 лютого1977 року в селі Порозове Рівненського району Рівненської області.

Спершу навчався в Колоденському ліцеї, згодом родина переїхала і Тарас продовжив навчання у селі Тайкури.

10-11 класи закінчував в Колоденському ліцеї. Після школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобував фах на механічній кафедрі.

Строкову службу проходив у Президентському полку Національної Гвардії України. Після повернення додому створив сім’ю: одружився з Наталією, разом виховували двох донечок.

Був добрим, чесним і справедливим. Ніколи не мирився з несправедливістю, відстоював правду – як для себе, так і для інших. У будь-якій ситуації залишався прямим, рішучим і відповідальним.

Більшу частину життя присвятив будівництву. Їздив на заробітки. Тараса знали і поважали як працьовитого та надійного чоловіка. Навіть жартували: “Синій ніс, червоні очі – то Хмеля ідуть робочі”.

З початку повномаштабного вторгнення Тарас не залишався осторонь – став на захист рідної землі, спершу допомагав на блокпостах, а вже з березня 2022 року був мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Попри наявну інвалідність і вмовляння рідних залишитись дома, Тарас пішов на передову свідомо.… Читати далі

Коспа Микола Михайлович, позивний “Продюсер” (29.08.2001-29.09.2023)

Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.

На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі

Каменчук Дмитро Васильович (17.06.1975 -23.01.2024)

Каменчук Дмитро Васильович народився в місті Рівне 17 червня 1975 року в родині вчителів. Батьки, Зоя Миколаївна та Василь Кирилович виростили і виховали гідного сина, люблячого батька та патріота України з великої літери.

Все життя проживав в селі Колоденка. Дмитро навчався в Колоденській середній школі. Після закінчення якої вступив у Чернігівський юридичний технікум, де здобув освіту в сфері права.

У 1994 році був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив строкову службу в аеромобільних військах у 95-ій десантно-штурмовій бригаді міста Житомир. Був демобілізований в1996 році у званні молодший сержант.

Повернувшись додому розпочав свій трудовий шлях у Рівненській податковій інспекції оперативним співробітником. Також працював у Корнинській сільській раді, у різних комерційних структурах та був найманим робітником.

Був одружений, має синів Миколу та Олександра, дочку Софію.

Дмитро був справжнім патріотом, щиро любив Україну і тому, на початку повномасштабного вторгення, не вагаючись, пішов до військомату. Очікуючи повістку, брав участь у спорудженні блокпостів. На фронт пішов добровольцем 8 березня 2022 року. Служив у складі четвертої окремої танкової бригади на Запорізькому, Донецькому та Дніпропетровському напрямках.Брав… Читати далі