Революція гідності. Війна. Рівненщина

Олександр Подвишенний  народився 14 липня 1993 року в Рівному. Навчався в школі №11. Закінчив педагогічний ліцей при Рівненському державному педагогічному університеті.Навчався в Острозькій академії. Був випускником факультету “Літературна творчість” Після завершення магістратури навчався в аспірантурі Острозької академії, досліджуючи творчість Уласа Самчука. Брав участь у Революції Гідності та у складі Добровольчого Українського корпусу в антитерористичній операції на сході України. Поет, науковець та військовий з Рівного .  

У доробку поета було дві збірки віршів — “Горизонталі” та “Зажурена ліра”, яка вийшла у 2019 році в рівненському видавництві “Волинські обереги”. Також Подвишенний цікавився журналістикою: на сайті “Горинь.інфо” публікував свої суспільно-політичні матеріали, а також працював позаштатним кореспондентом всеукраїнської газети “День”

Олександр Подвишенний був учасником Революції Гідності .На початку 2018 року Олександр став в.о. керівника рівненської міської організації політпартії «Правий сектор», а восени того ж року очолив обласний осередок «Правого сектору». Він приєднався до сил територіальної оборони на початку 2022 року, ще до повномасштабного вторгнення. Був командиром стрілецької роти 56-го батальйону територіальної оборони. З початку повномасштабного вторгнення обороняв північний кордон України поблизу Часового Яру та в Кринках.… Детальніше

Олег Удодик народився 17 листопада 1970 року. Навчався у Рівненському ліцеї №13. Після школи закінчив професійно-технічне училище №10, а згодом здобув освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Менеджмент».

З 1987 по 1992 рік займався парашутним спортом у Рівненському авіаційно-спортивному клубі «ТСО» у Вороневі. Виконав 1556 стрибків із парашутом.

У 1989–1990 роках проходив строкову військову службу у десантно-штурмових військах Прибалтійського військового округу в Ризі. Був у складі восьми найкращих парашутистів-десантників округу.

Після служби у 1992 році працював електриком на підприємстві «Азот». Із 1993 року — на підприємстві ТОП ВТП «Агропереробка», де пройшов шлях від електрика та менеджера до начальника зміни.

У 2016–2017 роках проходив військову службу за контрактом у зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

У квітні 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Попри те, що спершу через вік його не хотіли брати на службу, він наполіг на мобілізації. У 2023 році отримав поранення на Запорізькому напрямку. Після лікування повернувся до служби та воював на Курському напрямку. … Детальніше

Андрій Байрак народився 3 листопада 1992 року у місті Чортків Тернопільської області. Опанував професію слюсаря-механіка легкових автомобілів у Квасилівському професійному ліцеї. Спробував себе в різних сферах та галузях.

“Він був моєю підтримкою, єдина дитина. Ростила його сама, адже з його татом давно розлучилися. Андрій завжди дбав про мене, надзвичайно добрий, щедрий, веселий, у будь-якій компанії міг розвеселити”, – розповідає мама Героя Тетяна.

Андрій не мав жодного військового досвіду, проте завжди повторював мамі, якщо мобілізують – піде служити.

“Він мав запальний характер, але завжди стояв за правду та справедливість. У вересні 2024 сина мобілізували. Він був готовий служити, адже тато – військовий запасу. Але так хотілося, щоб він був тут”, – продовжує мама Героя.

Та сталося інакше. Андрій Байрак ніс службу на Донеччині. Було непросто. І хоч найріднішій людині про це не сказав й слова, мамине серце все відчувало…

На жаль, 32-річний солдат Андрій Байрак загинув 7 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку…

Поховали його на кладовищі “Нове”…

Публікації про Байрака А.

… Детальніше

Ярослав народився 6 червня 1983 року у селищі Квасилів. Навчався у Квасилівській школі до дев’ятого класу, після чого вступив до місцевого училища.

Після навчання працював у різних сферах. Був мобілізований у січні 2025 року.

Рідні розповідають, що Ярослав мав тиху, добру вдачу. Завжди був готовий допомогти іншим, не відмовляв у підтримці тим, хто цього потребував. Захоплювався їздою на велосипеді.

На жаль, 41-річний солдат Плещук Ярослав загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 31 травня 2025 року.

У Ярослава залишилися сестра та четверо братів.

Прощання з Героєм відбулося 9 червня о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба пройшла у церкві селища Квасилів. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”

… Детальніше

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

… Детальніше

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Детальніше

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Детальніше

Артем Сергійович Тітков народився 25 листопада 1990 року в місті Хабаровськ (Росія). У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Рівного, де й минули його шкільні та юнацькі роки.

Навчався у 12-й школі, а згодом – у Рівненському професійному училищі №1, де він здобув спеціальність маляра-штукатура. Пройшов строкову військову службу. Працював у різних організаціях – зокрема, у молокозаводі, аптеці «Медсервіс», магазині «Антошка», а також виїжджав на заробітки за кордон. Був працьовитим, ніколи не боявся роботи, завжди брався за будь-яку справу сумлінно.

У червні 2023 року Артем мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був дуже товариським, завжди простягав руку допомоги, не залишався осторонь чужої біди. Для мене він – найкращим батько нашої дитини, добра і щира людина», – згадує дружина Юлія.

«Він говорив небагато, але завжди повторював: “Не хвилюйся, мамо, все добре”. Ніколи не жалівся, гордився своїм підрозділом, дуже дружив з побратимами. Мріяв про життя після війни. Був єдиним моїм сином… Любив збирати гриби, був цілеспрямованим, роботящим і сильним», — ділиться мама загиблого захисника.… Детальніше

Костянтин Шах народився 31 серпня 1969 року у місті Рівне. Закінчив 15 школу. Потім відслужив строкову службу в армії у прикордонних військах. Після повернення одружився, разом з дружиною народили сина. Працював на будівництві, зварювальником, кухарем.

“Вже у березні 2022 року його мобілізували до війська. За цей час пройшов практично усі гарячі точки: був у Вугледарі, довгий час — на Авдіївському напрямі, за тим його перевели на Лиманський напрямок. Попри те, що побував у справжньому пеклі, він завжди був позитивно налаштований, вірив у перемогу, і нас заряджав цією вірою,” – розповідає племінник Героя Андрій.

Костянтин робив усе, аби наблизити таку бажану перемогу, і водночас дбав про найближчих — переконував у кожній розмові, що обов’язково повернеться додому. І ця віра жила в серцях усієї родини.

“Справжній воїн із надзвичайно добрим та люблячим серцем. Усю любов віддавав онукам — моїм діткам, яких вважав рідними. Іще 24 лютого ми з ним розмовляли, він вітав мене з днем народження. А вже наступного дня зв’язок обірвався. Про цю велику втрату для нашої родини дізналися лише 2 березня…” – продовжує Андрій.… Детальніше

Олександр Костарєв народився 15 квітня 1990 року у місті Першотравенськ Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, потім вступив у Харківський національний автомобільно-дорожній університет на спеціальність “Менеджмент і маркетинг”, який закінчив у 2012 році. Там і познайомився зі своєю дружиною Марією, разом з якою виховували двох діток Наталку та Романа.

“Саша не служив строкову службу в армії, але у 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України. Говорив: я свою незалежну Україну буду захищати до кінця. Це були перші роки антитерористичної операції, тож він пішов захищати своїх рідних. Завжди повторював: у мене двоє дітей, я маю їх оберігати,” – розповідає теща Героя Наталія.

Відтоді Олександр присвятив своє життя службі українському народові. Професійний військовий зустрічав ворога з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов чимало гарячих точок, але завжди прагнув заспокоїти рідних.

“Саша народився на Великдень, тому завжди з усмішкою казав, що мусить повернутися додому, мусить жити. Дуже світла, хороша, золота людина. Саша всім хотів допомогти, навіть у свої останні хвилини намагався допомогти іншим… Він говорив, що хоче хоч на кілька хвилин додому – побачити рідних, обійняти дітей.… Детальніше