Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Віктор у с.Люхча, тут закінчив місцеву ЗОШ та продовжив навчання у Мирогощанському сільськогосподарському технікумі (нині Мирогощанський аграрний фаховий коледж) де здобув фах технік-механік. По закінченні технікуму був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Чехії в танкових військах.
Згодом доля його занесла у с.Яринівка. Віктор Корнійович був людиною праці та відповідальності, упродовж багатьох років працював токарем на СЗМТК та на Сарненській залізниці. У повсякденному житті був щирою та надійною людиною. Його знали як доброго односельчанина, люблячого чоловіка й турботливого батька, який завжди підтримував рідних і був опорою для своєї сім’ї.
Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну Захисник став на захист держави. У березні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А5245.Під час проходження військової служби Віктор Корнійович виконував бойові завдання на сході України, зокрема на території Донецької та Луганської областей.

За безпосередню участь у бойових діях він мав статус учасника бойових дій. Серед побратимів був відомий за позивним «Ландиш». Військова служба суттєво вплинула на стан його здоров’я.… Читати далі

 Сергій Нікітчук народився у багатодітній сім’ї  в мікрорайоні Дослідна станція м. Сарни, там і проживав. Навчався у Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі відвідував секцію з боксу. Також залюбки допомагати батькам по-господарству. Спеціальність «лозоплетіння» Сергій здобув у Сарненському ВПУ-22.

Після закінчення училища, довгий період їздив на заробітки на різні будови, як в Україні так і за кордон. Згодом одружився, з дружиною виховували доньку та сина. Деякий час працював оператором котельні у Сарненському ліцеї № 1 ім.Т.Г.Шевченка. До мобілізації працював різноробочим на пилорамі в Сарненському лісгоспі. Колеги згадують його порядним, відповідальним і дружелюбним. У вільний від роботи час любив тихе полювання та рибалку.

28 травня 2024 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ, де проходив службу в 47 окремій механізованій бригаді «Маґура». Спочатку відточував бойові навички на полігоні м. Кривий Ріг, а далі разом з іншими захисниками  був відправили на Курський напрямок. «Снайпер», такий позивний мав Сергій, був командиром бойової машини-командира 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А 4699, ВОС-121144А/182.… Читати далі

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

… Читати далі

Народився Андрій 10 липня 1974 року у місті Сарни, де прожив більшу частину свого життя. По закінченні ЗОШ № 4 (нині ліцей), здобував спеціальність інженера-механіка у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Після закінчення навчання повернувся у рідне місто й спільно із друзями заснував підприємство по виготовленню меблів з натуральної деревини.

Згодом таку ж справу відкрив у місті Кропивницькому, де мешкав останні кілька років та був власником підприємства з виготовлення меблів із натурального дерева. Його оптимізм, комунікабельність і готовність завжди прийти на допомогу стали рисами, які запам’ятаються всім, хто його знав.

З початком повномасштабного вторгнення, у травні 2022 року, попри хворобу, він приєднався до лав ЗСУ. Андрій пішов добровольцем до військової частини А 1736. В листопаді 2024 року підписав контракт та став бійцем 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Відданість, сила духу та незламність Андрія вражали навіть побратимів, адже він був водієм важко колісної техніки, забезпечуючи безперебійне постачання артилерійських боєприпасів поблизу населеного пункту Вовчанськ, Харківської області. В умовах постійної небезпеки та складних бойових завдань він ніколи не залишав свій пост, розуміючи, наскільки важливою є його робота для побратимів.… Читати далі

Народився Вадим в с.Чудель (нині Вирівська ТГ). Пізніше батьки переїхали на проживання у м.Сарни: мама – Войтюк Галина Василівна, вітчим – Войтюк Микола Олексійович (виховував героя із дитинства).

Навчався Вадим в Сарненському ліцеї №2, який закінчив у 2007 році. Далі продовжив навчання  у ВПУ № 22 (муляр, штукатур, маляр), яке закінчив у 2008 році. У дитинстві дуже любив автомобілі і збирав колекції модельок машин.

До війни працював у польській логістичній компанії, був водієм міжнародних перевезень, побував у багатьох країнах світу. Вадим в армії не служив, однак 25-го лютого він не вагаючись пішов у територіальну оборону і прийняв присягу на вірність Україні. У складі 60 батальйону «Поліські вовки» 104 бригади в/ч А7072 вирушив захищати східні рубежі країни. Вадим Шокот був нагороджений 09.01.2023 року нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІ ст.

агинув воїн 7 червня 2023 року, від артобстрілу на Донеччині в районі н.п. Дачне, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.  У Героя залишилися батьки, сестра, дружина, син та донька.… Читати далі

Народився Сергій у м.Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ№2. Під час навчання в школі зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працеюбний, уважний учень. Після закінчення середньої школи поїхав до Будапешту, де почав працювати на заводі. Тут також був старанним та сумлінним працівником. Сергій був позитивним, працелюбним, ввічливим та цілеспрямованим. У вільний час почав малювати, писати вірші, складати картини з пазлів та займатись спортом. Був комунікабельний та мав багато друзів. Після повернення з-за кордону вирішив вступити на військову службу до ЗСУ, Під час проходження служби отримав військове звання «молодший сержант» Державної прикордонної служби України.

З початком повномасштабного вторгнення 24-річний Сергій Радько став на захист рідної землі ще в березні 2022 року, підписавши контракт, адже був патріотом своєї країни.

Служив сержантом прикордонної служби у Мукачівському прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі. Мав позивний Єнот. Був влучним стрільцем, через що отримав посаду «снайпер». Бойовий шлях Сергія був нелегкий: одинадцять місяців захищав Україну в напрямках Житомир, Лиман, Краматорськ, Харків, Луганськ…

21 січня 2023 року Сергій разом з побратимами перебував на спостережливому пункті поблизу села Кармазинівка Луганської області.… Читати далі

Іван народився та проживав у с.Стрільськ. Тут закінчив 8 класів місцевої ЗОШ та продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22. Військової служби в армії не проходив.
У мирному житті — щирий, працьовитий, завжди усміхнений. Любив музику, співав та грав на гітарі, захоплювався плаванням. Згодом одружився, разом з дружиною виховували двох доньок. Працював зварювальником на ТОВ «Завод металевих виробів «Металіст»», їздив на заробітки — дбав про родину. У роботі — професіонал, у житті — простий і добрий чоловік, який не боявся говорити правду й завжди знаходив тепле слово для інших.
Іван Іванович був мобілізований восени 2022 року до складу 38-ї окремої бригади морської піхоти ім.Петра Сагайдачного. Служив навідником 1 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 батальйону морської піхоти в/ч А 4765. Позивний – Сєдой. Був одним із тих, хто тримав лінію на півдні, де не вщухають бої.

«…Я бачив пекло, і назва йому “Кринки”…». Легендарна 38 окрема бригада морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного, в складі якої служив Іван, – одна із тих небагатьох підрозділів сил оборони, які виконували надскладне завдання для Збройних Сил України – як і по плануванню, так і по реалізації: зайняття і утримування плацдарму – села на окупованому лівому березі Дніпра – Кринки.… Читати далі

Вадим закінчив Любиковицьку школу, а згодом отримав спеціальність електромонтера-зв’язківця в Сарненському аграрному коледжі.

23 вересня 2023 року став на захист України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади як бойовий медик аеромобільного батальйону — один із тих, хто рятує життя побратимів у найнебезпечніших умовах. У війську його знали під позивним «Люк» — надійний, відважний, загартований боротьбою. Вадим був ветераном війни та нагороджений відзнакою «За оборону Мар’їнки» — символом його відданості Україні.

16 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, Захисник зник безвісти. На жаль, офіційно підтверджено: Герой загинув, боронячи Україну.

Йому назавжди 30…

У Героя залишилися мама, два брати та донька.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

… Читати далі

Народився Володимир Васильович 28 листопада 1979 року в м. Нетішин Хмельницької області. Навчався в Нетішинській ЗОШ №1. Після її закінчення, вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, де здобув освіту за напрямом «зоотехнік». Під час навчання зустрів свою майбутню дружину Параницю Марію Петрівну, і у 1998 році одружився. До 2005 року проживав у місті Нетішин. У 2005 році переїхав разом з сім’єю на Сарненщину. Проживав у селі Яринівка на хуторі «Суха груша» Ремчицької сільської ради. Володимир Васильович працював на будівництві та на автозаправній станції «Укрнафта». Разом з дружиною виховували четверо дітей.

Коли у 2014 році почалася росі́йська збро́йна агре́сія про́ти Украї́ни, не зміг спокійно сидіти вдома, коли ворог шматував рідну державу і вже у липні 2015 року добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Учасник АТО. Проходив службу у місті Слов’янськ Донецької області, брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію незалежної України, солдат-кулеметник Володимир Савчук, брав активну участь в обороні міста Чернігів, згодом виконував бойові завдання на території Луганської та Харківської областей в складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади в/ч А7331.… Читати далі

Іван Костянтинович був родом із села Ясногірка Рівненської області. Здобув середню освіту. Після одруження жив із сім’єю в селі Яринівка. В мирному житті працював далекобійником.

У червні 2019 року чоловік підписав контракт зі Збройними Силами України та поїхав на війну. Він служив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. У 2023 році був переведений у роту вогневої підтримки мотопіхотного батальйону «Ведмеді». Був нагороджений медаллю «Ветеран війни».

Старший солдат Іван Ковтун, позивний Бандіт, загинув 30 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Кам’янське Запорізької області. Воїну було 38 років.

Поховали воїна в рідному селі біля могили мами.

У Івана залишилися батько, четверо братів, дві сестри, дружина і три доньки.

Указом Президента України №215/2024 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” Ковтуна Івана нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)

… Читати далі