Вадим закінчив Любиковицьку школу, а згодом отримав спеціальність електромонтера-зв’язківця в Сарненському аграрному коледжі.

23 вересня 2023 року став на захист України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади як бойовий медик аеромобільного батальйону — один із тих, хто рятує життя побратимів у найнебезпечніших умовах. У війську його знали під позивним «Люк» — надійний, відважний, загартований боротьбою. Вадим був ветераном війни та нагороджений відзнакою «За оборону Мар’їнки» — символом його відданості Україні.

16 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, Захисник зник безвісти. На жаль, офіційно підтверджено: Герой загинув, боронячи Україну.

Йому назавжди 30…

У Героя залишилися мама, два брати та донька.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

Публікації про Люлька В

Добрий, щирий, відповідальний, працьовитий і завжди готовий допомогти — саме таким його пам’ятають рідні, друзі та всі, хто мав честь знати його. Вадим умів підтримати ближнього, цінував дружбу, мав багато планів і мрій для мирного життя.

А мама вірила, що вернеться живим
її кровинка, син її хоробрий.

Народився Владислав 17 серпня 1995 року у м. Сарни. Із Золотою медаллю закінчив Сарненський НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка (нині ліцей №1). Закінчив Університет підприємництва та адміністрації у Любліні (Польща). Працював у школі онлайн-вивчення англійської мови. Влад був розумним і талановитим. Мав успіхи у спорті: поло, рафтинг, а надто обожнював баскетбол. Владислав поспішав жити яскраво та успішно, завжди та в усьому досягати вершин. Прожите коротке, але достойне життя, адже випромінював щирість душі, чесність та справедливість, чуйність та людяність, дбаючи про всіх та розуміючи кожного. Все давалось легко, бо кожна справа, у реалізацію якої вкладав зусилля, знання та життєвий досвід була направлена на позитив. Влад став прикладом мужності, вірності, надійності, доброти, оптимізму, сміливості та взірцем справжнього патріотизму, не боячись нових викликів, нових пригод та вважаючи, що все у цьому світі можливо. Ніколи не чекав життєвих змін, а створював ці зміни сам! Він міг подружитися з кожним і ніколи не відчував різниці якого людина статусу, завжди умів вислухати кожного, допомогти та бути поруч, коли це потрібно.… Читати далі

Народився Петро Павлович у селі Тріскині у багатодітній  дружній родині. У 1986 році закінчив місцеву школу. Далі продовжив навчання у Сарненському ПТУ-22 (нині сарненське ВПУ №22), де здобув спеціальність тракторист-машиніст. З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу, після служби повернувся у рідне село. І без того тяжкі 90-ті роки принесли у родину непоправне горе – померла мама, і Петро став опорою для молодших братів Володимира та Віталія. У цей час, однією з його улюблених справ стало випікання смачного хліба, який дуже смакував усій родині (чим пишалися його близькі).

У 2000 році Петро одружився, разом із дружиною Надією виховали двоє діток: доньку Юлію та сина Анатолія. Молода сім’я проживала у селі Яринівка. Петро Павлович  був працьовитою, щирою, доброю  та спокійною людиною. Протягом життя працював на різних роботах: у Сарненському держлісгоспі – робітником нижнього складу, Сарненському м’ясокомбінаті, Сарненському ДЕУ – дорожнім робітником. У вільний час любив збирати гриби, спілкуватися з друзями.

Обов’язок захисту Батьківщини був пріоритетним у сім’ї Петра. Саме тому його син Анотолій, досягнувши призовного віку, не став ухилятися від військової служби й у 2020 році був призваний до лав ЗСУ.… Читати далі

Народився Володимир в селі Ремчиці у сім’ї Івана Володимировича та Галини Петрівни Долідів. Ще у дитинстві від своїх ровесників він відрізнявся своєю допитливістю, зацікавленістю та старанністю у навчанні. Любив природу, риболовлю, збирання грибів, а особливо любив розкрутити, розібрати, подивитись принцип роботи того чи іншого механізму.

З 1999 по 2008 роки навчався в Ремчицькій ЗОШ. Відкритий, простий, щирий, завжди усміхнений, доброзичливий, здатний бачити тільки добро і ні краплини зла, саме таким його згадують його однокласники. Після закінчення 9-го класу продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ№22 за професією «Столяр, будівельник, тесляр».

У 2011-2012 роках Володимир проходив строкову військову службу. Спочатку служив у навчальному центрі підготовки інженерних військ у м. Кам’янець-Подільський, Хмельницької області (в/ч А1107), а пізніше службу проходив у в/ч А2167 у м. Біла Церква, Київської області.

Після армії працював охоронцем у супермаркеті, де зустрів свою майбутню дружину. В 2014 році одружився. Згодом у подружжя народилися донька Софія та син Владислав. З 2018 до 24 лютого 2022 року працював у ТОВ «Завод металевих виробів» оператором верстатів з програмним керуванням.… Читати далі

Народився Богдан 30 липня 1991 року у селі Ремчиці, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. У 1997 році пішов до 1 класу Ремчицької школи. Зі згадок однокласників, був вірним та добрим товаришем, завжди готовий прийти на допомогу. Богдан завжди був помічником для своєї мами, не цурався ніякої роботи. Був завзятим рибалкою. Після закінчення школи продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ №21 за спеціальністю «Електрик». Після закінчення ВПУ №21 працював по сезонних роботах. Згодом почав їздити на роботу до Києва.

У 2019 році одружився. У подружжя народилися донька Софія та син Дем’ян.

Проживав із сім’єю в с. Соломіївка Дубровицької громади.

21 лютого 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Розпочав свою військову діяльність на Донецькому напрямку в м. Мирноград. Згодом Герой проходив навчання в Британії, після чого проходив службу як стрілець – санітар відділення морської піхоти військової частини А 0216.

В серпні місяці 2023 року, згідно наказу військової частини А 0216 №1499,  Нагородний Богдан Сергійович нагороджений відзнакою «35 окрема бригада морської піхоти ім.… Читати далі

Михайло народився 22 листопада 1991 року в с .Ремчиці, у прекрасній, добрій, працьовитій, багатодітній родині. Навчався в Ремчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Був товариським, добрим, щедрим, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Мав щире серце і золоті руки. Завжди радував своєю посмішкою, навіть коли на душі було сумно. Він був найкращим сином, чоловіком, братом, дядьком та хрещеним.

З дитячих років цікавився будівництвом, любив майструвати, тому після закінчення школи продовжив навчання у Сарнеському ВПУ- 22, де здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. Працював, здебільшого, у сфері будівництва.

В 2011 році був призваний на строкову військову службу. Служив один рік у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107).

Згодом Михайло одружився і будував з коханою дружиною плани на майбутнє… Та після повномасштабного вторгнення, в червні 2022 року, його мобілізували до лав Збройних сил України. Він тоді говорив «Хто, як не я піде вас захищати».

Солдат Михайло Гриневич гідно виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр. Потім був відправлений на Курський напрямок у 21 ОМБР в/ч А4689.… Читати далі

Народився Олексій у м.Сарни, тут і проживав. Був в сім’ї середнім із трьох синів. Навчався у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей). Ще з дитячих років почав захоплюватися деревом – відвідував гурток різьби по дереву при місцевому Будинку дітей та молоді. Також його цікавила мототехніка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ-22, де здобув фах «механізатора-каменщика», а також професію «столяр».

Після закінчення училища Олексій працював на різних роботах, як в Україні так і за кордоном. Але де б він не був, його завжди вабила робота з деревом. І повернувшись із заробітків він розпочав свою власну справу – відкрив столярний цех. Про вироби Олексія досі згадують з теплом мешканці міста та району. Це була якісна столярка та столярні вироби. Але всі плани раптово перервала війна…

На початку повномасштабного вторгнення Олексій залишив улюблену справу і вступив до лав ЗСУ та вже у березні 2022 року прийняв присягу на вірність Україні. Спочатку служив у в/ч А7117 у місті . Дубно, мав посаду «навідник-сапер».… Читати далі

Олександр народився та проживав у с.Любиковичі. Тут закінчив місцеву ЗОШ. В мирному житті він був надзвичайно начитаним і допитливим чоловіком, який умів глибоко мислити й тонко відчувати. Людиною, яка здавалася невичерпним джерелом знань.

У 1994–1996 роках проходив строкову службу в Криму, був командиром автомобільної колони, мав військове звання молодшого сержанта. До мобілізації працював у Катеринівській виправній колонії.

У грудні 2024 року Захисника було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив водієм-механіком 2-го евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлюваного батальйону військової частини А4862, 425-го окремого штурмового полку «Скала». Олександр спершу захищав Покровський напрямок, а з травня – Сумський. Побратими знали його під позивним «Хорс»– розумного, витривалого, надійного.

7 червня 2025 року Олександр Козловський загинув під час виконання бойового завдання в Сумській області. Для побратимів він назавжди залишиться гідним воїном, який завжди доводив справу до кінця. А для рідних – доброю, щирою, турботливою людиною.

У Героя залишилися батьки, сестра та племінник.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

… Читати далі

Микола народився та виріс у селі Цепцевичі в звичайній сільській багатодітній сім’ї. Він був старший і єдиний син у батьків, надійною опорою та підтримкою для трьох менших сестер Лесі, Наталії та Дарини. Тато, Микола Васильович – пенсіонер, інвалід 3 групи, мама, Алла Миколаївна – працює в Цепцевицькому старостинському окрузі №7 діловодом загального відділу міської ради.

З 2003 по 2012 роки Микола навчався у Цепцевицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині ліцей). Після закінчення 9-го класу продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”) де здобув кваліфікацію електрика. Після закінчення учбового закладу працював за спеціальністю електрик в Сарненському РЕМ. Завжди добрий усміхнений мав багато друзів. Як всі хлопці любив поганяти м’яч, та піти з друзями на рибалку, а ліс завжди був місцем його відпочинку.

У 2021 році Микола одружився, дружина Вікторія Віталіївна працює вчителем у Цепцевицькому ліцеї. Невдовзі в шлюбі народився синочок Дамір. Вони з дружиною мріяли про щасливе життя та будували плани на майбутнє…

Микола був мобілізований у жовтні 2024 року, проходив службу у 87-му окремому аеромобільному батальйоні.… Читати далі