Щербан Раїса – Сторінка 42 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Занозюк Олександр Петрович (11.03.1984-25.12.2022)

Олександр Петрович Занозюк народився 11.03. 1984 р . м. Костопіль Рівненської області. У 1990 р. вступив до загальноосвітньої школи № 6 I – III ступенів.

Після закінчення школи в 2001р. вступив до Костопільського технологічного коледжу за спеціальністю «Хімічна технологія та інженерія», де навчався лише один рік. В 2002 році був призваний до лав ЗСУ. В 2003 р. проходив службу на прикордонній заставі « Морозовичі» Львівського прикордонного загону. Відслуживши строкову службу, продовжив навчання у технічному коледжі до 2005р.

З 1 вересня 2005 р. Олександр вступив до Національного Львівського лісотехнічного університету. Закінчив навчання 31 грудня 2008р.

В мирний час працював майстром в художній студії по виготовленню меблів. В 2009 р. працював за спеціальністю в м. Рівне.

27 травня 2011р. одружився, народилася донечка – Вікторія.

. Олександр був мобілізований 29 серпня 2022 року. Проходив службу в 1 парашутно-десантному батальйоні в/ч А1126 с.м.т Гвардійське Дніпропетровської області.

Загинув Олександр 25 грудня 2022р. поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєверодонецького району Луганської області, внаслідок дій передбачених законом, та воєнних операцій.… Читати далі

Усач Валерій (-28.04.2023)

Валерій Усач народився у селі Метків неподалік Рівного. Навчався у школі, а за тим опановував професію у 10 училищі. Потім була строкова служба в армії та перша робота, яка стала справою усього життя — слюсарем.

З вересня 2013 року працював слюсарем ремонту устаткування котелень та пило підготовчих цехів компанії «Рівнетеплоенерго». А вільний час присвячував улюбленій справ – дачі.

Разом подружжя виховало і виростило двох діток — сина та донечку, які подарували Валерію й Наталії онуків. А ще доглядали за мамою Валерія.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Валерій в перші дні пішов добровольцем, аби стати на захист своєї країни.

Спершу його не взяли, сказали, що дуже багато охочих. Через деякий час він пішов знову, тоді сказали чекати — викличуть. І от 28 квітня минулого року він поїхав з дому. Спершу був на Львівщині, а за тим на Запоріжжі.писок публікацій

51-річний старший солдат Валерій Усач помер у лікарні Запоріжжя 28 квітня 2023 року. Добре серце нашого захисника не витримало й зупинилося.

Трофимчук Сергій Васильович (02.03.1997-30.10.2022)

Народився Сергій Трофимчук 21.08. 1997 р. в с. Підлужне в сім’ї селянина Василя Миколайовича та Валентини Володимирівни .
З 2003р. – 2012 рр. навчався в Великолюбаський ЗОШ I – III ступенів. Закінчивши 9 -го класів, вступив до Сарненського
професійного аграрного ліцею, Мирогощанський аграрний фаховий коледж. В 2017 р . вступив на механіко – технологічний факультет Київського
Національного університету біоресурсів і природокористування України за спеціальністю « Агроінженерія» . Під час навчання працював слюсарем по ремонту сантехнічного обладнання в студентському гуртожитку.
Навчаючись в бакалавраті отримав звання молодшого лейтенанту запасу за військово – обліковою спеціальністю « Організація експлуатації та
ремонту бронетанкової техніки» на кафедрі військової підготовки НУБіП України .

Після отримання диплома бакалавра з агроінженерії в 2020 р. продовжив навчання в магістратурі НУБіП України. Наприкінці 2021р.
отримав диплом магістра за спеціальністю « Агроінженерія» та планував працювати за фахом. Сергій любив техніку, мав « золоті руки», та на
жаль , майбутні плани молодої людини, обірвала війна…
В перші дні війни Сергій активно долучився до облаштування бомбосховища в гуртожитку Університету, неодноразово звертався у
військкомат для мобілізації за військовою спеціальністю.… Читати далі

Усач Володимир Миколайович (26.03.1998-30.09.2022)

Народився 26 березня 1998 року у с.Лінчин Березнівського району. 2004 році пішов до 1 класу Лінчинської ЗОШ. У 2013 році пішов
навчатися до Балашівського колегіуму а у 2015 році став випускником цього ж навчального закладу. Через рік після закінчення школи Володимир разом з братом Андрієм був призваний до ЗСУ на строкову службу. Службу проходив у військовій частині Чернігівської області у 169-ому навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого – солдат – пожежник. У 2018 році Володимир
повернувся додому.
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Володимир вступив до лав ЗСУ. Спочатку перебував у Львівській області на Яворівському військовому полігоні у третьому механізованому батальйоні в/ч А4053 звідки був направлений до міста Краматорськ, де спочатку рахувався як зниклий безвісти, та після аналізу ДНК виявилося, що він загинув 30 вересня 2022 року у віці 24 років під час виконання бойового завдання у районі села Шандриголове Краматорського району Донецької області та похований як невідомий солдат у місті Дніпро.
1 квітня 2023 року тіло Володимира перепоховано у рідному селі Лінчин.… Читати далі

Дулік Роман Всеволодович (позивний Монгол) (13.03.1986 – 29.10.2022 )

Народився Роман Всеволодович Дулік 13.березня . 1986 р. в с. Малий Стидин Костопільського (нині Рівненського) району Рівненської області. У 1992р. пішов навчатися до Малостидинської загальноосвітньої школи, в 2003 р. закінчив одинадцять класів. Згодом вступив до Костопільського будівельно – технологічного коледжу (КБТК НУВГП). З дитинства мав здібності до малювання. Любив займатися спортом, зокрема футболом, відвідував баскетбольну секцію. Брав активну участь у шкільному та студентському житті. Проходив строкову службу у лавах ЗСУ . В мирний час працював будівельником. У 2008 р. одружився. Створив міцну сім’ю в якій народилися дві донечки: Христина і Маргарита. Коли почалася повномасштабна війна з росією у лютому 2022р. брав активну участь в оборонних заходах місцевої громади. Допомагав будувати укріплення та блокпости, організовував нічні чергування, залучав небайдужих односельців.
10.05.2022р. був призваний по мобілізації до лав ЗСУ, де гідно ніс свою службу.у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. З травня виконував бойові завдання разом із побратимами на передовій. Брав участь у діях по деокупації м. Херсона. За сумлінне виконання поставлених завдань був нагороджений грамотою.… Читати далі

Бойко Дмитро

Дмитро Бойко народився у Рівному. Навчався у 18 школі, а за тим у вечірній школі число 15 . Відразу по закінченню пішов працювати. Першим та основним місцем роботи для Дмитра стало КП “Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг

Кілька років тому залишив Рівне та поїхав працювати до старшого брата у Прагу. Але за рік повернувся у рідне місто та вже рідне ШЕУ.

Дмитро не служив у армії, не мав жодного досвіду, але отримавши повістку не ховався, а став на захист Батьківщини.

Спершу на Дмитра чекало навчання. Військова справа припала йому до душі, навіть задумувався над тим, аби після перемоги повністю присвятити себе армії. Не судилося.

29-річний солдат Дмитро Бойко загинув 11 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі міста Мар’їнка на Донеччині…

Прощання із Героєм відбудеться завтра, 23 квітня, о 9.30 на майдані Незалежності. Син похорону здійснять у Свято-Покровському соборі. Поховають його на кладовищі “Нове”

Публікації про Бойко Д.

“. Відданий роботі, він завжди був готовий допомогти колегам, навчався, розвивався, прагнув досягти більшого у житті.… Читати далі

Дяченко Валерій Феодосійович (??1970-13.04.2023)

Валерій Дяченко народився у Рівному 1970 року. Навчався у рівненській школі число 9. Вищу освіту здобував у Рівненському державному гуманітарному університеті. Саме у студентські роки Валерій познайомився з своєю дружиною Інною.

У 1988 році Валерій Феодосійович проходив службу в армії, отримав звання – сержанта. В мирному житті Валерій працював таксистом, виховував сина та тішився онучкою, якій всього три рочки.

З початку повномасштабного вторгнення Валерій Дяченко не зміг стояти осторонь подій, які відбуваються в країні. Він не чекав повістки, сам пішов до військкомату для звірки даних. А після дзвінка з військкомату приступив до виконання бойових завдань.

Герой Валерій Дяченко загинув 13 квітня в районі села Синьківка Харківської області внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання.

Чин похорону Героя відбувся об 11 годині 18 квітня у Свято-Покровському кафедральному соборі.

Поховали Героя на кладовищі «Нове»

Максименко Олександр ( ????-14.04.23)

Олександр Максименко народився у Житомирі. Саме там минуло усе його дитинство та юність, саме там зародилося бажання служити рідній країні. Тож Олександр вступив у Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені Маршала авіації О. І. Покришкіна. Учасник бойових дій – захищав незалежність у 2014 році в зоні проведення антитерористичної операції.

Професійний військовий віддав 28 років військовій службі, у 2019 році вийшов на пенсію.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Олександр не став чекати виклику. Забрав з Києва сина-студента, відвіз дітей до мами у Житомир, адже дружина весь час була на службі. А тоді — вирушив добровольцем захищати свою країну, якій присягав на вірність. Пішов не в свою частину, а в новостворену — 14 окремий стрілецький батальйон.

47-річний майстер-сержант Олександр Максименко, виявивши героїчну стійкість і мужність, під час ракетного обстрілу зі сторони противника героїчно загинув 14 квітня 2023 року в районі села Мирне на Донеччині.

Прощання із Героями відбулося 20 квітня, об 11.00 на майдані Незалежності. Чин похорону здійснили у Свято-Покровському соборі. Поховали Олександр Максименко на кладовищі “Нове”

Майстренко Юрій Миколайович( 01.02.1963-14.04.2023)

Юрій Майстренко народився на Хмельниччині у місті Ізяслав у сім’ї військовослужбовця. Після школи здобув фах токаря, а за тим — пішов на строкову службу в армію. Вже після неї вступив у Кам’янець-Подільське вище військове командне училище.

У 1987 році, по завершенню навчання, Юрія направили на службу у Сибір та Красноярський край. Повернутися додому в Україну вдалося лише у 1992 році.

Спершу служили на Сарненщині.А в 1996 році його призначили військовим комісаром у Корець. Іще через п’ять років він став військовим комісаром Гощанського ОРВК.

У 2004 році підполковник Юрій Майстренко звільнився в запас із лав Збройних сил. Відтоді почав шукати заняття для душі. Ним стали пасажирські перевезення.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій Майстренко пішов до військкомату. 26 лютого він знову став частиною Збройних сил України. А разом із ним і двоє синів. Усі вони служили у 14 окремому стрілецькому батальйоні.

Був на Сумщині, у Бахмуті, на Київщині… Потім приїхав у невелику відпустку і далі знову: Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ…

14 квітня 2023 року під час ракетного обстрілу зі сторони противника поблизу села Мирне Донецької області 60-річний підполковник, заступник командира частини Юрій Майстренко героїчно загинув.… Читати далі

Рудик Віктор Васильович (28.02.1976-06.03.2023)

Рудик Віктор Васильович народився 28 лютого 1976 року в селі Хмелівка, Рівненської області. У Соснівському професійному училищі здобув фах зварювальника, а за тим продовжив навчання у Рівному.

У листопаді 2022 року призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України. Спершу Віктор проходив навчання у Києві, потім певний час на Рівненщині та Житомирщині, а за тим знову на Київщині.

Воював у напрямку Слов’янська, що в Донецькій області. Про військові будні Віктор рідним розповідав не багато. Лише коротко про жахи, які довелося побачити, про зруйновані будинки та понищені території.

На початку квітня 2023 року Віктор повідомив дружині, що його мають відправити на нульову позицію. Триває підготовка, а поки продовжує виконувати завдання. А 6 квітня 2023 року 47-річний солдат Віктор Рудик помер в Краматорській лікарні.

Поховали Віктора Рудика на кладовищі “Нове”..

Відповідно до рішення Соснівської селищної ради від 04.07.2023 №602 присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).