Щербан Раїса – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Шевчук Анатолій Володимирович (09.05.1980-21.10.2024)

Анатолій Шевчук народився 9 травня 1980 року у селі Чабель на Сарненщині. Коли хлопчику було три роки, родина переїхала до Рівного. Тут навчався у Рівненській гімназії № 17, а потім здобув фах бухгалтера у Рівненському професійному ліцеї (колишнє ПТУ, число 11). Потім була строкова служба в армії.

“Після служби Анатолій підписав контракт зі Збройними силами України. У 2014-2015 роках відслужив півтора роки в зоні проведення антитерористичної операції на сході країни. А коли повернувся, працював слюсарем на Рівнетеплоенерго. Останні роки працював закордоном, а коли розпочалось повномасштабне вторгнення – повернувся і відразу пішов до центру комплектування. Із середини березня 2022 року Анатолій вже захищав нас усіх на фронті,” – розповідає сестра Героя Людмила.

“Хто як не я” – говорив Анатолій рідним, коли став на службу в ЗСУ. Добрий та люблячий чоловік, турботливий батько для сина та доньки, щирий брат та син…

“Для нього інші були завжди важливіше. Про його доброту та відповідальність говорять і колеги брата. Навіть під час служби, коли ми запитували, що йому потрібно, він, як командир, завжди казав: “А ви знаєте, скільки у мене хлопців?”… Читати далі

Мороз Василь Леонідович (01.01.1975 – 12.03.2025)

Василь Леонідович – житель села Любиковичі. Василь був людиною великої душі – добрим, щирим, завжди готовим підтримати словом і ділом. Його знали як відповідального працівника, люблячого чоловіка, турботливого батька, брата, друга. Завжди спокійний і врівноважений, він був опорою для своєї сім’ї, жив працею і турботою про близьких. Любив землю, на якій виріс, мав золоті руки й ніколи не цурався роботи.

У 2024 році Василь Леонідович добровільно став на захист України. Воїн 127-ї окремої бригади територіальної оборони, 225-го окремого штурмового полку, до останнього виконував свій обов’язок, демонструючи відвагу та самопожертву.

Трагічна смерть спіткала 50-річного солдата Мороза Василя Леонідовича 12 березня 2025 року на Сумському напрямку.

У Героя залишилися мама, дружина, дві доньки, сестра та три брати.

Похований на місцевому кладовищі у рідному селі Любиковичі.

Лин Євгеній Вікторович, позивний “Маестро”(03.02.2001 – 05.01.2024)

Народився Євгеній у с. Городець Сарненської територіальної громади. У 2018 році закінчив школу у рідному селі, вступив до Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони на спеціальність охоронець-інкасатор. Затим, у 2019 році, Євгеній був призваний до військової строкової служби. З січня 2021 року проходив службу за контрактом.

Під час проходження служби в Луцькому прикордонному загоні здобув фах кінолога (дуже любив собак). Тривалий час його вірним товаришем була вівчарка Ческа. З 26 жовтня 2022 року брав участь у визволені Київщини, Донеччини та Запоріжжя. В звані сержанта був інспектором прикордонної служби 3-ї категорії прикордонного загону в/ч 2382. Проходив службу на Донеччині та в першій декаді січня мав разом з побратимами йти на ротацію.

Євгеній був надзвичайно порядною, доброю, веселою, позитивною людиною. Любив співати, писав пісні (неодноразово присвячені мамі), грав на гітарі. На службі отримав позивний “Маестро”. Під час чергової відпустки здійснив свою мрію: заспівавши на площі Львова пісню Скрябіна «Мама». Незадовго до своєї загибелі написав свою останню пісню «Весна».

Клята війна обірвала життя молодого і талановитого військовослужбовця 5 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське, що на Донеччині.… Читати далі

Зарічнюк Олександр (03.04.1982-22.02.2022)

Олександр народився 3 квітня 1982 року в селі Пашуки. Навчався у Русивельській школі, а відтак уступив до Рівненського професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Працював у місцевому колгоспі за спеціальністю. Їздив на заробітки за кордон.

У вересні 2022 року Олександр Зарічнюк був призваний на військову службу. Воював у складі десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону, стрілець.

Олександр загинув 22 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

Вірний військовій присязі до останнього подиху в бою за нашу Батьківщину Герой виявив стійкість і мужність.

Похоронили Героя на місцевому кладовищі.

У загиблого залишилися сестри Жанна та Галина, брат Юрій

Ковальчук Павло Віталійович (27.06.1991-20.02.2025)

Павло Віталійович Ковальчук народився 27 червня 1991 року в селі Сіянці Острозького району. Здобув освіту в Автотранспортному технікумі за спеціальністю «Організатор дорожнього руху». Працював водієм у ТМ «Лімо».

До початку повномасштабного вторгнення Павло не проходив військової служби, але коли на рідну землю прийшла біда, він без вагань став на захист України. 17 березня 2022 року Павло добровільно пішов до лав Збройних сил України та прийняв військову присягу.

«Служба давалася по-різному, але він завжди знаходив спільну мову з побратимами. Павло був душею компанії, завжди веселий, життєрадісний. Захоплювався машинами, міг говорити про них годинами. Він залишався оптимістом навіть у найважчі моменти», — згадують дружина Валентина.

На жаль, Павло Ковальчук помер 20 лютого 2025 року в обласній лікарні через запалення головного мозку.

У Павла залишилося троє неповнолітніх дітей, дружина, батьки та брат.

Прощання із захисником відбулося у суботу, 22 лютого, об 11.30 на майдані Незалежності у Рівному.

Поховали військового на кладовищі у Городищенській громаді.

Дубич Олександр Миколайович (20.09.1993-20.02.2025)

Олександр Миколайович Дубич народився в Тучині, де і здобував середню освіту. Згодом навчався у Рівненській академії патрульної поліції. Після завершення навчання працював охоронцем.

У лютому 2017 року підписав контракт на військову службу. Служив у Львівській області, а влітку 2018 року вирушив у зону АТО. У 2020 році завершив службу і працював водієм-експедитором.

З початком повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Олександр знову став на захист України. Через бойовий досвід його направили на полігон як інструктора для навчання новобранців.

Він завжди прагнув допомагати іншим, віддавав себе навчанню молодих воїнів, хоча це забирало багато сил. Олександр був люблячим батьком трьох синів. Попри щільний графік, знаходив час, щоб приділити увагу родині, вихідні проводив із дітьми, допомагав дружині.

На жаль, 13 лютого 2025 року під час виконання обов’язків військової служби старший сержан Олександр Дубич отримав поранення. Помер у лікарні, після семи днів боротьби за життя, його серце зупинилося 20 лютого.

Мужнього Героя поховали в Рівному на кладовищі «Нове”

Кашуба Ярослав Васильович (22.02.1997-11.06.2024)

Народився Ярослав у Вараші, до 7-го класу вчився у Вараському ліцеї №1, далі продовжив навчання у футбольно-спортивному клубі «Явір». У 2014 році закінчив Миколаївський фаховий коледж фізичної культури.

Захоплювався футболом та барною справою. Працював барменом, барменеджером, був амбасадором і волонтером.

З перших днів повномасштабної агресії рф активно працював над міцним тилом для наших захисників та створив свою волонтерську групу. А уже у вересні 2023 року підписав контракт й сам приєднався до лав ЗСУ.. Службу проходив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був командиром стрілецького відділення. Отримав відзнаку «За честь і звитягу»

Молодший сержант Ярослав Кашуба на псевдо “Rex” поліг 10 червня 2024 року при виконанні бойового завдання біля села Водяне, що на Донеччині. Він загинув в результаті атаки FPV-дрона противника. Воїну тепер назавжди 27.

27-річний командир стрілецького взводу 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців загинув 11 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району, Донецької області.

Вдома на Ярослава Кашубу чекали батьки та сестра…

Поховали нашого Захисника на Алеї Героїв кладовищі у с.Стара… Читати далі

Куліш Михайло Петрович (09.03.1987–19.07.2024)

Народився Михайло 9 березня 1987 року в с.Велике Вербче. Батьки виростили та виховали троє дітей – дві доньки та сина. У 2004 році Михайло закінчив Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Далі продовжив навчання у Костопільському технічному коледжі, де здобув фах столяра. Згодом відслужив строкову військову службу, був зв’язковим. Після звільнення з армії працював у м.Костопіль на ПП з виготовлення пам’ятників. У 2009 році Михайло одружився, з дружиною Оксаною виховували двох доньок. Щирий, доброзичливий, чуйний, сміливий, найкращий син, чоловік та татусь. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно. Дуже любив котів та собак.

Тривалий час Михайло Петрович їздив на заробітки. Повномасштабне вторгнення зустрів на роботі у Польщі. Тоді він не вагаючись, повернувся на Батьківщину та у вересні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бойові завдання Михайло виконував і на Донбасі, і на Запорізькому напрямку. Були моменти що він із завдань не виходив по декілька тижнів.… Читати далі

Федорченко Олександр Олексійович (28.01.1987-18.03.2025 )

Олександр Федорченко народився 28 січня 1987 року у Рівному. Навчався у школі №27, згодом вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, де здобув спеціальність «Економічна кібернетика».

Після навчання займався підприємницькою діяльністю, спеціалізувався на ремонті та тюнінгу автомобілів. Деякий час працював за кордоном, займаючись вантажними перевезеннями.

З початком повномасштабного вторгнення, як справжній патріот повернувся в Україну. Казав, що не пробачить собі, якщо буде осторонь. До лав Збройних сил України доєднався у серпні 2022 року. Спочатку проходив військову службу у військові частині у Рівному.

У грудні 2024 року перевівся до окремої десантно-штурмової бригади, став оператором БПЛА у зенітній ракетно-артилерійській батареї. Був частиною легендарного підрозділу «Sunstrike», воїни якого цілодобово знищували ворожі дрони та рятували життя побратимів.

На жаль, 38-річний старший солдат Олександр Федорченко загинув 18 березня 2025 року мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну в Сумській області.

«Це була людина слова та честі, з високими моральними принципами. Він завжди залишався щирим і добрим, підтримував побратимів навіть у найтяжчі моменти. Пишався тим, що боронить країну, і був щасливий працювати з відважною командою «Sunstrike».… Читати далі

Вальчинський Юрій Володимирович (13.08.1976-04.03.2025)

Юрій Володимирович Вальчинський народився 13 вересня 1976 року у с. Дядьковичі Рівненського району. Навчався у школі №10, а згодом здобував освіту в професійному училищі №10.

У 1993 році проходив строкову службу в лавах Збройних сил України.

Тривалий час Юрій працював приймальником товару в супермаркеті «Сім Сім».

У листопаді 2024 року його мобілізували до лав ЗСУ. Він виконував бойові завдання в складі підрозділу на Харківщині.

На жаль, 49-річний солдат Юрій Вальчинський мужньо виконуючи військовий обов’язок загинув в бою за Україну 4 березня 2025 року у Харківській області.

У Юрія залишилося два брати.

Прощання із Героєм відбулося у неділю, 23 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове».

« Назад