Революція гідності. Війна. Рівненщина

 

Богдан Нікітін народився   27 листопада  1992 р. у Рівному. Після навчання у ЗОШ , число  22,  здобув освіту кухаря. Працював у Рівному, а за тим вдосконалював свої вміння за кордоном — у закладах Чехії та Словаччини.

Та пандемія змінила життя у Європі, тож Богдан повернувся до Рівного.

Коли  почалася війна в армію пішов добровольцем . Проходив підготовку на  Яворівському полігоні.

Богдан кілька разів фактично тікав від смерті, та вона наздогнала в його ж автівці, в яку влучила ракета окупанта.

13 вересня, у бою з росіянами, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, біля населеного пункту Вугледар (Донецька область), поліг молодий воїн – захисник, сержант управління 68ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, рівнянин- Нікітін Богдан Федорович. Йому було лише 29 років…

Поховали Богдана  в Рівному на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Микола Поліщук народився 29 листопада 1973 року в селі Дорогобуж Рівненської області. Навчався в школі рідного села, а потім у Рівненському економіко-технологічному фаховому коледжі. 30 років пропрацював на «Рівненській фабриці нетканих матеріалів». Був помічником майстра, наставником молодших колег.

Проходив строкову службу , отримав звання молодшого сержанта. Добрий, справедливий Микола був наставником для сина-студента НУВГП, допомагав і робив все для сім’ї, мав надійних друзів. Працьовитий у господарстві, не цурався роботи ні в селі, де живуть батьки та сестра, ні в місті.

Миколу мобілізували у квітні 2023 року. Він не намагався уникнути служби, адже хотів захистити сім’ю, майбутнє для країни і нащадків.

. Служив на Донеччині. 18 липня 2023 року він пішов на бойове завдання, мав повернутися за три-чотири дні, на жаль не повернувся.

Процедура ДНК-експертизи тривала довго, і лише зараз 49-річний молодший сержант Микола Поліщук, який загинув 20 липня 2023 року на Донеччині, повернувся додому…

Прощання із Героєм відбулося 6 квітня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі «Нове»…

… Читати далі

Олександр Ренкас народився у селі Полиці колишнього Володимирецького району. Навчався у місцевій школі, а за тим у школі в Рівному. Здобув освіту будівельника в обласному центрі.

Строкову службу в армії відслужив на Тернопільщині. Останні роки працював на фабриці нетканих матеріалів. Аж поки у травні 2023 не отримав повістку.

Олександр завжди важко працював, тож після роботи любив відпочити на природі, рибалити.

Дуже любив життя, був спокійним та врівноваженим, цінував родину.

«Сашко все життя був добрим і життєрадісним, стійким олов’яним солдатиком, незважаючи на всі випробування, які посилала йому доля. А під час останнього випробування – мужнім солдатом, який хоробро захищав Батьківщину,” – розповідає про героя швагро Сергій.

49-річний солдат Олександр Ренкас загинув 23 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка на Донеччині.

Поховали Героя на кладовищі “Нове” в Рівному

… Читати далі

Народився Василь та проживав у м. Сарни. Навчався у Сарненському ліцеї №2. В дитинстві колекціонував значки та відвідував різні гуртки при БДМі (нині КЗ «Центр дитячої та юнацької творчості»). Тоді ж зацікавився стрибками з парашуту. З 1993 по 1995 роки здобував фах механізатора у Сарненському ВПУ №22. Після закінчення училища працював слюсарем з ремонту автомобілів в ПАОПС. Згодом служив строкову військову службу, яку проходив у м.Свалява Закарпатської області.Василь Бовгіра був доброзичливим, порядним, відповідальним сарненчанином. А ще турботливим сином для батьків і справжнім патріотом для України.

Впродовж 2015-2016 років проходив службу в зоні АТО. Зразково виконував службові обов’язки, бойові завдання, за що отримав відзнаку Президента України. У 2019 році з власної ініціативи пройшов підготовку десантника у м.Львів.До початку повномасштабного вторгнення Василь працював різноробочим. Однак повернувся до свого покликання – бути військовим. 10 квітня 2022 року пішов служити у 65-ту окрему механізовану бригаду.

7 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання неподалік н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області, молодший сержант Бовгіря Василь Васильович загинув.… Читати далі

Народився Дмитро та проживав у м.Сарни. Випускник Сарненського ліцею № 1 імені Тараса Григоровича Шевченка, а згодом Луцького східно-європейського університету імені Лесі Українки, приватний підприємець міста Сарни. У свій вільний час любив займатися спортом, ремонтувати техніку. Дмитро був гордістю батьків, прикладом для молодшого брата, щирим та сміливим, надійним другом для побратимів, людиною слова та честі.

З мрією працювати та жити у мирній та вільній Україні, 25 лютого 2022 року Дмитро став до лав Збройних сил України. Вірно ніс службу в 104-тій окремій бригаді територіальної оборони. Був командиром взводу.

“Звір” – таким був позивний у Героя, проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Щоб не траплялося на його шляху, він говорив «Вирішу!».

Діма ніколи не скаржився, не нарікав на труднощі. Щиро вірив, що правда на нашому боці. За сумлінну службу у війську, Дмитра було нагороджено відзнакою начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід» та медаллю «Ветеран Війни – Учасник Бойових Дій».

Старший лейтенант Свирид Дмитро Ігорович загинув 20 лютого 2024 року поблизу н.п.… Читати далі

Продай Андрій народився 3 березня 1970 року в місті Костопіль. У 1977 – 1985рр. навчався в Костопільській восьмирічній школі № 2.
У 1987році вступив до лісотехнічного інституту. У мирний час жив і працював у рідному місті. Служив кінологом у Збройних Силах України.
28 лютого 2023 року Андрія мобілізували. Проходив службу на посаді старшого солдата, розвідника – радіотелефоніста 2 -го розвідувального відділення розвідувального взводу 2- го єгерського батальйону військової частини А4056.

17 квітня 2023 року Андрій Продай загинув внаслідок мінно – вибухової травми, виконуючи бойове завдання в районі н.п. Павлівка Донецької області.
Віддати шану оборонцю прийшли рідні, військові, друзі, представники влади та жителі громади. Чин похорону відбувся у соборі Петра і Павла.
Андрія поховали на « Новому» кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.

… Читати далі

Михайло Глек народився 2 жовтня 1974 року в Рівному. Закінчив Рівненську гімназію №24, а за тим здобув фах економіста у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Перебував на заробітках в Польщі.. Після повернення присвятив своє життя власній справі – був приватним підприємцем, працював у сфері логістики.

Понад 20 років жив в Одесі, одружився, мав двоє дітей.

Михайло був сапером 126-тої окремої бригади Сил територіальної оборони 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ.

Спершу він виконував завдання на Миколаївському напрямку в районі Мирного, а після ротації його перевели на Херсонський.

Михайло Глек працював у Бериславі, Львовому, Тягинці, Токарівці та Понятівці на Херсонщині. Він брав участь в операціях на лівобережній Херсонщині, де отримав поранення.

Михайло цінував кожного побратима, рятував життя, тому що був впевнений у своїх власних силах. Неодноразово був відзначений нагородами.

На жаль, 2 серпня 2024 року, 49-річний молодший сержант Михайло Глек загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

Поховали Героя на кладовищі «Нове» у Рівному.

… Читати далі

   Корнійчук Назар Ігорович народився 4 квітня 1999 року в м. Костопіль Рівненської області.    У 2005 році пішов до 1 класу загальноосвітньої школи I – III ступенів № 6. У 2008 році перейшов до загальноосвітньої школи I – III ступенів № 5.

   У 2012 році, знайшовши себе у спорті, вступив до Костопільського обласного ліцею – інтернату II- III ступенів фізичної культури і спорту» Рівненської обласної ради» на греко- римську боротьбу, де здобув багато грамот, кубків та медалей.

 У 2014 році вступив до Рівненського фахового коледжу НУБіП України на спеціальність  «Правознавство», де показав себе, як комунікабельний, амбіційний хлопець, який закарбовувався  в пам’яті не лише одногрупників а й викладачів. Навчаючись у коледжі  здобував не тільки знання а й грамоти, приносячи коледжу призові місця.

  У 2018 році, коли Назару виповнилося 18 років, вступив до лав ЗСУ  за контрактом хоча  був звільнений із військової служби за станом здоров’я. Проходячи службу, одночасно навчався в Національному університеті біоресурсів і природокористування України за спеціальністю « Право».… Читати далі

Линда Ігор Дмитрович народився 05 січня 1978 року у місті Новояворівськ Львівської області. Під час навчання у Новояворівській середній школі №3 ахоплювався спортом, особливо – плаванням. А любов до автомобілів стала визначною у виборі професії. У 1993 році після закінчення 9 класу вступив до ПТУ №65
міста Новояворівська, яке закінчив у 1996 році, здобувши професію слюсаря з ремонту автомобілів.
Протягом 1996-1997 років проходив строкову військову службу у місті Рівне. Так склалася доля, що зустрівши свою кохану дружину Ольгу, домівкою для нього стало село Велике Поле на Березнівщині.

Ігоря мобілізували до лав ЗСУ у серпні 2022 року. Він не шукав причин не піти захищати рідну країну, свою землю. Був навідником міномета у механізованій бригаді. Воював на сході України на позиціях, максимально наближених до лінії зіткнення з ворогом, зокрема на Бахмутському напрямку.
Пізніше Ігор був навідником зенітних кулеметів в силах ППО. Війна дуже сильно підірвала здоров’я Ігоря Линди і 18 серпня 2024 року, перебуваючи на військовій службі, підступна хвороба внаслідок ускладнення стану здоров’я передчасно обірвала життя українського захисника у лікарні міста Дубно.… Читати далі

Пасічник Володимир Дмитрович народився 29 травня 1972 року у місті Березне. Володимир у 1989 році закінчив Березнівську середню школу № 2, а в 1991 році – Березнівський лісний коледж за спеціальністю «Бухгалтерський облік».
В свій час працював на різних посадах в Березнівському районному споживчому товаристві, Березнівському птахопідприємстві та в останні роки на ТОВ «Бімол». Друзі та колеги запам’ятали Володимира як надзвичайнопорядну, виховану та відповідальну людину.
Пасічник Володимир був не одружений, власної сім’ї на жаль не мав. Наш Захисник помер 9 серпня 2024 року у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги внаслідок тяжкого поранення, отриманого у бою на Донеччині.
На прощання з українським воїном до будинку на вулиці Героїв України прийшли рідні, друзі, однокласники, знайомі щоби висловити співчуття та подяку за захист, підтримати у скорботі маму Володимира – Євгенію Володимирівну, яка втратила єдиного сина…
Після прощання траурна колона пройшла міськими вулицями до Свято- Троїцького храму міста Березне, в якому відбулася заупокійна служба за Захисником.
Поховали Володимира зі всіма військовими почестями на міському кладовищі в урочищі «Лукавець».… Читати далі