Революція гідності. Війна. Рівненщина

Улянчук Анатолій Володимирович народився 15.07.1979 року у місті Костополі. Навчався в школі №6. Проходив строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював робітником на різних підприємствах. Анатолія призвали на військову службу 14 вересня 2022 року. Служив на передовій стрільцем-помічником 3 механізованого батальйону. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
28.09.2022 р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії, проти України, перебуваючи в н. п. Моначинівка, н.п. Дворічна, н.п. Шевченкове, Синьківка, Харківської області, н.п. Кам’янка, н.п.Куп’янськ, н.п. Петропавлівка, н.п. Краматорськ, н.п. Соледар, та інші, Донецької області. 27 травня 2023 року отримав поранення в кисть лівої руки та грудної клітки.
Було нанесено танковий обстріл в районі н.п. Ліман перший, Куп’янського р- ну Харківської області.
20 грудня 2023 року Улянчук Анатолій загинув, отримав поранення несумісні з життям. Він загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району, Харківської області.… Читати далі

Мурзак Валентин Васильович (позивний «Мозолик») народився 24.08.1978 р.в м. Костопіль Рівненської області. З 1985-1993 р. навчався в школі №6 м. Костопіль, після  закінчення вступив до Дубнівського училища культури по класу гри на музичних інструментах ( клас труба). 12 листопада 1996 р. був призваний на службу в ЗCУ. Службу проходив в Закарпатській обл. м. Перечин. Показав гарні результати на службі, мав командирські якості, за що  був призначений командиром самохідної артилерійської установки, користувався авторитетом у командирів. Після демобілізації з армії у 98-у році переїхав в місто Одеса .
   У 1999р. Валентин одружився на Альоні Василівні та виховував сина Владислава. Мав власний бізнес з продажу речей та мототехніки. Працював начальником охорони на промисловому ринку. У 2019р. переїхав разом із дружиною до села Лозове Вінницької області, де займались сільським господарством. Разом із дружиною працювали на ягідно-фруктовому приватному підприємстві у селі Лозова.
З початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну не міг знайти собі місця та рвався на фронт його зупиняла дружина та пояснювала що він має стару травму коліна. Та коли йому було вручено повістку, без вагань пішов до військкомату та мобілізувався до лав Збройних Сил України.… Читати далі

Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.

На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.

Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі

   Супрунець  Павло  Михайлович  народився 19 грудня 1969  року у селі  Мала  Любаша. Навчався в місцевій школі, далі вступив  до  Мирогощанського радгоспу – технікуму, який закінчив у 1992 році і отримав диплом за спеціальністю  техніка – механіка. Згодом був призваний на строкову службу. В мирний час щоб підтримувати сім’ю, Павло багато працював. Працював за кордоном на будівництві та у «Свіспан- Лімітед» в будівельно – виконробчій  дільниці.

   В  1994 році одружився, разом з дружиною Іриною виховували двох доньок Анжелу і Аллу. Згодом усі разом переїхали в місто Костопіль, де почали облаштовувати нове житло.

   Під час повномасштабного вторгнення  Павло Супрунець  одразу пішов до військкомату, 1 березня 2022 року був призваний на військову службу до 14 Рівненського стрілецького батальйону в/ч 7098. Воював на Сумщині, н.п. Торецьк, м. Бахмут.

   Старший солдат  Супрунець  Павло Михайлович віддав своє життя захищаючи країну. Він загинув 6 лютого 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника під Бахмутом на Донеччині.

   5 лютого2023 року це (була неділя), рідні востаннє чули голос Павла.… Читати далі

    Сеник  Микола  Михайлович народився  27 листопада  1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській  гімназії  та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у  Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

   На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

   Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.  

   23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

   Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

   Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Герасимчук Вадим Миколайович народився у Березному 25 липня 1988 року. Але виріс у Костополі, закінчив тут ЗОШ №6. Улюбленою справою і водночас роботою було ковальство. Багато його робіт і зараз прикрашають Костопіль.

З 2014 року Вадим Герасимчук брав участь в АТО у складі Добровольчого Українського корпусу “Правий сектор”.

Напередодні повномасштабного вторгнення перебував за кордоном. Та як тільки дізнався про напад росії 24 лютого, повернувся додому і став на захист Батьківщини. Вступив до лав Першої окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна. Був оператором протитанкових ракетних комплексів.

Разом з дружиною Наталією Вадим виховував дві доньки та сина.
Герасимчук Вадим Миколайович загинув 4 серпня 2023 року поблизу пункту Ямпіль на Донеччині.
Нагороджений «Лицарським Хрестом Добровольця», медалями «За жертовність і любов до України», «За відвагу», «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм» та іншими відзнаками.

Похований на «Новому» кладовищі Костополя, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.

… Читати далі

Осташевський Олександр Андрійович народився в селі Соломка на Костопільщині. Навчався у  школі №4 та у будівельно-технологічному фаховому коледжі міста Костопіль, де здобув фах маляра-штукатура. Водночас активно займався біатлоном, був кандидатом у майстри спорту.
У 1991 році Олександр пішов на строкову службу, отримав звання старшого сержанта. Одружився, працював спочатку в КП «Костопількомуненергія», останні 10 років – на заводі скловиробів.
У червні 2024 року Олександра Осташевського мобілізували, служив стрільцем. У липні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоселівка Перша на Донеччині зник безвісти.

Першого травня 2025 року постановою про ідентифікацію особи управління поліції у Запорізькій області
старший сержант Олександр Осташевський визнаний загиблим 23 липня 2024 року. 
Відспівали воїна 8 травня 2025 у храмі Петра і Павла в Костополі. На майдані Шевченка з ним попрощалася громада. 
Похований Олександр Осташевський на «Новому» кладовищі в Костополі, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.
У захисника залишилися дві доньки, дружина, мама, брат і сестра.

… Читати далі

                 

    Сущенко  Валентин Володимирович  народився 26 серпня 1974 року у місті Костопіль. У 1991 році  закінчив  Костопільський ліцей  №1 ім. Т.Г. Шевченка . Далі з 1992 – 1994  роки   Валентин проходив строкову військову службу у Національній гвардії України. Працював майстром в ПАТ “Костопільський  ДБК”. Згодом  вступив до Технологічного коледжу Українського державного лісотехнічного університету за спеціальністю « Обробка деревини», який закінчив у 2001 році.  А у 2005 році закінчив  Український державний лісотехнічний університет і отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки « Лісозаготівля та деревообробка» та здобув кваліфікацію бакалавра. У 2006 році отримав диплом про повну вищу освіту. З квітня  2014-2018 роки  воював на сході України.
   Валентин Сущенко  був за кордоном, коли розпочалася повномасштабна війна він повернувся в Україну, щоб стати на захист рідної землі.

   27 лютого 2022 року пішов захищати Батьківщину. Дуже обережний і дуже відповідальний. Не боявся завдань і завжди піклувався про людей.

   Валентин служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу головним сержантом, командиром гранатометного взводу.… Читати далі

   Ковальчук Ігор  Васильович  народився 25.листопада 1992 року  у місті Костополі.     Навчався у школі №5, потім у  Костопільському  будівельно-технологічному коледжі. Довгий час працював  на автомийці   що  на вул. Богдана Хмельницького, де його цінували і пам’ятали як хорошого працівника.

У серпні 2024 року чоловіка мобілізували на військову службу. Спочатку було навчання на Рівненщині, потім Ігор у складі новосформованої 155 бригади імені Анни Київської близько двох місяців навчався у Франції.

Після завершення навчання солдат Ігор Ковальчук на посаді номера обслуги відділення протитанкових ракетних комплексів був на Покровському напрямку. У ніч проти 9 січня він вийшов на перше бойове завдання. 17 січня Ігор Ковальчук загинув поблизу населеного пункту  Звірове  Покровського району Донецької області.  

   22 січня 2025 року  Костопільська  громада попрощалася зі своїм захисником. 

Поховали його на кладовищі «Нове» в Костополі, поруч  з іншими  воїнами Небесного Легіону.

У Ігоря Ковальчука залишилася мама.

Публікації про Ковальчука І.

… Читати далі

Шевчук Данило Сергійович народився 10 січня 2001 року в місті Костопіль. 2017 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою справою і підписав контракт із Збройними Силами України.

Данило займався спортом, любив життя та мріяв жити у вільній країні. На момент повномасштабної війни Данило був бійцем 122-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
22 – річний Данило Шевчук загинув 12 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час артилерійського обстрілу зі сторони противника в населеному пункті Білогорівка, Луганської області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок. Данило  довгий  час вважався зниклим безвісти.
Данило Шевчук виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, був . один із наймолодших Героїв України.
16 березня 2023 року Героя поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.
Вдома на Данила чекали мама Аліна, брат Артем, бабуся Наталія, близькі та друзі.

Згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №684/2023 “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджнго солдата ШЕВЧУКА Данила Сергійовича (посмертно)

… Читати далі