Сарненський район

Сергій Анатолійович народився та проживав у селі  Тріскині. З 1994 по 2003 роки навчався в Тріскинський ЗОШ (нині Тріскинський ліцей). Ріс звичайним сільським хлопцем, любив грати у футбол, хокей, захоплювався риболовлею. Після закінчення школи, з 2003 по 2006 роки, навчався в Київському  вищому професійному училищі будівництва та архітектури № 8, де здобув професію «лицювальник-плиточник». У 2006 році влаштувався на роботу у фірму Київміськбуд (ДСК-3 СМУ-1) плиточником.

30 жовтня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, у 59-ту окрему штурмову бригаду імені Якова Гандзюка, 9 батальйон, 1 рота. А вже з 5 листопада по 18 грудня того ж року проходив навчання в Англії.

Після навчання за кордоном повернувся в Україну та був направлений на службу у м. Павлоград,  Дніпропетровська області, згодом – на Покровський напрямок  Донецької області.

22 грудня 2024 року Сергій Анатолійович пішов на позиції і відтоді з ним був втрачений зв’язок. З 25 грудня вважався зниклим безвісти, а вже 30 грудня надійшла звістка, що живий. Та радість рідних тривала недовго…Сержант Філончук Сергій Анатолійович загинув 10 січня 2025 року, від вогнепальних поранень по дорозі у госпіталь, біля населеного пункту Нововасилівка Покровського району Донецької області.… Читати далі

Олександр народився у м. Сарни, тут проживав по вулиці Набережній. З 2003 по 2014 роки навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей). Одночасно, з 2004 по 2011 роки, навчався в Сарненській музичній школі (нині мистецька школа) та закінчив повний курс по класу скрипка.

З раннього дитинства Сашко захоплювався автомобілями і всім, що було з ними зв’язано. У нього були цілі стоси журналів про автомобільний транспорт, які він переглядав кожного дня перед сном. В школі був дуже активним, відвідував всі можливі гуртки та секції. Також обожнював грати у футбол. Через поганий зір носив окуляри, а граючи у футбол ніколи їх не знімав. І мамі доводилось досить часто купувати нові окуляри, так як далеко не всі з них проходили Сашкову перевірку. Тому він з легкістю міг би стати амбасадором якоїсь місцевої оптики.

Після закінчення школи навчався в ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей”, де здобув професію “Слюсаря з ремонту автомобілів, водія автотранспортних засобів”. Сашко ніколи не сидів на місці. Ще під час навчання працював на пилорамі, згодом на ринку.… Читати далі

Анатолій Маслянчук народився у селі Тутовичі у великій та дружній родині. У 2020 році після закінчення Тутовицького ліцею здобув фах електрика та водія в Сарненському аграрно-технологічному професійному коледжі. Він був молодим, щирим і працьовитим хлопцем, який завжди приходив на допомогу іншим.

24 жовтня 2021 року Анатолія було призвано на строкову військову службу до лав Національної гвардії України. Службу проходив у місті Дніпро. У 2023 році підписав контракт, адже знав: Батьківщина потребує мужніх і відданих синів.

У січні 2024 року Анатолій одружився. Разом із дружиною Анею вони мріяли про мирне життя та сина, на якого з нетерпінням чекали. Та війна безжально обірвала ці мрії… 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківській області зв’язок з Анатолієм обірвався. Відтоді він вважався безвісти зниклим. Рідні до останнього не втрачали надії…

Народився Віктор у с.Люхча, тут закінчив місцеву ЗОШ та продовжив навчання у Мирогощанському сільськогосподарському технікумі (нині Мирогощанський аграрний фаховий коледж) де здобув фах технік-механік. По закінченні технікуму був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Чехії в танкових військах.
Згодом доля його занесла у с.Яринівка. Віктор Корнійович був людиною праці та відповідальності, упродовж багатьох років працював токарем на СЗМТК та на Сарненській залізниці. У повсякденному житті був щирою та надійною людиною. Його знали як доброго односельчанина, люблячого чоловіка й турботливого батька, який завжди підтримував рідних і був опорою для своєї сім’ї.
Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну Захисник став на захист держави. У березні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А5245.Під час проходження військової служби Віктор Корнійович виконував бойові завдання на сході України, зокрема на території Донецької та Луганської областей.

За безпосередню участь у бойових діях він мав статус учасника бойових дій. Серед побратимів був відомий за позивним «Ландиш». Військова служба суттєво вплинула на стан його здоров’я.… Читати далі

 Сергій Нікітчук народився у багатодітній сім’ї  в мікрорайоні Дослідна станція м. Сарни, там і проживав. Навчався у Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі відвідував секцію з боксу. Також залюбки допомагати батькам по-господарству. Спеціальність «лозоплетіння» Сергій здобув у Сарненському ВПУ-22.

Після закінчення училища, довгий період їздив на заробітки на різні будови, як в Україні так і за кордон. Згодом одружився, з дружиною виховували доньку та сина. Деякий час працював оператором котельні у Сарненському ліцеї № 1 ім.Т.Г.Шевченка. До мобілізації працював різноробочим на пилорамі в Сарненському лісгоспі. Колеги згадують його порядним, відповідальним і дружелюбним. У вільний від роботи час любив тихе полювання та рибалку.

28 травня 2024 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ, де проходив службу в 47 окремій механізованій бригаді «Маґура». Спочатку відточував бойові навички на полігоні м. Кривий Ріг, а далі разом з іншими захисниками  був відправили на Курський напрямок. «Снайпер», такий позивний мав Сергій, був командиром бойової машини-командира 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А 4699, ВОС-121144А/182.… Читати далі

Народився Андрій 10 липня 1974 року у місті Сарни, де прожив більшу частину свого життя. По закінченні ЗОШ № 4 (нині ліцей), здобував спеціальність інженера-механіка у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Після закінчення навчання повернувся у рідне місто й спільно із друзями заснував підприємство по виготовленню меблів з натуральної деревини.

Згодом таку ж справу відкрив у місті Кропивницькому, де мешкав останні кілька років та був власником підприємства з виготовлення меблів із натурального дерева. Його оптимізм, комунікабельність і готовність завжди прийти на допомогу стали рисами, які запам’ятаються всім, хто його знав.

З початком повномасштабного вторгнення, у травні 2022 року, попри хворобу, він приєднався до лав ЗСУ. Андрій пішов добровольцем до військової частини А 1736. В листопаді 2024 року підписав контракт та став бійцем 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Відданість, сила духу та незламність Андрія вражали навіть побратимів, адже він був водієм важко колісної техніки, забезпечуючи безперебійне постачання артилерійських боєприпасів поблизу населеного пункту Вовчанськ, Харківської області. В умовах постійної небезпеки та складних бойових завдань він ніколи не залишав свій пост, розуміючи, наскільки важливою є його робота для побратимів.… Читати далі

Народився Вадим в с.Чудель (нині Вирівська ТГ). Пізніше батьки переїхали на проживання у м.Сарни: мама – Войтюк Галина Василівна, вітчим – Войтюк Микола Олексійович (виховував героя із дитинства).

Навчався Вадим в Сарненському ліцеї №2, який закінчив у 2007 році. Далі продовжив навчання  у ВПУ № 22 (муляр, штукатур, маляр), яке закінчив у 2008 році. У дитинстві дуже любив автомобілі і збирав колекції модельок машин.

До війни працював у польській логістичній компанії, був водієм міжнародних перевезень, побував у багатьох країнах світу. Вадим в армії не служив, однак 25-го лютого він не вагаючись пішов у територіальну оборону і прийняв присягу на вірність Україні. У складі 60 батальйону «Поліські вовки» 104 бригади в/ч А7072 вирушив захищати східні рубежі країни. Вадим Шокот був нагороджений 09.01.2023 року нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІ ст.

агинув воїн 7 червня 2023 року, від артобстрілу на Донеччині в районі н.п. Дачне, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.  У Героя залишилися батьки, сестра, дружина, син та донька.… Читати далі

Народився Сергій у м.Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ№2. Під час навчання в школі зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працеюбний, уважний учень. Після закінчення середньої школи поїхав до Будапешту, де почав працювати на заводі. Тут також був старанним та сумлінним працівником. Сергій був позитивним, працелюбним, ввічливим та цілеспрямованим. У вільний час почав малювати, писати вірші, складати картини з пазлів та займатись спортом. Був комунікабельний та мав багато друзів. Після повернення з-за кордону вирішив вступити на військову службу до ЗСУ, Під час проходження служби отримав військове звання «молодший сержант» Державної прикордонної служби України.

З початком повномасштабного вторгнення 24-річний Сергій Радько став на захист рідної землі ще в березні 2022 року, підписавши контракт, адже був патріотом своєї країни.

Служив сержантом прикордонної служби у Мукачівському прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі. Мав позивний Єнот. Був влучним стрільцем, через що отримав посаду «снайпер». Бойовий шлях Сергія був нелегкий: одинадцять місяців захищав Україну в напрямках Житомир, Лиман, Краматорськ, Харків, Луганськ…

21 січня 2023 року Сергій разом з побратимами перебував на спостережливому пункті поблизу села Кармазинівка Луганської області.… Читати далі

Іван народився та проживав у с.Стрільськ. Тут закінчив 8 класів місцевої ЗОШ та продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22. Військової служби в армії не проходив.
У мирному житті — щирий, працьовитий, завжди усміхнений. Любив музику, співав та грав на гітарі, захоплювався плаванням. Згодом одружився, разом з дружиною виховували двох доньок. Працював зварювальником на ТОВ «Завод металевих виробів «Металіст»», їздив на заробітки — дбав про родину. У роботі — професіонал, у житті — простий і добрий чоловік, який не боявся говорити правду й завжди знаходив тепле слово для інших.
Іван Іванович був мобілізований восени 2022 року до складу 38-ї окремої бригади морської піхоти ім.Петра Сагайдачного. Служив навідником 1 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 батальйону морської піхоти в/ч А 4765. Позивний – Сєдой. Був одним із тих, хто тримав лінію на півдні, де не вщухають бої.

«…Я бачив пекло, і назва йому “Кринки”…». Легендарна 38 окрема бригада морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного, в складі якої служив Іван, – одна із тих небагатьох підрозділів сил оборони, які виконували надскладне завдання для Збройних Сил України – як і по плануванню, так і по реалізації: зайняття і утримування плацдарму – села на окупованому лівому березі Дніпра – Кринки.… Читати далі