Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ліщук Олександр Анатолійович, позивний «Камиш», народився 14 грудня 1994 року в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався в місцевій школі. Після її закінчення, з 2009 по 2012 рік навчався у Рокитнівському професійному ліцеї, за професією «Муляр. Пічник. Штукатур».

Проходив строкову службу в армії. Згодом переїхав у Київ. З 2013 до 2019 року служив у Президентському полку.

Пізніше влаштувався адміністратором у приватну компанію, створив сім’ю і планував відкрити власну справу. Купив будинок під Києвом та почав облаштовувати його.

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Ліщук відвіз  дружину та двох дітей до рідного села Томашгород. Сам пішов у військкомат добровольцем. Рідним сказав, що йде захищати сім’ю. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні.

Олександр разом з побратимами тривалий час ніс службу на Херсонському напрямку. Після звільнення Херсону підрозділ воїна передислокувався на Харківщину. Операція за декілька кілометрів від російського кордону стала для Олександра Ліщука останньою. Після вдало проведеної операції бійці повертались у гарному настрої. 4 січня 2023 року дорогою їх автівка наїхала на міну.… Читати далі

Шолота Василь народився 3 серпня 1979 року в селі Трипутня Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). У 1986- 1997 рр. навчався в Трипутнянській школі.

Після військової служби у ЗСУ, куди його призвали у 1998-му, приїхав працювати до Рівного, де й зустрів свою майбутню дружину Ірину. Згодом родина жила у селі Кошатів Рівненського району (до 2021 р. – Здолбунівського району). Василь розпочав власний бізнес. У них народилися трійко діток.

У 2014 році пішов добровольцем на фронт, а в 2015-му отримав важке поранення. Після поранення повернувся додому та продовжував працювати волонтером. У 2015 році був нагороджений медаллю «За оборону держави», мав нагрудний знак «Бійцю батальйону «Айдар».

Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року, Василь відразу став на її захист.

13 квітня 2022 року солдат Василь Шолота загинув під час зіткнення з військами російської федерації біля населеного пункту Борова Харківської області.

12 листопада 2022 року жителі Здолбунівської громади провели Героя в останню путь, а поховали його в рідному селі Трипутня Сарненського району.… Читати далі

Воронко Віталій народився 29 липня 2000 р. в селі Сварицевичі Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Закінчив Сварицевицьку загальноосвітню школу I- III ступенів.

У 2020 р. Віталія призвали в ряди Збройних Сил України.  Проходив службу у військовій частині м. Ужгорода Закарпатської області за двома спеціальностями “Артилерист” і “Водій-механік”. У березні 2021 р. зарахований до складу частини, що брала участь у воєнних діях на сході України. Був там 9 місяців.

Віталій Воронко 5 жовтня 2022 р.  загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.

8 жовтня 2022 р. Дубровицька громада попрощалася зі своїм захисником. Похоронили Героя в рідному селі Сварицевичі.

В загиблого залишилися батьки та сестри.

Наказом командувача Оперативного угруповування військ від 29 вересня 2022 року №188 солдата Воронка Віталія Сергійовича нагороджено медаллю «Каховка».

Відповідно до указу ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 22 червня 2022 року №433 солдат ВОРОНКО Віталій Сергійович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.(посмертно)… Читати далі

Олександр Лабунський народився  13 червня 1982 року в селищі міського типу Сарни. Після школи  навчався у ПТУ на електромонтера. Потім у технікумі здобув диплом за фахом «електризація і механізація сільського господарства. Служив у ЗСУ  м. Сарни, водій  у по­жежному відділенні.Часто їздив на змагання з пожежних видів спорту, які організовувало ОК «Захід». Здобув 2 золоті, стільки ж срібних і бронзову медалі. У Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності отримав вищу освіту.

У 2017 році Олександр уперше поїхав  на Донбас, служив у Волновасі: ремонтував озброєння, їздив на машині.   У 2020-му, ніс службу у Мангуші Донецької області. Мав  позивний «Лом» — перші букви з прізви­ща, імені і по батькові. 

24 лютого Олек­сандр Лабунський  виїхав на передову. Спочатку ніс службу під Бучею, пізніше  в Гуті- Михайлівській, що поблизу Вишгорода.

Старший солдат Олександр Лабунський загинув вранці о 14 березня 2022 р. під час бойових дій у Київській області.

Йому  було 39 років, поховали Олександра  19 березня у місті Сарни.  Сиротами залишилися троє дітей: два хлопці та донечка.… Читати далі

Василь Телетьон народився 14.04.1971 року у багатодітній сім’ї. Проживав у с. Велике Вербче. Після закінчення школи здобув професію шофера. Працював в колишньому КСП «Перше травня» с. Велике Вербче, потім – у Великовербченській ЗОШ. Був одружений.

У травні 2018 року Василь Телетьон підписав контракт на три роки, а у 2021 році продовжив його. Загинув   у боротьбі за місто Васильків Київської області.

Йому було 50 років, сиротами залишилися двоє дітей: син та донька.

Відповідно до Указу Перзидента України Володимира Зеленського  №105/2022 Телетьон Василь Васильович нагороджений ордером «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)… Читати далі

В 1979 р. Іван пішов у перший клас Крупівської ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи вступив (1987 р.) до Мирогощанського сільськогосподарського технікуму на факультет «Зоотехнологія».

В 1991 р. був призваний до лав військової служби, під час якої  служив моряком в м. Севастополі. В 1993 р. повернувся в рідне село і почав працювати зоотехніком у КПС «Мир».

В 1995 р. Іван Іванович одружився, у шлюбі народилося 3 дітей: сини Микола та Михайло, дочка Надія.

В 2007 р. працював у ДП «Шанс» кочегаром, згодом перевівся в КП «Теплосервіс», з 2015 р. – кочегар Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

5 березня 2022 р. був призваний на до лав ЗСУ.

25 березня Придюк Іван загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в с. Червона Долина Баштанського району Миколаївської області.

Похований в с. Крупове.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року №293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі матроса Придюка Івана Івановича   нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Савич Сергій народився та виріс у селі Миляч Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, у 2009 році закінчив Миляцьку загальноосвітню школу, а згодом вступив у вище професійно-технічне училище №22 міста Сарни, де здобував професію маляра-штукатура.

З 18 квітня 2011 року Савич Сергій був призваний в ряди ЗСУ на строкову військову службу, в складі Національної гвардії України за військовою спеціальністю – експлуатація та ремонт автомобільної техніки. Повернувшись додому з військової служби, працював у Києві.

З початком повномасштабної російської агресії проти України, старший солдат  Савич С. М. був мобілізований до лав ЗСУ 4 березня 2022 року. Згодом, пройшовши відповідні навчання та, здобувши військову спеціальність – гранатометник, був направлений у зону бойових дій на Донеччину для захисту нашої країни від ворожого окупанта.

10 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання в Донецькій області, від ворожого мінометного обстрілу Сергій героїчно загинув за Україну.

13 травня Сергія провели в останню дорогу та поховали у рідному Милячі.

Указом Президента України від 29 липня 2022 року №541/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Савича Сергія Миколайовича нагороджено орденом  “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Головко Віктор народився 6 травня 1984 року на Херсонщині, але свою юність  провів у м. Дубровиці Рівненської області. Закінчив Дубровицьку загальноосвітню школу № 2 (2001).

Старший лейтенант Віктор Головко майже двадцять років прослужив в Національній гвардії України. Неодноразово виконував бойові завдання в зоні ООС. З першого дня повномасштабної російської агресії він у складі підрозділу брав участь в обороні Києва і області. Боєць окремого загону спеціального призначення «Омега».

14 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Віктор Головко загинув за Україну.

24 березня 2022 року похований у Дубровиці. У загиблого залишились дружина та діти.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 251/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу  старшому лейтенанту Головку Віктору Олександровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).… Читати далі