Лук’янчук Сергій Васильович («БТР») (27.05.1981-19.05.2020)

Сергій Лук’янчук народився 27 травня 1981 р. в селищі Мізоч Здолбунівського району Рівненської області.

В 1987-1998 роках навчався в Мізоцькій середній школі.

Після закінчення школи, у 1998 році вступив у залізничне ПТУ №2 в м. Здолбунові, де навчався  на помічника машиніста тепловоза і електровоза.

В 1999 році був призваний на службу в армію.  Спочатку потрапив у Хмельницький учбовий корпус І ракетної дивізії, де вчився на сержанта. Після отримання звання був відправлений в бойову частину у Білу Криницю на посаду – оператор ракетного комплексу «Точка «У».

Після служби в армії відновив навчання в залізничному ПТУ №2, яке закінчив у 2002 р.  З 2003 р. по 2009 рік працював в ТзОВ “Мехтрансбуд” на буровій установці. З 2010 р. працював в ТОВ “БУ-1 Прилуки”.

В 2014 році був призваний на службу в зону АТО. Коли закінчився термін служби – підписав контракт на службу в Збройних Силах України до кінця особливого періоду. 3 вересня 2019 р. старшина, головний сержант групи бойового управління військової частини А 1232 Лук’янчук Сергій Васильович брав участь в операції із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії у Донецькій та Луганській областях у складі сил оперативно-тактичного угруповання «Схід».… Читати далі

Бабич Сергій Петрович (07.06.1996-31.03.2022)

Впродовж 2011-2014 рр. навчався в Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП за професією «Слюсар контрольно-вимірювальних приладів (електроніка)».

Протягом останнього року Сергій був закордоном, проте в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну, був одним з перших, хто повернувся з-за кордону, щоб стати на захист суверенності нашої держави.

Сергій був важкопоранений 25.03.2022 року при виконанні бойового завдання біля села Покровське Донецької області, під час ворожого артилерійського обстрілу. 31.03.2022 року помер у військовому шпиталі м. Дніпро. Хлопцеві було лише 25 років.

Похований 08.04.2022 року на Алеї Героїв кладовища «Нове», м. Рівне.

 

Читати далі

Корнійчук Павло Миколайович (27.04.1993-22.04.2022)

Павло Корнійчук народився 27 квітня 1993 р. в селі Кунин колишнього Здолбунівського району.  В 1999–2008 рр. навчався в Кунинській ЗОШ І-ІІІ ступенів. В 2008 р. вступив на навчання у Мирогощанський аграрний коледж, і по закінченню в 2012 р. отримав диплом за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин АПК».

В 2013 р. був призваний на військову строкову службу в лавах Збройних Сил України, в квітні 2015 році повернувся додому. В 2016 р. пішов працювати старшим водієм у ДСНС (Державна служба України з надзвичайних ситуацій), регіональний підрозділ якої знаходився в селищі Мізоч Рівненської області.

З 2017 р. був донором крові на постійній основі.

В 2018 р. створив сім’ю, в якій народився син Макарій.

9 березня 2022 р., після повномасштабного вторгнення росії в Україну, пішов в лави ЗСУ захищати Батьківщину. Був гранатометником, заступником командира відділення.

22 квітня 2022 р. Павло загинув внаслідок артобстрілу під час виконання бойового завдання біля села Олександропіль Донецької області.

29 квітня Павла Корнійчука провели в останню путь в Здолбунові.

У нього залишилися батьки, брат, дружина та однорічний син.… Читати далі

Нікітчук Павло Олексійович (1995-26.02.2022)

Здолбунівчанин, старший солдат за контрактом.

26 лютого 2022 року загинув в ході російсько-української війни під час обстрілів поблизу Василькова Київської області.

В нього залишилась тільки мама.

Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

 

 … Читати далі

Марчук Василь Володимирович (14.01.1997-26.03.2022)

Марчук Василь народився в селі Миротин Здолбунівського району 14 січня 1997 року.

З 1 по 9 клас навчався в Миротинській гімназії. У 10-11 класі навчався у Гільчанському ліцеї.

Два роки Василь Марчук служив у Збройних силах України за контрактом.

Загинув .військовослужбовець в боях поблизу м. Василькова на Київщині 26 лютого 2022 року.

2 березня в селі Миротині  попрощалися з 25-річним захисником.

У загиблого залишилася мама та молодша сестричка.

Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.… Читати далі

Охмак Валерій Степанович («Вальтер») (14.05.1980-23.03.2022)

Житель села Миляч Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району).

Служив старшим механіком-водієм механізованої роти в/ч А1008.

23 березня 2022 р. Валерій загинув в результаті ворожого обстрілу російськими окупантами під час виконання бойового завдання  в Миколаївській області.

Похований у рідному селі 27 березня.

Указом Президента України від 14 квітня 2022 року №240/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Валерія Охмака нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Придюк Іван Іванович (27.01.1972-25.03.2022)

Придюк Іван народився 27 січня 1972 року в с. Крупове Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району) в сім’ї Євдокії Іванівни та Івана Михайловича Придюків.

В 1979 р. Іван пішов у перший клас Крупівської ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи вступив (1987 р.) до Мирогощанського сільськогосподарського технікуму на факультет «Зоотехнологія».

В 1991 р. був призваний до лав військової служби, під час якої  служив моряком в м. Севастополі. В 1993 р. повернувся в рідне село і почав працювати зоотехніком у КПС «Мир».

В 1995 р. Іван Іванович одружився, у шлюбі народилося 3 дітей: сини Микола та Михайло, дочка Надія.

В 2007 р. працював у ДП «Шанс» кочегаром, згодом перевівся в КП «Теплосервіс», з 2015 р. – кочегар Крупівської ЗОШ І-ІІ ст.

5 березня 2022 р. був призваний на до лав ЗСУ.

25 березня Придюк Іван загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в с. Червона Долина Баштанського району Миколаївської області.

Похований в с. Крупове.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року №293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі матроса Придюка Івана Івановича   нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Савич Сергій Миколайович (1991-10.05.2022)

Савич Сергій народився та виріс у селі Миляч Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, у 2009 році закінчив Миляцьку загальноосвітню школу, а згодом вступив у вище професійно-технічне училище №22 міста Сарни, де здобував професію маляра-штукатура.

З 18 квітня 2011 року Савич Сергій був призваний в ряди ЗСУ на строкову військову службу, в складі Національної гвардії України за військовою спеціальністю – експлуатація та ремонт автомобільної техніки. Повернувшись додому з військової служби, працював у Києві.

З початком повномасштабної російської агресії проти України, старший солдат  Савич С. М. був мобілізований до лав ЗСУ 4 березня 2022 року. Згодом, пройшовши відповідні навчання та, здобувши військову спеціальність – гранатометник, був направлений у зону бойових дій на Донеччину для захисту нашої країни від ворожого окупанта.

10 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання в Донецькій області, від ворожого мінометного обстрілу Сергій героїчно загинув за Україну.

13 травня Сергія провели в останню дорогу та поховали у рідному Милячі.

Указом Президента України від 29 липня 2022 року №541/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Савича Сергія Миколайовича нагороджено орденом  “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Клюйко Іван Костянтинович (11.02.1987-24.04.2022)

 Іван Клюйко народився 11 лютого 1987 року в с. Берестя Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). З 1993 по 2004 рік навчався в Орв’яницькій ЗОШ. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22. По закінченні цього закладу працював на Сарненському хлібозаводі.

Восени 2008 року був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив у складі 95-ї аеромобільної бригади та був учасником параду до 17-ї річниці Незалежності України.

Після закінчення строкової служби повернувся додому і працював на будовах України.

Іван один з перших, ще в 2014-2015 роках, боронив державу на сході в зоні АТО.

1 квітня 2021 року підписав контракт військовослужбовця вже у складі 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила.

24 квітня 2022 року загинув під Попасною на Луганщині.

Похований в с. Орв’яниця.

Указом Президента України від  30 червня 2022 року №460/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Клюйка Івана Костянтиновича нагороджено орденом  “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Головко Віктор Олександрович (06.05.1984-14.03. 2022)

Головко Віктор народився 6 травня 1984 року на Херсонщині, але свою юність  провів у м. Дубровиці Рівненської області. Закінчив Дубровицьку загальноосвітню школу № 2 (2001).

Старший лейтенант Віктор Головко майже двадцять років прослужив в Національній гвардії України. Неодноразово виконував бойові завдання в зоні ООС. З першого дня повномасштабної російської агресії він у складі підрозділу брав участь в обороні Києва і області. Боєць окремого загону спеціального призначення «Омега».

14 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Віктор Головко загинув за Україну.

24 березня 2022 року похований у Дубровиці. У загиблого залишились дружина та діти.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 251/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу  старшому лейтенанту Головку Віктору Олександровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).… Читати далі